Декодифікація трудового законодавства й зволікання із прийняттям Трудового кодексу України створює проблеми у правозастосуванні, зокрема щодо своєчасного одержання винагороди за працю, що має захищатися законом (ч. 7 ст. 43 Конституції України).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Строки звернення до суду за вирішенням позовних спорів і їх поновлення регламентує гл. ХV «Індивідуальні трудові спори» Кодексу законів про працю (далі — КЗпП України) в редакції Закону №2134-12 від 18 лютого 1992 року. Наявний порядок розгляду індивідуальних трудових спорів ґрунтується на ч. 1 ст. 55 Конституції України і дає змогу працівнику безпосередньо звертатися до суду, оминаючи досудовий порядок розгляду позовних спорів. Конкретизація процесуальних норм у КЗпП України щодо позовної давності та її поновлення (ст.ст. 233, 234 КЗпП України) спрямована на ефективний правовий захист трудових прав під час розгляду індивідуальних трудових спорів про право. Позовна давність — це установлений у ст. 233 КЗпП період часу (строк), протягом якого особа може захистити свої порушені права, подавши позов чи клопотання щодо розгляду трудового спору про право.
Законотворчість щодо позовної давності у трудових правовідносинах
По-перше, Законом України №2620-III від 11 липня 2001 року ст. 233 КЗпП України доповнено новою частиною такого змісту: «У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернення до суду з позовом про стягнення йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком». На наш погляд, позовну давність негаторного позову не варто було застосовувати до зобов’язання роботодавця щодо виплати винагороди за працю як умови трудового договору. Трудове право — самостійна галузь права і не потребує субсидіарного застосування норм цивільного права України.
По-друге, Законом України №2352-IX від 1 липня 2022 року змінено назву та ч.ч. 1 і 2 ст. 233 КЗпП України. У ч. 1 ст. 233 КЗпП України прописана загальна позовна давність, звернення працівника із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду «…в тримісячний строк з дня, коли від дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права…». У ч. 2 ст. 233 КЗпП України прописана спеціальна позовна давність. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду «…в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення…». Слід зазначити, що спір про звільнення — це спір за заявою працівника щодо поновлення на роботі. Отже, як виняток і з метою захисту інтересів працівників встановлено меншу тривалість позовної давності звернення до суду та початок її перебігу. У ч. 2 ст. 233 КЗпП України прописано спеціальний перебіг позовної давності у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, «…у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільнення (ст. 116)». Зазначу, що спір про оплату часу вимушеного прогулу — це не спір про звільнення, і діє тримісячний строк звернення до суду. У разі порушення «законодавства про оплату праці» працівник вже не має права звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України №3680-IX від 25 квітня 2024 року ч. 2 ст. 233 КЗпП України доповнено другим реченням і прописана позовна давність щодо домашнього працівника, що має право звертатися до суду із заявою про вирішення трудового спору «…у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли від дізнався або повинен дізнатися про порушення свого права». У спорах щодо стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної організації, залишилася позовна давність — один рік та її перебіг — з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч. 3 ст. 233 КЗпП України). Отже, у ст. 233 КЗпП України прописана: 1) загальна позовна давність щодо спорів з умов трудового договору — три місяці та початок її перебігу; 2) спеціальна (менш тривала) позовна давність у справах про звільнення — місячний строк; 3) у справах про виплату всіх сум, що належать працівнику при звільненні — тримісячний строк (більш тривала); 4) у справах про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної організації — спеціальна (більш тривала) позовна давність — один рік. Також прописано початок перебігу позовної давності для загальної і спеціальної позовної давності.
