Згідно зі Звітом Київської школи економіки про прямі збитки інфраструктури від руйнувань внаслідок військової агресії російської федерації проти України (далі — Звіт), підготовленого станом на листопад 2024 року спільно з Мінрозвитку, Мінекономіки, у співпраці з іншими профільними міністерствами та НБУ, прямі збитки фінансового сектору, передусім безпосередньо банків, склали $44 млн.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до даних НБУ, наведених у Звіті про стабільність за грудень 2023 року, залишкова вартість втраченого/пошкодженого/знищеного майна банків орієнтовно становить $21 млн.
У Звіті також зазначено, що на тимчасово окупованих територіях (далі — ТОТ) росіяни грабували банки. До початку травня 2022 року обсяг втрачених банкнот через пограбування або захоплення відділень становив 470 млн грн. Ще близько 60 млн грн банкнот національної валюти банки знищили та вивезли для подальшого обміну в НБУ.
Але говорячи про специфіку діяльності банківських і фінансових установ, ми не можемо обмежитися лише поняттям прямих збитків та упущеної вигоди від неможливості здійснення діяльності на ТОТ.
Повномасштабне вторгнення, беззаперечно, вплинуло на цілу низку об’єктивних обставин, які призвели до знецінення фінансових активів банків, зокрема, у зв’язку зі:
- зниженням платоспроможності населення і бізнесу;
- знищенням/пошкодженням іпотечного та заставного майна;
- зміною попиту на ринку.
За даними звітів НБУ, частка NPL (непрацюючих кредитів) у банківському секторі станом на червень 2022 року становила 32,5%. Станом на жовтень 2023-го цей показник був уже 44%, обсягом 359 млрд грн; станом на IV квартал 2024 року — 30,3%. Приблизно третина NPL — кредити боржників, які постраждали від пошкодження, руйнування або окупації виробничих потужностей.
Частка непрацюючих позик зменшується, але це здебільшого відбувається за рахунок зростання обсягу працюючого кредитного портфеля та списання кредитів, що не працюють вже понад рік.
Нормативно-правове регулювання
Для оцінки збитків, понесених внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, банки наразі можуть керуватися двома основними нормативно-правовими актами:
- Порядком визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, затвердженим постановою КМУ від 20 березня 2022 року №326 (далі — Порядок);
- Методикою визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв’язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженою наказом Мінекономіки та ФДМУ від 18 жовтня 2022 року №3904/1223 (далі — Методика).
Однак жоден із цих документів не враховує специфіку банківської діяльності й не дає чіткої відповіді, як же слід оцінювати знецінення фінансових активів банків і додаткові витрати, які банки змушені нести у зв’язку із воєнним станом в країні, зокрема:
- витрати на забезпечення безперебійної діяльності;
- витрати на виплату заробітної плати своїм працівникам (яким часто доводиться працювати у досить небезпечних умовах);
- додаткові витрати на адміністрування проблемних кредитів тощо.
Порядок у підп. 18 п. 2 визначає таку категорію втрат, як «економічні втрати підприємств», що визначаються як втрати внаслідок знищення та пошкодження майна підприємств, втрати фінансових активів, а також упущена вигода від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, зокрема втрати підприємств від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих і спожитих на ТОТ.
У додатку до Порядку є також визначення поняття «вимушені витрати» — витрати, пов’язані з тимчасовим переміщенням, виконанням додаткових робіт, а також вартість пошкоджених або знищених меблів та обладнання, якщо ці витрати не були об’єктом окремої оцінки.
У Порядку зазначено, що визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до Методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна.
Методика визначає оцінку:
- реальних збитків;
- упущеної вигоди;
- потреб у відновленні майна суб’єктів господарювання.
