У рамках відбіркового турніру чемпіонату світу з футболу 2018 р. національна збірна України з футболу зіграла два матчі з командою Косово. Домашній поєдинок українців тоді відбувся у польському Кракові, гостьовий — у албанському місті Шкодер. Ані в Києві, ані в Приштині (столиця Косово) футболісти грати не могли через те, що Україна не визнає цю країну. Хоча до того часу це зробили понад 114 країн з усього світу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Незалежність Косова не визнають Росія, Сербія, Китай, Іспанія, Греція, Грузія та деякі інші країни. І з цілком зрозумілих причин. У кожній з них є, так би мовити, проблемні території, які можуть у той чи інший спосіб використати прецедент Косова як фактор боротьби за власне відокремлення та подальшу незалежність. До переліку таких країн і досі офіційно належить Україна. Але заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар повідомив, що українська влада вирішила визнати паспорти Косова і дозволити поїздки по них. З його інтерв'ю албанському телеканалу RTV Ora взагалі з’ясувалось, що в МІД України ще торік було ухвалено рішення «працювати з косівськими паспортами».
«Тепер наш посол у Тирані і посли в інших частинах світу отримали інструкції визнати ці паспорти і не обмежувати поїздки», — зазначив В. Боднар, припустивши, що «починаючи з таких маленьких кроків, Україна зможе рухатися до якихось результатів відносно Косово».
Також з інтерв’ю заступника міністра з’ясувалося, що «традиційно ми були налаштовані на територіальний суверенітет країни. Це наш принцип». Дивна «налаштованість», як на мене. Але як пояснює Василь Боднар, між косовською та кримською ситуаціями є принципова різниця: «Косово — країна, яка визнана низкою інших держав, а Крим — територія, яка насильницьки захоплена Росією».
Власне кажучи, це все, що ми почули від українського зовнішньополітичного відомства. Більше жодних роз’яснень з боку МЗС на даний час немає. А вони потрібні. Якими будуть решта «маленьких кроків» Києва у бік Приштини? Якщо ми визнаємо паспорти невизнаної країни, то чи правильно я розумію, що якщо наступного разу збірні Косово та України опиняться в одній відбірковій групі, поєдинок між цими командами вже має відбуватись у Києві? І перед початком матчу на НСК «Олімпійський» буде лунати гімн Косово — країни, яка не визнана Україною?
Ця невизначеність входить до комплексу багатьох інших міжнародно-правових невизначеностей України. І це вже справді нагадує «комплекс меншовартості», завдяки якому наша зовнішня політика виглядає «вагітною наполовину». Адже чітко сформульованої її концепції фактично немає. Усе, таке враження, вирішується на ходу, «з коліс».
Наприклад, цього місяця президент Сербії Олександр Вучич перебував з офіційним візитом у Вашингтоні, на що дуже неоднозначно відреагувала спікер російського МЗС Марія Захарова. Навіть Володимиру Путіну довелося офіційно вибачатися за її поведінку. У Білому домі Вучич підписав угоду з США про економічне співробітництво з Косово (дивно виглядає, але це саме так). «Мова не йде про тристоронню угоду, яка мала б на увазі визнання Косово як суб'єкта міжнародного права», — пояснив Вучич.
Угода, насамперед, регулює низку питань, пов'язаних з економікою. Окремі її пункти стосуються входження Косово до проєкту так званого «балканського шенгену», який усуне бар'єри для вільного пересування людей, товарів, послуг і капіталу на території країн Західних Балкан (Сербії, Албанії, Північній Македонії).
Чи можна пов’язати визнання Україною косовських паспортів зі створенням цього «балканського шенгену»? Чи це просто наполегливе прохання нашого «головного стратегічного партнера» — США? Чи є у Києва якесь інше, по-справжньому стратегічне партнерство з США, окрім оборонного? Чи насправді Україною прораховані усі ризики з визнанням паспортів Косово? Наприклад, у взаємовідносинах з Грузією, яка, незважаючи на всю нашу шкереберть з М. Саакашвілі і абхазьку/південно-осетинську «пухлину», намагається з останніх сил триматись у колі друзів України з її кримсько-донбаською «пухлиною»?
Чи прорахований Києвом косовсько-паспортний кейс з донбаським? З часів проголошення незалежності Косово минуло лише 12 років, з часів «незалежності» «Л/ДНР» — лише 6. Хто зараз, у вересні 2020 р., знає, які країни у 2026-му «маленькими кроками» почнуть визнавати спочатку паспорти «ДНР» і «ЛНР», а потім і їх самих? Чи буде на це адекватна реакція керівництва українського МЗС? (Скоріш за все, буде чергове: «Це все попередники!»)
І в цій перманентній «черговості» — уся історія незалежної України в її зовнішній політиці. Яка, здається, пишеться «з коліс» в залежності від того, куди веде нова «дорожня карта». І визнання паспортів невизнаного Косово — лише черговий штрих у картині цієї загальної невизначеності. Може так статися, що за цими штрихами ми згодом вже й не пізнаємо саму картину, яку так натхненно починали малювати майже 30 років тому…