Правовий статус та причини імміграції
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З початком повномасштабного вторгнення міграційні процеси в Україні значно загострилися, зокрема через виїзд громадян. Водночас імміграція іноземців в Україну продовжується. Згідно з даними Державної міграційної служби України, на сьогодні більше ніж пів мільйона іноземців мають посвідки на постійне або тимчасове проживання в Україні. Найбільш поширеними причинами міграції є возз’єднання сім’ї, навчання в українських вузах і працевлаштування. Багато іноземців також продовжують розвивати власний бізнес в Україні.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Так, згідно із законодавством особи, які хочуть переїхати в Україну, можуть отримати дозвіл на тимчасове або постійне проживання.
Найбільшу кількість іноземців, які перебувають в Україні, становлять громадяни так званих колишніх країн СНД: Грузії, Азербайджану та Узбекистану, а також громадяни країн Азії та Африки.
Виклики та труднощі для іноземців
Часто в Україну приїжджають громадяни країн третього світу. Зазвичай вони хочуть влаштуватися на роботу або отримати освіту в українському ВНЗ. Під час процедури отримання посвідки в іноземців починають виникати проблеми, тому що вони не володіють достатніми знаннями про законодавство України та мають мовний бар’єр при комунікації з органами державної влади. Найкращим розв’язанням цієї проблеми є звернення до юристів, які працюють у сфері міграційного права, але навіть це не завжди допоможе легко отримати посвідку.
Насправді дуже часто на практиці є випадки безпідставної відмови ДМС в оформленні посвідки іноземцям саме з країн третього світу, навіть якщо з документами в особи все в порядку. Найчастіше причиною відмови в оформленні посвідки є нібито те, що особу не було виявлено за адресою, яка вказана місцем проживання у заяві-анкеті. З іншого боку, законодавством України гарантовано свободу пересування кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, що підтверджує відсутність обов’язку з боку іноземця цілодобово перебувати за адресою, яку він вказав у заяві-анкеті.
Тому в таких випадках іноземці, які бажають отримати посвідку, звертаються до ДМС України за оскарженням рішення територіальних органів ДМС, а не отримавши від них позитивної відповіді, звертаються з адміністративним позовом до суду, де їм зазвичай задовольняють позовні вимоги.
Кейси судового оскарження
Яскравим прикладом цієї ситуації є рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року №640/5393/19, де суд визнав протиправним і скасував рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про відмову громадянину Узбекистану в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання та зобов’язав Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Узбекистану.
Також можу згадати один цікавий кейс із моєї практики, який підтверджує важливість забезпечення справедливого судочинства для іноземців в Україні та відображає виклики, з якими вони стикаються. Так, відповідно до справи, яка була розглянута одним із районних судів міста Києва, іноземець звернувся до суду із позовом до територіального управління ДМС про визнання протиправним і скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни. Іноземцем було отримано рішення про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання із підстав його відсутності за місцем проживання та відповідно наданням ним неправдивих відомостей. Не погодившись із таким рішенням, представник іноземця звернувся із скаргою до ДМС України та на підставі записів із камер відеоспостереження підтвердив, що під час перевірки місця проживання іноземця він був присутнім за зазначеною в заяві-анкеті адресою. Під час розгляду скарги терміни перебування в Україні в цього іноземця закінчилися, що стало результатом прийняття територіальним відділом ДМС рішення про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни та заборону на в’їзд в Україну на три роки. У результаті розгляду скарги ДМС України зобов’язала територіальний відділ ДМС скасувати рішення про відмову у видачі посвідки та розглянути заяву повторно, але у зв’язку з наявністю рішення про примусове повернення та заборони на в’їзду видачі посвідки знову було відмовлено, що стало причиною звернення іноземця з адміністративним позовом до суду. В результаті суд задовольнив адміністративний позов іноземця до територіального управління ДМС про визнання протиправним і скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та визнав протиправним і скасував рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця. Тому з прикладу цієї справи можна зробити висновок, що дуже часто іноземець знаходиться за вказаною у заяві-анкеті адресою, де навіть є відеоспостереження, але, на жаль, ДМС ігнорує ці докази, й процес оскарження рішення призводить до нових проблем, які потребують судового оскарження.
Правопорушення — скасування посвідки
Також слід зазначити, що на практиці бувають випадки скасування посвідки на проживання в Україні у результаті вчинення іноземцями незначних правопорушень на території України, які можуть бути наслідком необґрунтованих дій з боку державних органів й зі свого боку стають підставою для звернення до суду для справедливого вирішення ситуації. Цікавим кейсом є справа Вінницького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року №260/3806/21.
Так, до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви громадянина Індії до Головного управління Державної міграційної служби у Вінницькій області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов’язання вчинити дії. Позивач був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 25 неоподатковуваних мінімум доходів громадян, що становить 425 грн, на користь держави. Громадянин Індії не виконав зазначені постанови та не оскаржив їх у встановленому порядку та у визначений термін. У результаті чого управлінням ДМС України у Вінницькій області було прийнято рішення про заборону в’їзду до України громадянину Індії з 31 травня 2021-го терміном на три роки. Після цього іноземець звернувся з позовом до суду, який визнав протиправним і скасував рішення Головного Управління ДМС у Вінницькій області від 31 травня 2021 року про заборону в’їзду в Україну на термін три роки щодо громадянина Індії, оскільки судом було встановлено, що державний орган не взяв до уваги той факт, що позивачем 1 березня 2021 року сплачено штрафи, які стали підставою для винесення рішення про заборону в’їзду в Україну та скасування посвідки на тимчасове проживання, а також при прийнятті спірних рішень не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме — принципу пропорційності, який зі свого боку вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб’єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності вини останнього.
Підсумовуючи, можна зазначити, що на практиці ми можемо доволі часто побачити, наскільки ефективно працює одне з прав, яке закріплено ст. 55 Конституції України — право на судовий захист. Але, на жаль, навіть отримавши позитивне рішення в процесі адміністративного оскарження та вигравши суд, іноземець може бути змушеним повертатися у рідну країну, тому що ДМС не виконує рішення суду у розумні строки й особа більше не може законно знаходитися на території України.