По-третє, Верховна Рада України зареєструвала проєкт Закону України №11107 від 22 березня 2024 року «Про внесення змін до ст. 233 Кодексу законів працю України щодо забезпечення права застосування необмеженого строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати». У ст. 238 КЗпП України (в редакції від 18 лютого 1992 року) не йдеться про позовну давність, регламентується право на грошові вимоги працівника, що відповідає п. 1 ст. 41 Конституції України. Зазначу, що термін «без обмеження будь-яким строком» стосується грошових вимог працівника, а не позовної давності. У ст. 117 КЗпП України прописаний строк стягнення грошових виплат працівнику в контексті відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців. Необхідно розмежовувати строки грошових виплат як відповідальність за затримку розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП України) від конституційного права володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ч. 1 ст. 41 Конституції України) й на задоволення грошових вимог працівників. Орган, який розглядає трудовий спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України). Якщо йдеться про позовну давність, то має бути строк, протягом якого працівник може захистити свої порушені права, подавши позов до суду.
Далі варто розглянути регулювання позовної давності у трудових правовідносинах у державах Балтії та Республіці Молдові.
Литовська Республіка. Згідно із Трудовим кодексом Литовської Республіки (далі — ТК ЛР), загальний строк позовної давності у трудових відносинах становить три роки, якщо ТК ЛР чи іншими законами не встановлені більш короткі строки позовної давності щодо окремих вимог (ч. 2 ст. 15 ТК ЛР). Позовна давність не поширюється на вимоги немайнового характеру, пов’язані із захистом честі й гідності працівника, а також на відшкодування немайнової шкоди, пов’язаної із шкодою здоров’ю чи позбавленням життя. Законодавством може бути встановлено, що позовна давність не поширюється на деякі інші вимоги (ч. 3 ст. 15 ТК ЛР).
Трудові спори про право розглядаються: 1) комісією з трудових спорів (далі — КТС); 2) судом. Трудові спори про право можуть розглядатись у комерційному арбітражі, якщо такий розгляд буде погоджено сторонами трудового спору пізніше, ніж виник спір (ст. 216 ТК РЛ).
КТС є постійною і діє при територіальному відділенні Державної інспекції праці (ч. 1 ст. 221 ТК ЛР). До КТС із клопотанням щодо розгляду трудового спору про право учасник трудових правовідносин зобов’язаний звернутися протягом трьох місяців, а у разі незаконного відсторонення, незаконного звільнення з роботи і порушення колективного договору — протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо чи повинно було стати відомо про порушення його права (ст. 220 ТК ЛР).
У разі незгоди сторони трудового спору з рішенням КТС, а також у разі винесення КТС рішення щодо відмови поновити пропущений строк для звернення в КТС із клопотанням про розгляд спору про право сторона трудового спору протягом одного місяця з дня винесення рішення КТС має право заявити позов щодо розгляду трудового спору про право у суді на підставі ЦПК ЛР (ч. 1 ст. 231 ТК ЛР).
Згідно з ч. 1 ст. 139 ТК ЛР заробітна плата — винагорода за роботу, яку виконує працівник відповідно до трудового договору. Якщо з вини роботодавця сталася затримка виплати заробітної плати чи пов’язаних із трудовими відносинами виплат, одночасно з ними працівнику виплачується пеня (ч. 1 ст. 147 ТК ЛР). У випадку припинення трудових відносин і затримки роботодавцем розрахунку з працівником не з вини працівника роботодавець зобов’язаний виплатити неустойку, розмір якої — середня заробітна плата працівника за місяць, помножена на кількість прострочених місяців, але не більше, ніж на шість (ч. 2 ст. 147 ТК ЛР). Також регламентується захист вимог працівників при неплатоспроможності роботодавця (ст. 149 ТК ЛР). Так, ТК ЛР регламентує: 1) позовну давність при розгляді трудових спорів про право та початок її перебігу; 2) відповідальність роботодавця за затримку виплати працівнику заробітної плати; 3) захист вимог працівників при неплатоспроможності роботодавця; 4) діяльність КТС, що діє постійно при територіальному відділенні Державної інспекції праці.