Не можна не згадати про ініціативу Незалежної асоціації банків (далі — НАБУ) щодо внесення змін до Порядку, в якій НАБУ пропонувала визначити окремим напрямом шкоду, завдану банкам та іншим фінансовим установам, і включити до нього ті показники, які акцентують увагу на специфіці банківської діяльності, а саме:
- вартість втраченого, пошкодженого та/або знищеного майна;
- вартість втрачених/знецінених фінансових активів;
- витрати на забезпечення безперебійної діяльності;
- витрати додаткові на утримання та/або підтримання персоналу;
- витрати на підтримання адекватності капіталу та інших регулятивних вимог, зумовлених погіршенням стану кредитного портфелю;
- витрати на відновлення діяльності;
- втрати від неможливості провадження діяльності на ТОТ;
- витрати на адміністрування простроченої заборгованості, впровадження заходів з її врегулювання, втрати від неможливості реалізації планів/вжиття заходів задля врегулювання простроченої та/або проблемної заборгованості;
- витрати на формування додаткових резервів;
- витрати, понесені задля виконання регуляторних вимог, впроваджених у зв’язку та під час збройної агресії російської федерації;
- упущена вигода, зокрема втрати через неможливість використання запланованих надходжень по фінансових інструментах.
Ця ініціатива попередньо була підтримана Фондом держмайна України (із наданими зауваженнями), Мінфіном та НБУ, однак наразі не знайшла свого відображення у чинній редакції Порядку.
Відсутність чіткого законодавчого врегулювання, як саме слід обліковувати й оцінювати ті втрати, що зараз несуть банки через війну, є однією з першопричин, чому станом на сьогодні банки не спішать звертатися до національних судів із позовами про відшкодування цих збитків за рахунок держави-агресора. Звісно, іншим не менш важливим фактором є відсутність наразі можливості реального виконання цих рішень, але ми дуже сподіваємося, що рано чи пізно цей шлях буде знайдено.
Водночас відсутність певних положень у чинному законодавстві не обмежує банки у праві брати за основу міжнародні стандарти оцінки і досвід визначення розміру збитків, який був напрацьований під час звернення до арбітражних судів із позовами до російської федерації щодо незаконної експропріації активів у АР Крим і присудження відповідних сум до відшкодування.
Також варто зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ), яка є джерелом права в Україні, будь-яке обмеження чи позбавлення правомочностей власника є де-факто позбавленням права власності та відповідно порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція).
Так, розглядаючи заяви про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ЄСПЛ стикався не лише зі справами, в яких заявників фактично позбавляли майна, але й зі справами, в яких таке позбавлення було визнано ним де-факто. Однією з таких справ є справа «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrongand Lonnroth v. Sweden), заяви №7151/75, №7152/75, рішення від 23 вересня 1982 року, 18 грудня 1984 року (справедлива сатисфакція).
У цій справі ЄСПЛ дійшов висновку, що хоча фактично заявники не були позбавлені майна, але обмеження, накладені на їхнє майно державою, призвели до того, що право заявників на власність виявлялося відкличним і таким, що за певних умов могло бути скасоване.
Приклади конкретних кейсів
Під час звернення до національного суду із позовом до російської федерації необхідно звертати особливу увагу на такі питання:
- формування належної доказової бази;
- визначення належної юрисдикційної та територіальної підсудності справи;
- забезпечення належного повідомлення росії як відповідача у справі, зокрема здійснення перекладу процесуальних документів офіційною мовою рф;
- подолання судового імунітету російської федерації.
Одразу зазначимо, що у цій статті не буде йтися про подолання судового імунітету рф, оскільки це окрема дуже обширна і дискусійна тема. Коротко зазначимо, що це одне із надважливих питань, до розв’язання якого необхідно підходити ґрунтовно, з огляду на конкретні обставини кожного випадку завдання збитків. Не варто обмежуватися формальним посиланням на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19, від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та від 18 травня 2022 року у справі №760/17232/20-ц. Про решту означених питань ми детальніше поговоримо на прикладі конкретних судових рішень, які розглянемо далі.
Аналіз відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що наразі є небагато прикладів звернення банків до суду із позовами про відшкодування збитків, завданих збройною агресією рф, але такі судові рішення є.
Справа №910/7395/24
Важливий висновок, який зробив суд у цій справі — виплати працівникам також є прямими збитками банку, понесеними внаслідок збройної агресії рф. Виплати працівникам становлять значну статтю витрат банків, пов’язаних із війною. На це звертав увагу, зокрема, і НБУ у своїх звітах.
