Тренд №1
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Практично у 90% господарських спорів поведінка контрагента на претензійному етапі та безпосередньо перед зверненням до суду відрізняється від поведінки на етапі судового розгляду. Непоодинокими є випадки заперечення фактів та обставин, що визнавалися стороною до відкриття судового провадження. Ці невідповідності в поведінці властиві кожному другому боржнику в справах про стягнення дебіторської заборгованості. При цьому більшість таких боржників усно визнають свої зобов’язання та обіцяють їх виконати, а після початку судового процесу їх риторика різко змінюється.
Така поведінка контрагента кваліфікується Верховним Судом (далі — ВС) як суперечлива. В основу такої правової позиції покладено доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), тобто на засаді добросовісності. Наявність суперечливої поведінки сприймається ВС як недобросовісність та у більшості випадків кваліфікується не на користь сторони, яка її вчиняє (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 р. у справі №904/2104/19).
Незважаючи на те, що така конструкція з’явилася в практиці Верховного Суду порівняно недавно, наразі Єдиний державний реєстр судових рішень при введенні в пошуковий рядок фрази: venire contra factum proprium видає величезну кількість процесуальних документів, що свідчить про її активне використання.
А у своїй постанові від 25.05.2021 р. у справі №461/9578/15- ц Велика Палата ВС вказала, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) — це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Тренд №2
Ще одним досить поширеним трендом судової практики останнього року залишаються фраудаторні правочини. Зазвичай під поняттям «фраудаторний» розуміють правочин (чи кілька пов’язаних між собою правочинів), вчинений боржником на шкоду кредитору. Актуальність цього поняття обумовлена величезною кількістю правочинів, що вчиняються боржниками задля уникнення стягнення заборгованості чи звернення стягнення на їх майно шляхом переоформлення (відчуження) активів на родичів чи пов’язаних з ними компаній. До формування конструкції фраудаторності кредиторам було досить складно повернути відчужене боржниками майно та довести недобросовісність набувачів, проте наразі ситуація кардинально змінилася. Відповідно до правової позиції ВС, що викладена у постанові від 02.06.2021 р. у справі №904/7905/16, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов’язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного.
У постанові від 19.05.2021 р. у справі №693/624/19 Верховним Судом визначені характерні ознаки фраудаторного правочину: 33 момент вчинення (наприклад, після відкриття провадження у справі), 33 контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (наприклад, родич боржника, пасинок, пов'язана чи афілійована юридична особа), 33 ціна в оспорюваних договорах (ринкова/неринкова). Хрестоматійним прикладом з нашої практики було відчуження боржником майже всього свого майна (вартісних транспортних засобів, нерухомості) у період набрання законної сили рішенням суду про стягнення заборгованості. При цьому відчуження майна відбулося шляхом укладення договорів дарування та купівлі-продажу з родичами боржника за цінами, що не відповідали ринковим.
Тренд №3
Не менш значної уваги заслуговує інститут похідного позову, який до недавнього часу вважався неактуальним та недієвим з огляду на мізерну кількість справ, у яких він застосовувався. Та враховуючи правову позицію ВС, викладену в постанові від 24.02.2021 р. у справі №904/982/19, у межах розгляду якої з директора товариства стягнуто цілком реальну суму збитків, вектор правозастосування цього інституту в 2021 р. суттєво змінився.
Крім того, ще в постанові Великої Палати ВС від 26.11.2019 р. у справі №910/20261/16 зазначалося, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов’язані діяти не лише у межах своїх повноважень, але й добросовісно та розумно (керівник компанії має виявляти розумне піклування про її справи, використовувати необхідні професійні навички і здійснювати свої повноваження з необхідною ретельністю). Наразі похідний позов та субсидіарна відповідальність керівників у розрізі актуальної практики ВС є вкрай дієвими способами захисту інтересів постраждалих осіб, адже ще донедавна притягнення до відповідальності керівника підприємства чи стягнення безпосередньо з нього збитків розглядалося як непосильне завдання. Враховуючи величезну кількість фактів неналежного виконання керівництвом компаній своїх обов’язків та завдання ними прямих збитків, у учасників цих компаній з’явився ще один інструмент ефективного захисту своїх корпоративних прав та інтересів.