Латвійська Республіка. Трудові правові відносини в Латвії регулюються Законом про працю (далі — Закон Латвії). Індивідуальні правові спори між роботодавцем і працівником: 1) розглядаються тільки судом (ст. 30 Закону Латвії); 2) позовна давність по усіх вимогах у трудових правових відносинах становить два роки, якщо законом не встановлений менший строк давності (ч. 1 ст. 31 Закону Латвії); 3) якщо роботодавець не видав працівнику письмового розрахунку, то позовна давність відповідної вимоги — три роки з дня, коли розрахунок повинен бути виданий (ч. 2 ст. 31 Закону Латвії).
Працівник може порушити судовий позов щодо: 1) визнання недійсним розірвання роботодавцем трудового договору — у місячний строк після отримання попередження (ч. 1 ст. 122 Закону Латвії); 2) порушення права працівника продовжувати трудові правові відносини — у місячний строк з дня звільнення (ч. 1 ст. 122 Закону Латвії). Працівник може подати до суду позов щодо стягнення вихідної допомоги протягом одного місяця з дня звільнення, якщо роботодавець не виплатив допомогу у встановленому розмірі (ч. 5 ст.ст. 100, 112, п. 2 ст. 122 Закону Латвії). У ст. 126 Закону Латвії прописані строки відшкодування за час вимушеного прогулу чи за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Слід звернути увагу, що дефініції «заробітна плата» й «оплата праці» іноді ототожнюються і тривають жваві дискусії. У КЗпП України це поняття не визначено. Згідно зі ст. 59 Закону Латвії оплата праці — це регулярно виплачувана працівнику винагорода за працю, що включає в себе заробітну плату, доплати, премії і пов’язана з роботою винагорода будь-якого іншого вигляду. Наприклад, доплати за надурочну роботу чи роботу у святкові дні. Отже, в Законі Латвії регламентуються: 1) позовна давність при розгляді трудових спорів у суді та початок її перебігу; 2) позовна давність прописана у контексті захисту трудових прав при припиненні трудових правових відносин; 3) строки відшкодування працівнику заподіяної шкоди за час вимушеного прогулу та в інших випадках.
Республіка Естонія. Згідно зі ст. 3-1 Закону про трудовий договір (далі — Закон ТД) строк подачі вимоги щодо визнання похідних від трудових відносин прав і захисту порушених прав до комісії з трудових спорів (далі — КТС) або звернення до суду становить чотири місяці з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Доречно зазначити, що строк виставлення вимоги щодо стягнення заробітної плати становить три роки з моменту її нарахування (п. 9 ст. 29 Закону ТД).
В Республіці Естонія спори, що походять із трудових договорів, вирішуються на умовах і у порядку, що регламентують Закон про трудовий договір і Закон про вирішення трудових спорів (ст. 114 Закону). Закон про вирішення трудових спорів (далі — Закон Естонії) регулює формування і порядок роботи КТС, а також порядок вирішення спору. КТС — це діючий при Інспекції праці позасудовий орган, що вирішує трудові спори (ст. 3 Закону Естонії). Отже, трудове законодавство Республіки Естонії регламентує строки пред’явлення вимог і початок їх перебігу.
Республіка Молдова. Згідно з ч. 1 ст. 355 Трудового кодексу Республіки Молдови (далі — ТК РМ) заява щодо вирішення індивідуального трудового спору подається до судової інстанції: 1) протягом трьох місяців із дня, коли працівник дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права; 2) протягом трьох років із дня виникнення відповідного права працівника у випадку, якщо предметом спору є виплати, пов’язані із заробітною платою, чи інші виплати, що належать працівнику. Отже, прописана позовна давність за предметом спору (права й виплат).
Законотворчість щодо поновлення позовної давності
Поновлення позовної давності регламентує ст. 234 КЗпП України, що теж викладено в редакції Закону України №2352-IX від 1 липня 2022 року.
У ст. 234 КЗпП України прописані підстави поновлення судом позовної давності, пропущеної з поважних причин, та початок їх перебігу. Поновлення позовної давності прописано у контексті захисту працівника у разі його звільнення. Далі доцільно розглянути поновлення позовної давності у державах Балтії та Республіці Молдові.