Так, у Звіті про фінансову стабільність за червень 2022 року НБУ зазначив, що витрати банків на персонал зросли, оскільки у перші дні війни фінустанови авансом виплатили заробітну плату працівникам, профінансували евакуацію та організацію нових робочих місць для внутрішньопереміщеного персоналу. Окремі банки навіть підвищували заробітні плати.
Предмет спору
Так, рішенням Господарського суду м. Києва від 17 вересня 2024 року у справі №910/7395/24 задоволено позовні вимоги Укргазбанку до рф про стягнення збитків у розмірі майже 20,5 млн грн (якщо бути точними — 20 427 727,46 грн), з яких:
• 17,2 млн грн — збитки від втрати готівкових коштів (національна та іноземна валюта), пошкодження приміщень відділень банку, обладнання, втрати контролю над готівковими коштами та цінностями у касах відділень на ТОТ (у цій справі йшлося про майно банку, яке знаходилося у Київській, Сумській, Чернігівській, Харківській, Запорізькій, Херсонській, Луганській і Донецькій областях, що було зруйновано/пошко-джено/заблоковано);
• ще 3,2 млн грн — збитки від здійснення виплат працівникам за період простою відділень банку в період з лютого 2022 року до липня 2023 року.
Підсудність справи
Визначаючи юрисдикційну і територіальну підсудність справи, господарський суд виходив з того, що:
- з урахуванням положень ст. 1, підп. г п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди 1 такі спори підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода;
- знищення/відібрання майна, що належить на праві власності позивачу, унеможливлює реалізацію господарської діяльності позивача на основі такого майна, а отже, є порушенням прав позивача на здійснення підприємницької та господарської діяльності, тому на цей спір поширюється предметна юрисдикція господарських судів.
Також відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме закріплено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред’являтися також за місцем заподіяння шкоди. Отже, хоча це прямо не прописано в судовому рішенні, однак визначення позивачем територіальної підсудності справи Господарському суду міста Києва також є правомірним.
Доказова база
На підтвердження факту понесення збитків та визначення їх розміру Укргазбанк у справі №910/7395/24 надав суду такі документи:
- заяви до правоохоронних органів;
- відомості з реєстру досудових розслідувань;
- акти фіксації факту знищення, втрати чи пошкодження активів банку, складені робочою групою банку;
- фотофіксацію;
- пояснення робочої групи банку;
- акти ревізії готівки, що була вилучена з банкоматів під час інкасації;
- акти проведення технічного огляду ATM та місця супроводження;
- виписки з особових рахунків станом на 24 лютого 2022 року;
- відомості щодо нарахованих і виплачених коштів працівникам банку.
Суд визнав ці докази належними і достатніми, що стало підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Повідомлення рф як відповідача у справі та швидкість розгляду справи
Справа №910/7395/24 була розглянута протягом трьох місяців, а росія повідомлялася шляхом направлення документів на адресу посольств рф в іноземних юрисдикціях (хоча в рішенні помилково вказано, що повідомлення здійснювалися виключно шляхом розміщення інформації на сайті «Судова влада України»).
Насправді належне повідомлення рф у таких спорах має надзвичайно важливе значення у питанні подальшого виконання такого судового рішення, оскільки у будь-якій іноземній юрисдикції належне повідомлення сторони судового провадження є обов’язковою умовою для визнання судового рішення та надання дозволу на його виконання.
Наголошуємо, що направлення процесуальних та інших документів на адресу російської федерації у подібних спорах можна здійснювати:
- на адресу посольств рф в інших країнах;
- через приватних перевізників, які здійснюють направлення посилок до росії з іноземних юрисдикцій;
- на офіційні електронні адреси міністерства юстиції рф, генеральної прокуратури рф та інших офіційних органів.
Водночас звертаємо особливу увагу на те, що у зв’язку з прийняттям федерального закону від 1 липня 2021 року №265-ФЗ «Про внесення змін до федерального закону «Про прокуратуру російської федерації» належним відповідачем у цій категорії спорів є російська федерація в особі генеральної прокуратури рф як органу, уповноваженого в межах своєї компетенції представляти рф в іноземному суді.
