В Україні досвід впровадження державно-приватного партнерства (ДПП) залишається незадовільним, низькими є темпи залучення інвестицій, багато питань до системи формування тарифів на природні монополії та інфраструктурні послуги. Тільки замисліться: на початку 2020 р. в Україні було укладено майже 200 договорів у сфері ДПП, з яких лише чверть фактично реалізувалися.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Факторів, які гальмували реалізацію левової частки договорів, було багато, і не останню сходинку серед них займало недосконале нормативне регулювання. Держава доклала зусилля для подолання цієї проблеми, і в результаті була прийнята низка нормативних актів у цій сфері. Звернімося до них.
4 прийняті акти не є новаційними та являють собою нові редакції процедур, які вже існували. Під таку реновацію підпали «Порядок проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства», «Порядок проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства щодо об’єктів державної, комунальної власності та об’єктів, які належать Автономній Республіці Крим» та «Порядок заміни приватного партнера (концесіонера) за договором, укладеним у рамках державно-приватного партнерства (концесійним договором). Всі три акти є результатом нормотворчої діяльності КМУ.
Нововведенням слід вважати «Порядок залучення радників для підготовки проєкту, що здійснюється на умовах концесії». У попередньому Законі України «Про концесії» інституту радників не існувало. Останнім нововведенням є «Порядок подання державними партнерами (концесієдавцями) щорічного звіту про виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору», видавцем якого є Мінекономіки України.
Як відомо, важливими принципами правотворчості є ефективність та пріоритетність. Останній принцип обумовлений тим, що державні органи насамперед мають розглядати та працювати над актами, які регулюють основи економіки. У цьому аспекті посадовцям треба пам’ятати, що у вересні 2015 р. у Нью-Йорку відбувся саміт ООН зі сталого розвитку. Підсумковим документом саміту «Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року» було затверджено 17 цілей сталого розвитку, серед яких є й створення стійкої інфраструктури, сприяння всеохоплюючій і сталій індустріалізації та інноваціям. На створення такої інфраструктури, зокрема, і спрямовані закони України «Про концесії» та «Про ДПП». Наша держава приєдналася до вказаного процесу.
Якщо зробити прискіпливий аналіз прийнятих у 2020 р. актів, можна сказати, що нові редакції хоча й містять більш прогресивні та зручні для приватних партнерів умови їх застосування, однак іноді здається, що посадовці викладали старі редакції новими словами, без зміни їх істотного значення, наприклад, штучно поділяючи вже існуючі етапи процедур або об`єднуючи в одну групу певні права та обов`язки їх учасників. Наскільки такий підхід буде результативним для співпраці бізнесу та публічної влади у сталому розвитку України? Про це можна буде говорити через рік, коли департамент інвестицій та інновацій Мінекономіки повідомить (будемо сподіватися) про стан здійснення ДПП в Україні за результатами 2021 р.