Литовська Республіка. Згідно з ч. 2 ст. 231 ТК ЛР прописаний строк для подачі позову (один місяць із дня винесення рішення КТС — ч. 1 ст. 231 ТК ЛР) може бути поновлений судом у випадку, якщо вказані причини пропуску строку визнаються судом поважними.
Латвійська Республіка. Згідно зі ст. 123 Закону Латвії поновлення пропущеного строку позовної давності регламентується так: 1) якщо працівник з поважної причини пропустив строк позивної давності, то на підставі заяви працівника суд цей строк може поновити; 2) в заяві щодо поновлення пропущеного строку позовної давності необхідно вказати причини, які стали підставою пропуску строку позовної давності, доклавши до заяви відповідні докази; 3) заява щодо поновлення пропущеного строку позовної давності подається не пізніше, ніж у двотижневий строк із дня втрати підстави пропуску строку позовної давності.
Республіка Молдова. Згідно з ч. 2 ст. 355 ТК РМ при подачі заяви щодо пропуску встановленого строку з поважної причини ці строки можуть бути поновлені судовою інстанцією.
Отже, на наш погляд:
1. Конкретизацію позовної давності у трудових правовідносинах варто розглядати крізь призму: а) захисту порушених трудових прав; б) ефективного вирішення трудових спорів у розумні строки у порядку наказового чи спрощеного позовного провадження; в) задоволення грошових вимог працівника за рішенням суду без обмеження будь-яким строком.
2. Не варто вкотре вносити зміни до ст. 233 КЗпП України щодо застосування необмеженого строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати, оскільки роботодавець зобов’язався виплачувати працівникові заробітну плату. Позовна давність негаторного позову властива цивільним правовідносинам. Крім того, за несвоєчасну виплату винагороди за працю встановлена юридична відповідальність роботодавця як складова правового механізму захисту заробітної плати.
Тенденції законотворчості щодо позовної давності у трудових правовідносинах й досі залишаються дискусійними.
3. Серед основних трудових прав у ч. 2 ст. 2 КЗпП України не прописано право на винагороду за роботу, оскільки виплата винагороди за працю/заробітної плати – це обов’язок роботодавця за трудовим договором і право працівника, як умова трудового договору, відповідно конкретизація позовної давності, не «…звужує змісту та обсягу існуючих прав…» (ч. 3 ст. 22 Конституції України).
4. Зміни до ч. 1 ст. 233 КЗпП України щодо позовної давності у трудових правовідносинах варто розглядати у системному зв’язку із ч. 2 ст. 2 КЗпП України, що прописує основні трудові права працівників і зокрема, «…на право звернення до суду для вирішення трудових спорів...» та ч. 1 ст. 55 Конституції України. Частина 1 ст. 233 КЗпП України регламентує позовну давність у трудових правовідносинах і регламентує правовий механізм юрисдикційної форми захисту трудових прав у суді. Координація позовної давності не скасовує гарантоване конституційне право на судовий захист (ч. 2 ст. 22 Конституції України). Установлення меншої тривалості позовної давності спрямоване на удосконалення правового механізму захисту трудових прав у суді.
5. Оскільки сутність ч. 1 ст. 233 КЗпП України – регламентація позовної давності у трудових правовідносинах і, зокрема, щодо умов трудового договору, то не вбачається системного зв'язку із ч. 3 ст. 22 Конституції України щодо існуючих прав, зміст та обсяг яких не допускається звужувати при прийнятті нових законів. Неприйнятне й застосування юридичної позицій Конституційного Суду щодо обмеження прав (№ 2-рп/2016, № 5-р 2018) щодо внесення змін до ч. ст. 233 КЗпП України.
6. Позовну давність у трудових правовідносинах (ч. 1 ст. 233 КЗпП України) доцільно розглядати у системному зв’язку із п. 7 ст. 43 Конституції України щодо своєчасного одержання винагороди за працю, що захищається законом із п. 1 ст. 21 КЗпП України – правом працівника на оплату праці, як істотної умови трудового договору та зобов’язанням роботодавця за трудовим договором, своєчасно виплачувати винагороду за працю.