Станом на сьогодні, після обговорення на міжнародному експертному рівні створення Спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України, розпочинається етап консультацій з державами-партнерами та міжнародними організаціями. Головною метою на цьому етапі є визначення оптимального формату Трибуналу, а також підписантів відповідного міжнародного договору. Ними можуть бути або Україна та певні іноземні держави, або Україна та міжнародна організація.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Про це «Юридичній газеті» розповів координатор цього процесу від України – юрист-міжнародник, віднедавна посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України Антон Кориневич.
Правник зазначив, що майбутній трибунал займеться тими, хто задумував війну проти України, віддавав накази як про тимчасову окупацію Криму в лютому 2014 року, поклавши початок цьому міжнародному збройному конфлікту, так і тими, хто ухвалював рішення продовжити його повномасштабним вторгненням в Україну в лютому 2022 року.
«У цій таргет-групі для Спецтрибуналу може бути, ймовірно, приблизно до 20 осіб», – припускає Кориневич.
Історична аналогія – Нюрнберзький трибунал
Згадаємо один із епізодів Нюрнберзького процесу. Для України, яка нині на своїй території переживає найбільшу війну в Європі з 1945 року, важливою є аналогія між створюваним Трибуналом і Нюрнберзьким військовим трибуналом.
Головний редактор нацистського тижневика «Der Stürmer» Юліус Штрайхер отримав смертний вирок. «Його пропагандистську діяльність Нюрнберзький трибунал визнав як злочин проти людяності, оскільки Штрайхер, по суті, підбурював до знищення людей в умовах переслідувань на політичному та расовому ґрунті», – зазначає голова Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, юрист-міжнародник Олександр Мережко. Він наголошує:
– Російська пропаганда як частина воєнної машини РФ сформувала ідеологічне підґрунтя для воєнних злочинів, злочинів проти людяності, геноциду, що здійснюються російською армією проти України та її народу.
Російська пропаганда, на мою думку, підпадає під поняття «пропаганда агресивної війни». Стаття 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року категорично забороняє пропаганду війни. В Декларації про посилення ефективності принципу відмови від погрози силою або її застосування в міжнародних відносинах, що прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 1987 року, вказується: «Держави повинні утримуватися від пропаганди агресивних війн. Невипадково низка держав у своєму законодавстві закріпила кримінальну відповідальність за пропаганду війни».
Підбурювання до агресії становить самостійний та закінчений склад злочину
«Потрапити на Спецтрибунал щодо злочину агресії у статусі обвинувачених мають шанс передусім основні ідеологи та організатори російської пропаганди», – вважає віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий. Перш за все, на його переконання, йтиметься про одіозних російських пропагандистів та керівників російських ЗМІ:
– Поширення ними хибної інформації про Україну, підбурювання до агресії та її виправдання є прикладами доказів їхньої участі у скоєнні злочину агресії. Як, власне, й обґрунтування правомірності окупації Криму, «незалежності» так званих «ДНР» і «ЛНР», заохочення приєднання цих утворень до РФ.
Пригадаємо інші поширювані російськими медіа вигадки – про «розробку Україною хімічної або біологічної зброї» про уявний «геноцид» проти жителів Донецької та Луганської областей задля створення фальшивого приводу до повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Тут РФ взагалі спотворила концепцію найтяжчого злочину – злочину геноциду. Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього РФ порушила не тільки поширюючи фейкову інформацію про геноцид, а й безпосередньо – вчиняючи такі дії проти українців руками російських військовослужбовців.
Сподіваюся, що вину російських пропагандистів у геноциді та відповідальність за підбурювання до нього розглядатимуть Міжнародний кримінальний суд та національні суди.
У зв’язку з цим пригадаємо Трибунал щодо Руанди – один із декількох в історії міжнародного права та правосуддя міжнародних трибуналів ad hoc. В 2003 році він розглядав діяльність «Вільного радіо та телебачення тисячі пагорбів» (RTLM) з його пропагандистською роллю в масових злочинах проти народності тутсі, під час яких, за різними оцінками, були вбиті від 500 тисяч до 1 мільйона людей. Співзасновника медіа Фердинанда Нахіману та виконавчого директора Жана Боско Барайяґвізу, а також головного редактора часопису «Kangura» Хасана Нґезі засудили на строки від 30 до 35 років ув’язнення. Дикторка RTLM Валері Бемерікі, яка втекла до Заїру, отримала вирок про довічне ув’язнення вже в Руанді, в 2009 році.
Чи знайдеться на лаві підсудних майбутнього Спецтрибуналу місце для російських пропагандистів на кшталт Кисельова, Соловйова, Скабєєвої?
Або Антона Красовського, який обіцяв спалити на Хрещатику Конституцію України разом із нами? Чи того ж політтехнолога Тимофія Сергейцева, який у своїй нещодавній статті «Що Росія має зробити з Україною» фактично обґрунтував, чому потрібно знищити мільйони українців, а тих, хто залишиться, відправити в концтабори.
Антон Кориневич зазначає:
– Спецтрибунал має сконцентруватися на вищому військовому та політичному керівництві РФ. На тих, хто віддавав наказ про початок війни, вчинення акту агресії. Чи будуть серед них російські пропагандисти? Це вже мають вирішувати в Трибуналі колеги, котрі займатимуться прокурорськими, судовими функціями, – досліджувати й визначати хто і в який спосіб зробив внесок у початок і ведення агресивної війни Росії проти України. Всі ці факти встановлюватиме майбутній Трибунал.