Негласні слідчі (розшукові) дії (далі — НСРД) є важливим інструментом для збирання доказів у кримінальних провадженнях, зокрема у справах, що стосуються тяжких і особливо тяжких злочинів. Однак практика застосування результатів НСРД в інших кримінальних провадженнях викликає чимало правових дискусій, особливо в контексті ст. 257 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Органи досудового розслідування нерідко зловживають своїм правом на проведення НСРД, штучно підвищуючи тяжкість злочинів при реєстрації кримінальних проваджень до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР). Зокрема, службові злочини кваліфікуються за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем) на підставі доволі узагальнених та сумнівних даних, що дозволяє слідчим отримувати ухвали суду на проведення НСРД.
Результати таких негласних слідчих дій, зокрема протоколи зняття інформації з електронних комунікаційних мереж (ст. 263 КПК України), можуть містити дані не лише про злочини, заради яких вони проводилися, але й інші правопорушення, що є бажаною та справжньою метою органу досудового розслідування. У таких випадках органи досудового розслідування використовують отримані матеріали для реєстрації додаткових кримінальних проваджень.
Стаття 257 КПК України встановлює, що якщо під час проведення НСРД виявлено ознаки іншого кримінального правопорушення, яке не розслідується у межах відповідного провадження, інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні лише на підставі ухвали слідчого судді. Ця ухвала надається на підставі клопотання прокурора, яке, відповідно до ст. 247 і 248 КПК України, повинно підтверджувати законність отримання інформації та доводити наявність ознак кримінального правопорушення.
Отже, для використання результатів НСРД в іншому кримінальному провадженні необхідно отримати новий дозвіл суду, що є гарантією дотримання прав людини та запобігання зловживанням. Водночас на практиці часто спостерігається об'єднання кримінальних проваджень, що дозволяє уникати повторних звернень до суду. За правовою позицією Верховного Суду, якщо у кримінальному провадженні було надано дозвіл на проведення НСРД, і це провадження об'єднано з іншим, новий дозвіл не потрібен. Така позиція Верховного Суду викликає сумніви з огляду на буквальне тлумачення ст. 257 КПК України, оскільки в ній не передбачено винятків щодо об'єднання проваджень.
На мою думку, розв'язанням цієї проблеми є внесення відповідних змін до ст. 257 КПК України, які б чітко регулювали процедуру використання результатів НСРД в інших провадженнях. Необхідно встановити чіткі критерії, за яких можливе об'єднання проваджень та використання отриманих доказів без необхідності отримання нового дозволу, а також врегулювати питання легалізації матеріалів НСРД у разі реєстрації нових злочинів.
Зміни до законодавства повинні забезпечити баланс між ефективністю розслідування злочинів і дотриманням прав громадян, гарантії яких закладені у ст. 257 КПК України.