В українській юридичній практиці доволі часто трапляються ситуації, коли сторони укладають договори не для досягнення реальних правових наслідків, а з метою приховати інші домовленості. Юридичною термінологією такі договори називаються удаваними, а в побуті – "сірі" угоди.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України, удаваний правочин – це правочин, який вчинено для приховання іншого правочину. На відміну від фіктивного правочину, який не створює жодних правових наслідків, удаваний правочин може мати юридичні наслідки, але не ті, що випливають із його змісту, а ті, що відповідають правочину, який сторони насправді вчинили.
Внаслідок укладення удаваного договору сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді є, і фактично вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний "маскувати" волю осіб; інший – прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
Правова природа удаваного договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст. Тому під час оцінки відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суди надають правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Мета удаваних правочинів
Удавані правочини є складним юридичним інструментом, який використовується недобросовісними особами з метою досягнення певних цілей, що не можуть бути досягнуті шляхом укладення звичайних правочинів. За кожним удаваним правочином стоїть конкретна мета – обійти вимоги закону, уникнути обов’язків або створити ілюзію правових підстав для певної поведінки. Серед основних причин укладення удаваних правочинів можна виділити наступні.
Обхід законодавчих обмежень: сторони можуть укласти удаваний правочин, щоб приховати справжню природу своїх домовленостей та обійти законодавчі обмеження. Це може стосуватися, зокрема, обмежень на продаж землі, коли сторони укладають договір оренди або емфітевзису замість договору купівлі-продажу.
Оптимізація податкових зобов'язань: сторони, наприклад, можуть укласти договір дарування замість договору купівлі-продажу, щоб уникнути сплати податків, пов'язаних з продажем майна.
Приховування справжніх намірів сторін: якщо сторони мають намір приховати факт відчуження певного майна або прав від третіх осіб, то вони можуть укласти удаваний правочин.
Позбавлення переважного права третіх осіб: у випадках, коли законодавство надає певним особам переважне право на купівлю майна, сторони можуть укласти удаваний правочин, щоб обійти це право та відчужити майно іншій особі (без переважного права).
Основні види удаваних правочинів згідно з практикою Верховного Суду
Дарування замість купівлі-продажу: у справі № 523/8621/20 Верховний Суд встановив, що договір дарування частки квартири було укладено з метою приховування іншого правочину – договору купівлі-продажу з розстроченням платежу 3/4 часток у праві спільної власності на спірну квартиру. Внаслідок укладення договору дарування (насправді купівлі-продажу) було порушено переважне право купівлі інших співвласників квартири, а тому такий договір було визнано недійсним.
Міна замість купівлі-продажу: у межах справи № 761/36779/20 Верховний Суд визнав удаваним договір міни (обмін частки квартири на ноутбук з доплатою), оскільки фактично було укладено договір купівлі-продажу. А метою укладення саме договору міни було усунення від угоди співвласників квартири, які мали переважне право на викуп частки. У результаті суд вирішив перевести права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу на позивача, який і мав переважне право на укладення договору.
Заповіт замість застави: у справі № 307/624/17 Верховний Суд визнав заповіт удаваним правочином, оскільки він був складений на забезпечення повернення позики, тобто є договором забезпечення виконання боргового зобов`язання (договором застави). У результаті суд встановив нікчемність заповіту (договору застави), оскільки він був складений під час дії мораторію на відчуження земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Заповіт замість довічного утримання: у справі № 760/22759/15-ц Верховний Суд встановив, що відсутність під час укладення заповіту волевиявлення на безоплатну передачу майна є підставою для визнання заповіту як удаваного договору довічного утримання недійсним.
Прихована оренда землі: у справі № 916/1719/22 Верховний Суд встановив, що внаслідок укладення договору з біологічного очищення водного об'єкта сторони фактично приховували орендні відносини щодо земельної ділянки, на якій розташований такий об'єкт.
У справі № 903/601/20 Верховний Суд дійшов висновку, що інвестиційний договір фактично містив ознаки договору оренди земельної ділянки та емфітевзису.
Правові наслідки удаваних правочинів
Правові наслідки удаваних правочинів встановлені положеннями статті 235 Цивільного кодексу України. Якщо суд встановить, що правочин є удаваним, то він застосовує ті норми, що регулюють правочин, який сторони насправді мали на меті, але факт укладення якого намагалися приховати.
Якщо ж прихований правочин суперечить вимогам законодавства, то він може бути визнаний недійсним, а суд застосовує до нього наслідки недійсності правочину. Так само суд може встановити факт нікчемності правочину, якщо його недійсність прямо встановлена законом.
Тому сторони удаваного правочину мають бути готові до того, що суд може позбавити їх раніше отриманого майна або грошових коштів, ухвалити рішення про витребування майна або про повернення коштів, перевести права та обов'язки за договором на іншу особу.
Як не потрапити в пастку удаваності
Удавані правочини – це не лише питання формального порушення, а й джерело серйозних ризиків (як юридичних, так і фінансових). Часто учасники таких угод не усвідомлюють, що за уявною миттєвою вигодою можуть бути приховані довгострокові проблеми: судові спори, податкові санкції, втрата майна чи навіть кримінальна відповідальність.
Щоб уникнути пастки удаваності, варто дотримуватися низки практичних та юридичних правил, перевірених судовою практикою:
- складайте договір відповідно до реального змісту правовідносин,
- уникайте "схем" зі зменшення податкового навантаження та враховуйте додаткові податкові ризики,
- документуйте домовленості поза договором – докази наявності додаткового листування з реальними намірами сторін можуть бути ключовими у встановленні істинного змісту правочину,
- встановіть, чи можуть бути порушені права третіх осіб (співвласників, спадкоємців, кредиторів).
Удавані правочини – це не просто формальна невідповідність, а ризик втратити майно та репутації та набути статус відповідача у численних судових спорах. Закон і судова практика демонструють, що реальний зміст правочину завжди важливіший за його назву. Укладання договорів має ґрунтуватися на чесності, прозорості, добросовісності та відповідності фактичним намірам сторін.