У деяких справах факт отримання процесуальних документів росією підтверджується листами міністерства юстиції рф, яке повідомляє національні суди про повернення таких документів, оскільки їх направлення у приватному порядку не відповідає встановленому міжнародним договором між Україною та рф порядку здійснення обміну судовими документами. У цих листах російська федерація також заперечує наявність у національних судів юрисдикції з розгляду відповідної категорії спорів і повідомляє про те, що, з огляду на вказане, вона не буде брати участі у розгляді справи.
Проте відмова від участі у розгляді справи є процесуальним правом сторони, а наявність таких листів беззаперечно свідчить про те, що рф була повідомлена про розгляд відповідної справи.
Водночас варто зазначити, що подібні листи надходили від російської федерації лише у тих випадках, коли:
- процесуальні документи фактично направлялися на адресу її органів;
- строк розгляду справи становив щонайменше пів року.
Звісно, зазначений строк розгляду справи не є гарантією того, що подібні листи надійдуть на адресу національного суду, утім, як показує практика, такий строк є об’єктивно достатнім для того, щоб:
- процесуальні документи надійшли на адресу відповідних державних органів рф;
- державні органи росії могли сформувати письмове повідомлення з власною позицією щодо справи;
- письмове повідомлення державних органів рф надійшло на адресу національного суду.
За таких обставин вважаємо, що у цій категорії спорів доцільно звертатися до суду із клопотанням про визначення конкретного порядку повідомлення відповідача та зупинення провадження у справі на певний строк для отримання доказів належного повідомлення рф про розгляд справи.
У питаннях повідомлення росії як відповідача у подібних спорах вважаємо за необхідне також акцентувати увагу на такому міжнародному принципі, як принцип взаємності, який говорить про те, що держава, яка дотримується цього принципу, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов’язання.
Проаналізувавши рішення російських судів проти українських банків і українських державних підприємств, можна пересвідчитися в тому, що російські суди здійснюють повідомлення української сторони шляхом розміщення оголошення на сайті відповідного російського суду і вважають таке повідомлення належним.
Отже, у спорах проти рф у національних судах варто також підсилювати свою правову позицію посиланням на зазначений принцип (хоча принцип взаємності не заміняє необхідності фактичного направлення процесуальних документів російській федерації, все ж такі доводи можуть бути предметом оцінки у судах іноземної юрисдикції у подальшому).
Справа №910/7444/23
Приклад способу визначення розміру збитків внаслідок знецінення фінансових активів банку.
У травні 2023 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі — ФГВФО) звернувся з позовом до господарського суду в інтересах неплатоспроможного банку про стягнення збитків у розмірі майже 2 млрд грн (якщо бути точними —1 943 574 029,51 грн), завданих діями держави-агресора у зв’язку з окупацією протягом 2014 року українських територій в Криму, Донецькій і Луганській областях.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 23 січня 2024 року у справі №910/7444/23 позов задоволено повністю. Під час розгляду справи господарським судом було встановлено, що головний офіс неплатоспроможного банку, в інтересах якого заявлений позов, знаходився у м. Донецьку, там само знаходилися всі документи щодо діяльності банку.
У зв’язку з воєнними діями на території Донецької області банк у червні 2014 року перевіз у Київ оригінали документів, зокрема печатки, штампи, установчі документи, дозволи, кредитні та депозитні справи клієнтів, бухгалтерську документацію тощо.
Однак під час транспортування оригіналів кредитних договорів і договорів про забезпечення кредитних зобов’язань позичальників, іпотечне та заставне майно за якими знаходилися на ТОТ, значна частина цих документів була втрачена, оскільки, як зазначено у судовому рішенні, під час вивезення їх з м. Донецька невідомі озброєні особи протиправно заволоділи автомобілем, яким транспортувалися ці документи.
У серпні 2014 року було розпочато процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку. В процесі цієї процедури було здійснено опис ліквідаційної маси, реалізовано майно банку, затверджено ліквідаційний звіт і навіть внесено запис про припинення юридичної особи.
Звісно, залишилася певна частка непогашених кредиторських вимог за недостатністю майна банку. Однак у подальшому було з’ясовано, що до ліквідаційної маси банку не був включений кредитний портфель за тими договорами, які були втрачені під час перевезення їх у Київ, а також не були враховані права на цінні папери, що обліковувалися на рахунках банку, і права на два об’єкти нерухомості, які знаходилися на ТОТ.
