Передумови запровадження
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Поняття «викривач корупції» з’явилось у національному антикорупційному законодавстві у процесі приведення його у відповідність до міжнародних договорів і стандартів. Так, ст. 33 Конвенції ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 року (набрала чинності для України 1 січня 2010 року) передбачено, що «кожна Держава-учасниця розглядає можливість включення до своєї внутрішньої правової системи належних заходів для забезпечення захисту будьяких осіб, які добросовісно й на обґрунтованих підставах повідомляють компетентним органам про будь-які факти, пов’язані зі злочинами, передбаченими цією Конвенцією, від будь-якого несправедливого поводження». Крім того, основні засади захисту викривачів були сформульовані у Директиві Європейського парламенту і Ради ЄС 2019/1937 від 23 жовтня 2019 року про захист осіб, які повідомляють про порушення законодавства Європейського Союзу.
Враховуючи закріплений вже навіть на конституційному рівні євроінтеграційний курс, такі норми, безперечно, не могли бути проігноровані Україною. Також потрібно враховувати, що інститут викривачів корупції в тій чи іншій формі існує у законодавстві більшості розвинених країн: США, Канади, Великої Британії, Ізраїлю та інших. Тому з метою приведення національного законодавства у відповідність до вимог міжнародних стандартів у 2019 році Закон України «Про запобігання корупції» доповнено визначенням правового статусу викривачів, встановленням прав, гарантій та механізмів їх захисту.
Статус викривача корупції в законодавстві України
Отже, викривач — фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.
Держава гарантує захист викривачів та їх близьких осіб, зокрема шляхом вжиття заходів, передбачених Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Повноваженнями із захисту викривачів наділено також Національне агентство з питань запобігання корупції, зокрема шляхом представництва і захисту їх прав та інтересів у судовому порядку. Крім того, у вересні поточного року НАЗК запустило роботу Єдиного порталу повідомлень викривачів, з використанням якого за допомогою мережі «Інтернет» на умовах конфіденційності та анонімності забезпечується можливість повідомляти про відомі факти корупції. Загалом захисту викривачів присвячено окремий розд. VIII Закону України «Про запобігання корупції», в якому, серед іншого, закріплено право на конфіденційність та анонімність, а також забезпечення їх трудових прав, враховуючи можливі репресії та переслідування після повідомлення уповноваженим органам інформації про корупційні порушення, отриманої в ході виконання службових обов’язків тощо.
Окремо слід згадати про матеріальну мотивацію викривачів у вигляді грошової винагороди у розмірі 10% від грошового розміру предмета корупційного злочину або розміру завданих державі збитків від злочину після ухвалення обвинувального вироку суду. При цьому розмір предмета злочину або завданих державі збитків має в 5000 і більше разів перевищувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на час вчинення злочину. Порядок виплати винагороди викривачу прописаний у ст. 130–1 КПК, її конкретний розмір визначається судом, який враховує персональність походження інформації (відомості про злочин не мають бути отримані з публічних звітів, результатів перевірок, досліджень чи засобів масової інформації), а також важливість інформації (здатність сприяти доказуванню обставин вчинення корупційного злочину).
Винагорода виплачується викривачу за рахунок державного бюджету України органами державного казначейства. Однак наразі в Україні практика виплати такої винагороди поширення не набула, в публічному просторі відомим є лише один такий гучний випадок, коли у жовтні цього року Вищий антикорупційний суд ухвалив перше рішення про виплату винагороди викривачу у розмірі близько 13 млн грн.
Можливі ризики
Інститут викривачів корупції є інструментом збирання інформації про корупцію шляхом отримання, так би мовити, внутрішньої інформації від осіб, які дізналися про протиправні корупційні дії в результаті своєї повсякденної діяльності — на робочому місці, в ході здійснення підприємницької діяльності, під час навчання тощо.
Річ у тім, що виявлення корупційних злочинів не завжди відбувається відповідно до вимог закону, за результатами чітко спланованої роботи правоохоронців з документування протиправних дій згідно з процесуальними нормами. Іноді так трапляється, що намагаючись продемонструвати суспільству гарні показники роботи, правоохоронці вдаються до провокацій корупційних правопорушень, з подальшим «викриттям» осіб, які не змогли протистояти спокусі отримати неправомірну вигоду. Докази, отримані внаслідок провокації, мають визнаватися недопустимими, оскільки при їх збиранні допускаються значні порушення прав людини.
Розуміючи принципи роботи окремих правоохоронних органів в Україні, не хотілось би зіштовхнутись із запровадженням широкої практики використання «викривачів» саме для провокації корупційних діянь, а не їх пасивного виявлення. Одна справа, коли особа особисто дізналася про корупцію та повідомила про це належними каналами компетентні органи, а інша — коли правоохоронні органи залучають заздалегідь такого «викривача» до вчинення провокації, штучно створюють корупційну ситуацію, про яку «добросовісно» такий викривач повідомляє, а потім звітують про свою ефективність та в подальшому навіть претендують на виплату винагороди за таку роботу.