Рішення про застосування санкцій в Україні є потужним інструментом держави для оперативного реагування на загрози національній безпеці. Механізм, за яким Рада національної безпеки і оборони України (РНБО) на підставі пропозицій уповноважених органів приймає рішення, що вводяться в дію указом Президента, дає змогу швидко блокувати діяльність осіб, які становлять небезпеку. Проте за цією оперативністю криється низка проблем, що свідчать про недосконалість чинного законодавства.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Проблема 1. Правомірність санкцій щодо громадян України та презумпція невинуватості
Одним із найбільш гострих питань є можливість застосування санкцій до громадян та юридичних осіб України. Закон «Про санкції» передбачає таку можливість лише у випадку віднесення їх до суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність. Водночас визначення терористичної діяльності в Законі України «Про боротьбу з тероризмом» є досить широким, а Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за тероризм, яка, відповідно до національного законодавства, настає лише на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили.
Застосування санкцій до громадян України без встановлення їхньої вини у судовому порядку може розцінюватися як порушення конституційного принципу презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України). Згідно з цією нормою особа вважається невинуватою доти, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду.
Проблема 2. Відсутність чіткої процедури прийняття рішень РНБО
Ключову роль у процесі запровадження санкцій відіграє РНБО. Після прийняття Закону України «Про санкції» у 2014 році до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» було внесено зміни, якими передбачалося, що порядок роботи РНБО визначається цим Законом та її Регламентом. Однак Регламент РНБО так і не був прийнятий.
Замість цього у 2023 році було внесено чергові зміни до Закону «Про Раду національної безпеки і оборони України», якими положення про Регламент взагалі було вилучено, а порядок функціонування РНБО тепер визначається виключно цим Законом.
Відсутність спеціального нормативно-правового акта, який би детально регламентував організацію роботи членів РНБО, документування діяльності та засідань, порядок роботи з матеріалами, їх обговорення, процедуру прийняття рішень, протоколювання та стенографування, порушує принципи належної правової процедури (fair procedure).
Принципи належної правової процедури є універсальними та застосовуються не лише до судового провадження, але й до адміністративних процедур, яких повинні дотримуватися органи державної влади при прийнятті рішень, що стосуються прав, свобод і законних інтересів людини. Порушення належної правової процедури робить відповідний акт нікчемним незалежно від його змісту.
Критерії належної правової процедури, сформовані практикою Європейського суду з прав людини, передбачають забезпечення права особи:
• бути вислуханою;
• на допомогу і представництво;
• на ознайомлення з матеріалами справи;
• на обґрунтування органом влади прийняття несприятливих актів;
• на визначення порядку оскарження;
• на відшкодування завданої шкоди.
Ці критерії є загальними засадами, яких держави — учасниці Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язані дотримуватися при втручанні у права людини і громадянина.
Проблема 3. Застосування санкцій як «кримінальне обвинувачення» за критеріями ЄСПЛ
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини («Критерії Енгеля»), застосування санкцій може підпадати під визначення «кримінального обвинувачення» у розумінні Конвенції, яке має автономне тлумачення.
«Критерії Енгеля» включають:
1. Правову класифікацію правопорушення за національним законодавством.
2. Саму суть правопорушення.
3. Ступінь тяжкості покарання, яке може бути застосоване до особи.
Другий і третій критерії є альтернативними. Однак це не виключає кумулятивний підхід у ситуації, коли окремий аналіз кожного критерію не дає змоги досягнути остаточного висновку щодо існування кримінального правопорушення (див. «Джуссіла проти Фінляндії [GC]» №73053/01, §§ 30–31, ЄСПЛ 2006-XIV; «Езех та Коннорс проти Великої Британії [GC]» №39665/98 та №40086/98, §§ 82–86, ЄСПЛ 2003‑X).
Якщо аналіз хоча б одного з них свідчить про кримінальний характер обвинувачення, застосовуються гарантії, передбачені ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, включно з правом на справедливий судовий розгляд.
З огляду на потенційну суворість санкцій та їхній вплив на майнові права і ділову репутацію є ризик, що ЄСПЛ може кваліфікувати їх застосування як «кримінальне обвинувачення», що вимагатиме дотримання відповідних процесуальних гарантій, які наразі забезпечені національним законодавством неповною мірою.