Ліквідатор реалізував кредитний портфель, права на цінні папери та об’єкти нерухомості, а збитки визначив як знецінення фінансових активів у зв’язку з протиправними діями рф щодо окупації українських територій.
Розмір збитків ФГВФО визначив як різницю між балансовою вартістю відповідних фінансових активів банку та ціною їх реалізації за результатами аукціону.
У цій справі господарський суд підтвердив, що«… значним негативним фактором знецінення активів, зокрема в частині кредитного портфелю, була окупація російською федерацією територій перебування позичальників, їх активів, майна, яке виступало забезпеченням, що унеможливлювало роботу з примусового стягнення заборгованості, перевірки якості та стану заставного майна, оцінки фінансового стану позичальників у зв’язку з перебуванням документів фінансової звітності юридичних осіб-боржників на непідконтрольних Україні територіях».
Крім того, задовольняючи позовні вимоги, заявлені в інтересах неплатоспроможного банку, щодо якого на час розгляду справи уже було внесено запис про припинення юридичної особи, господарський суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25 травня 2021 року у справі №910/11027/18, згідно з якою запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Якщо процедура ліквідації не була проведена належним чином або у процедурі ліквідації не було відчужено все майно юридичної особи тощо, то внесення до державного реєстру запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов’язується її припинення та припинення права власності на її майно, а лише записом, який не зумовлює наслідків.
Випадки передчасності заявлення позовних вимог до рф
Наступні судові рішення — не за позовами банків, а за позовами фінкомпаній. Але позиція судів, висловлена в цих справах, може мати істотне значення для визначення подальшої стратегії захисту прав банків у зв’язку зі знеціненням фінансових активів:
- рішення Господарського суду м. Києва від 8 січня 2024 року у справі №910/12478/22;
- рішення Господарського суду м. Києва від 10 серпня 2023 року у справі №910/4853/23;
- рішення Господарського суду м. Києва від 25 травня 2023 року у справі №910/4602/23.
У 2016 та 2019 роках фінкомпанія викупила у банків право вимоги за кредитними договорами, за якими боржники, іпотечне та заставне майно перебували на ТОТ.
Посилаючись на неможливість стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет забезпечення, фінкомпанія звернулася до суду із позовами до рф, у яких просила стягнути збитки, завдані неможливістю стягнення такої заборгованості. Розмір збитків при цьому визначався розміром боргових зобов’язань за цими кредитними договорами.
Однак суд зазначив, що моменту звернення фінкомпанії з позовом до рф мають передувати такі дії:
- звернення до суду із позовом до боржника та/або про звернення стягнення на заставне майно (з урахуванням встановлених процесуальним законом правил визначення територіальної підсудності);
- отримання позитивного рішення;
- пред’явлення його до виконання;
- отримання доказів неможливості примусового виконання цього рішення на території України.
Приклади активної позиції банків, які за власною ініціативою або за ініціативою суду залучаються у якості третіх осіб до розгляду справи за позовом позичальника до рф про стягнення збитків, завданих пошкодженням/знищенням іпотечного або заставного майна:
• рішення Господарського суду Полтавської області від 22 жовтня 2024 року у справі №917/918/24;
• рішення Господарського суду Донецької області від 17 липня 2024 року у справі №905/162/24;
• рішення Господарського суду м. Києва від 16 квітня 2024 року у справі №910/1059/24;
• рішення Господарського суду Луганської області від 25 вересня 2023 року у справі №913/166/23.
Вважаємо, що це досить позитивна тенденція, оскільки не вимагає значної затрати ресурсів з боку банків, однак гарантує банкам як учасникам відповідних судових процесів можливість отримання копій документів, які знаходяться у матеріалах справи, зокрема належним чином засвідченої копії судового рішення за результатами розгляду позовних вимог по суті.
Замість висновків
Нормативно-правове врегулювання питання порядку оцінки розміру збитків, які несуть банки з урахуванням специфіки банківської діяльності, потребує значного доопрацювання і конкретизації, а під час судового розгляду відповідних спорів варто наполягати на належному виконанні національним судом вимог процесуального права, зокрема в частині належного повідомлення росії як відповідача та надання рф достатнього часу для забезпечення захисту своїх праву національному суді.