Коли мова заходить про важливість речей в житті людини, без сумніву найвищу цінність має житло. Адже не маючи житла, людина не може повноцінно жити – це зрозуміло кожному та не потребує додаткових пояснень. Вирішення питання про позбавлення людини житла, напевно є одним з найскладніших рішень, які доводиться приймати суддям. Саме тому у судовій практиці Верховного Суду прослідковується ухил на захист осіб, яких власники намагаються виселити з належних їм житлових приміщень.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Разом з тим, враховуючи, що житлові відносини в Україні регулюються як Житловим кодексом Української РСР (надалі – ЖК) так і Цивільним кодексом України (надалі – ЦК), між якими існує ряд колізій, суди, в залежності від того, яке рішення ухвалюють, застосовують до спірних правовідносин здебільшого норми або одного, або іншого кодексу. У зв’язку з чим у судовій практиці виникає велика кількість суперечливих правових позицій, які заважають єдності судової практики та передбачуваності застосування норм права у житлових правовідносинах. Тож розглянемо деякі з таких позицій.
1. Колізія між ЖК та ЦК має вирішуватись на користь останнього
У одній зі справ про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, Верховний Суд сформував позицію, згідно з якою застосуванню у таких справах підлягають положення статей 391, та глави 32 «Право користування чужим майном» ЦК, оскільки застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм ЦК України.
Такий висновок зроблено Верховним Судом у своїй постанові від 16.12.2020 року у справі № 182/7347/18.
Отже, враховуючи вказаний висновок, у випадку виникнення протиріч між нормами вказаних законів, що регулюють одній ті самі правовідносини, застосуванню підлягають норми ЦК.
Разом з тим, наразі суди не досить активно використовують вказану позицію і часто продовжують надавати перевагу нормам ЖК.
2. При вирішенні питання про визнання припиненим права користування житлом колишнього члена сім’ї власника, необхідно звертати увагу на баланс інтересів сторін спору
Чи підлягає припиненню право користування житлом колишнього члена сім’ї власника житла - завжди було спірним питання у судовій практиці. Суди по різному вирішували такі спори між власниками житла та їх колишніми членами сім’ї.
Розв’язати вказані розходження у судовій практиці мала Велика Палата Верховного Суду (надалі – ВП ВС), якій на розгляд було передано справу № 447/455/17.
Розглянувши вказану справу ВП ВС зробила певні висновки у своїй постанові від 13.10.2020 року, якими тим не менш, протирічь у судовій практиці щодо вирішення вказаної категорії справ не розв’язала.
Так, ВП ВС було зроблено висновок, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК УРСР вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.
Також ВП ВС зазначила, що необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності позивачки, з якою після розірвання шлюбу залишився проживати спільний з відповідачем син, та захистом права відповідача як колишнього члена її сім`ї на користування будинком.
ВП ВС врахувала вимоги позивача про визнання припиненим права користування спірним будинком на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції та зробила висновок, що припинення права користування відповідача спірним житлом відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, відповідач має постійне зареєстроване місце проживання, спірний житловий будинок має дві житлові кімнати, в одній з яких проживає син сторін, якому на час перегляду справи у касаційному порядку виповнилося 13 років, вона з дитиною змушена проживати у батьків, оскільки окрім спірного житлового будинку іншого житла не має, однак змушена забезпечити належні житлові умови не лише для себе, але і для малолітнього сина, який проживає разом з нею.
Так, наразі існує велика кількість постанов Верховного Суду, у яких хаотично застосовано позицію викладену у наведеній постанові ВП ВС. Так склалось, що питання пропорційності та балансу захисту прав сторін спору має досить оціночний характер і сприймається різними суддями по своєму. При цьому висновок ВП ВС був викладений таким чином, що у ньому відсутні чіткі критерії вирішення вказаних питань.
Для прикладу, посилаючись на вказану позицію ВП ВС Верховний Суд відмовлявся виселяти (або вселяв) колишніх членів сім’ї власника, зокрема у таких постановах: від 03.02.2021 року у справі № 501/2010/18; від 17.20.2021 року у справі № 333/3354/17; від 20.02.2021 року у справі № 214/3899/17 тощо.
