ДФС України оприлюднила індивідуальну податкову консультацію від 23.02.2018 р. №765/6/99-99-12-02-03-15/ІПК, в якій висвітлила позицію щодо необхідності оподаткування ПДФО коштів, що були відшкодовані працівнику у зв’язку з придбання останнім товарів на потреби юридичної особи-працедавця за власні кошти.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Контролюючий орган зазначив, що оскільки фізична особа (працівник) здійснила придбання товарів для потреб юридичної особи за власні кошти, тобто юридична особа (працедавець) попередньо не видала кошти під звіт, то сума коштів, виплачених такій фізичній особі за вказані товари, включається до її загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інші доходи та оподатковується на загальних підставах. При цьому зазначена сума коштів не є базою нарахування єдиного внеску.
До такого висновку контролюючий орган дійшов, аналізуючи пп. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України (далі – ПК України), згідно з яким до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт та розраховані відповідно до п. 170.9 ст. 170 ПК України.
На нашу думку, фіскали провели досить поверхневий аналіз норм та дійшли неправильного висновку. Насамперед, необхідно розібратися, які правовідносини склалися між працівником та роботодавцем під час придбання товарів.
Національний банк України висловив свою позицію у Листі від 14.09.2016 р. №18-0005/76945, в якому зауважив, що між працівником та його роботодавцем у разі придбання товарів підприємству працівником виникають цивільно-правові відносини (але без укладання договору доручення). Тому такі особи повинні керуватися вимогами ст. 1159, 1160 ЦК України, що передбачають відшкодування витрат підприємством, якщо придбані товари (роботи, послуги) своєчасно та в повному обсязі були оприбутковані й відображені в бухобліку підприємства.
Ми погоджуємося з цією позицією. Слід зазначити, що відповідно до ст. 1159, 1160 ЦК України, особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана надати такій особі звіт про вчинення цих дій, а також має право вимагати відшкодування фактично понесених витрат.
Міністерство фінансів України у листі від 01.12.2016 р. №31-11170-16-29/34246 вказує, що у разі придбання працівником за власні готівкові кошти товарів для потреб підприємства та використання власних коштів у відрядженні до бухгалтерської служби подається у визначені законодавством строки Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, форму та Порядок складання якого затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2015 р. №841.
Мінфін також зазначив, що у випадку, коли керівник підприємства підтвердив доцільність та обґрунтованість здійснених працівником витрат і затвердив зазначений Звіт, бухгалтерська служба, відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. №291, відображає в бухгалтерському обліку зобов'язання перед підзвітною особою, визнане підприємством, за кредитом субрахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами» рахунку 37 «Розрахунки з різними дебіторами».
Враховуючи позиції вищевказаних органів, варто відзначити, що правовий статус коштів, виданих під звіт, та власних коштів, які витрачені в інтересах роботодавця, має тотожний характер.
Окрім того, аналогічну позицію підтримав Вищий адміністративний суд України, який в ухвалі від 01.07.2015 р. №К/800/3935/15 вказав, що незалежно від того, чи видавалися гроші працівнику під звіт, чи він придбав товар (роботи, послуги) на потреби підприємства за власні кошти, такий працівник подає звіт та оригінали підтверджувальних документів.
Таким чином, можна дійти висновку, що кошти, видані під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за власні кошти особи, а також власні кошти працівника, витрачені для тих самих потреб та відшкодовані роботодавцем, мають однакову правову природу, тому повинні мати єдиний правовий режим оподаткування.
Відповідно до пп. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 ПК України, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт та розраховані згідно з п. 170.9 ст.170 цього Кодексу, який врегульовує оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк.
Пп. «б» п. 170.9.1. ст. 170 ПК України передбачає, що податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого пп. 170.9.2 цього пункту строку, є особа, яка видала таку суму, а саме під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за власні кошти особи, яка їх видала, у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.
Тобто оподаткуванню підлягає лише сума перевищення, позитивна різниця між виданою під звіт сумою та фактично витраченою, за умови її неповернення роботодавцю. У разі відшкодування документально підтверджених фактичних витрат сума перевищення взагалі не утворюється.
Таким чином, власні кошти фізичної особи, витрачені в інтересах роботодавця, за умови заповнення звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та документального підтвердження, не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичної особи, відповідно до п. 165.1.11. ст. 165 ПК України.