А в наступних постановах, використовуючи наведені висновки ВП ВС, Верховний Суд погоджувався з правильністю виселення (відмовою у вселенні) колишніх членів сім’ї власника: від 20.01.2021 року у справі № 668/13127/15; від 03.02.2021 року у справі № 643/3624/16; від 24.02.2021 року у справі № 940/1287/19-ц тощо.
3. Особа, яка не була членом сім’ї власника житла, не проживала разом із ним у цьому житлі та не вела спільного господарства, не має права проживати в ньому
Ще одна досить суперечлива позиція, яка не має єдності у судовій практиці.
Так, ще Верховний Суд України у своїй постанові від 16.11.2016 року у справі № 6‑709цс16 зробив висновок, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім’ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
До речі, вказаний висновок розглядався ВП ВС на предмет необхідності відступу від нього у справі № 447/455/17 (позиції в якій були проаналізовані у попередньому розділі цієї статті) і ВП ВС не знайшла підстав для відступу від нього.
Такої ж позиції у деяких своїх постановах дотримується і Верховний Суд, часом навіть не посилаючись на вказаний висновок Верховного Суду України.
Так у своїй постанові від 10.02.2021 року у справі № 502/922/18 Верховним Судом зроблено висновки, що відповідачка, як колишня невістка позивачки, не є членом сім`ї власника житлового будинку, оскільки не проживала разом із нею у цьому житловому будинку та не вела спільного господарства. А з огляду на те, що її син перебував у шлюбі із відповідачкою, який розірвано у 2013 році і при цьому відповідачка зареєстрована в указаному будинку, але там не проживає - за таких умов та з огляду на положення статті 391 ЦК позовні вимоги про визнання колишньої невістки такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, підлягають задоволенню.
Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 07.12.2020 року у справі № 753/15947/18, у якій суд відмовився вселяти колишню невістку власниці житла.
А ось у своїй постанові від 27.02.2021 року у справі № 564/1009/19 Верховний Суд зробив інші висновки і відмовився виселяти колишню невістку власника квартири, посилаючись, в тому числі, на втручання у право на житло у розумінні статті 8 Конвенції та постанову ВП ВС від 13.10.2020 року у справі № 447/455/17, про яку вже не одноразово згадувалось у цій статті.
4. Після продажу житла, право користування членів сім’ї колишнього власника припиняється
У своїй постанові від 25.07.2018 року у справі № 638/13030/13-ц Верховний Суд зробив висновок, що припинення права користування житлом у колишнього власника, тягне за собою втрату його членами сім'ї права користуватися житлом, а отже у такому разі наявні правові підстави для виселення відповідачів. Право користуватися житлом для членів сім'ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім'ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.
До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд і у своїх більш пізніх постановах: від 02.10.2019 року у справі № 644/6646/14-ц; від 25.02.2021 року у справі № 761/26620/16‑ц.
На противагу такій позиції стоїть висновок ВП ВС зроблений у постанові від 21.08.2019 року у справі № 569/4373/16-ц де зазначено, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. Сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.
5. Виселення осіб з іпотечного житла, на яке звернуто стягнення, неможливе без надання іншого житла
Насправді вказана позиція стосується виключно виселення з житла, яке є предметом іпотеки, на яке звернуто стягнення іпотекодержателем та яке придбане не за рахунок кредитних коштів, повернення яких забезпечено іпотекою такого житла. Така позиція відповідає висновкам Верховного Суду, зокрема у постановах від 25.08.2020 року № 147/1316/17 та від 27.01.2021 року у справі № 2/1326/2058/2012 тощо, що далеко не завжди враховується судами нижчих інстанцій.
У випадку ж, якщо іпотечне житло було придбане за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, особи, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, можуть бути виселені без надання іншого постійного житла.
Такі висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22.06.2016 року у справі № 6-197цс16, що був підтверджений постановою ВП ВС від 31.10.2018 року у справі № 753/12729/15-ц та продовжує використовуватись у більш пізніх постановах Верховного Суду, зокрема від 24.02.2021 року у справі № 127/10609/18.