Законодавство, що регулює авторське право, захищає твір після його створення та надання йому об’єктивної форми. Загальне правило полягає в тому, що авторські права належать автору, який створив твір. Однак з цього загального правила є винятки. Зокрема, у випадку створення твору автором відповідно до службових обов’язків. Якщо роботодавець покладає на працівника завдання створити твір під час трудової діяльності, він вважається власником майнових прав на такий твір, захищений авторським правом. Отже, поговоримо про останні зміни у правовому регулюванні виникнення майнових прав на службові твори.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Давню колізію усунуто
Нещодавно Україна долучилася до світової тенденції щодо підтримки та стимулювання розвитку IT-індустрії шляхом запровадження спеціального правового режиму «Дія Сіті». 14.08.2021 р. набрав чинності Закон України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» від 15.07.2021 р. № 1667-ІХ (далі — Закон № 1667-ІХ), який має амбітну мету — створення сприятливих умов для ведення інноваційного бізнесу, залучення інвестицій, розбудови цифрової інфраструктури.
Згаданим законом було внесено зміни до ст. 16 Закону України «Про авторське право та суміжні права» від 23.12.1993 р. № 3792-XII (далі — Закон № 3792-XII), які усунули тривалу неузгодженість між нормою вказаної статті та положеннями Цивільного кодексу України, які по-різному визначали розподіл майнових авторських прав на службові твори між працівником і роботодавцем. Так, Цивільний кодекс передбачав, що майнові права належать працівникові, який створив об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. При цьому ст. 16 Закону № 3792-XII до внесення змін визначала, що роботодавцю належить виключне майнове право на службовий твір, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та/або цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.
Зазначена неузгодженість призводила до суперечливої судової практики та правової невизначеності у випадках, коли договірне регулювання розподілу прав на службові твори між сторонами було відсутнє, що трапляється нерідко.
Як сьогодні
На сьогоднішній день розподіл майнових прав на службовий твір визначається законом, якщо інше не передбачено договором між автором і роботодавцем, і ст. 16 Закону № 3792-XII відсилає до закону, яким у даному випадку є Цивільний кодекс України (ЦКУ). Згідно з новою редакцією ч. 2 ст. 429 Кодексу, майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору (контракту), належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено цим Кодексом або договором.
Крім того, Законом № 1667-IX ст. 440 Цивільного кодексу України було доповнено ч. 3, якою визначено момент набуття майнових прав на службовий твір: юридична або фізична особа, де або у якої працює працівник, який створив твір у зв’язку з виконанням трудового договору (контракту), набуває майнові права інтелектуальної власності на такий твір відповідно до цього Кодексу або договору в момент, наступний за створенням такого твору, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, відповідно до чинного законодавства, за замовчуванням (тобто за відсутності договору між роботодавцем та працівником) майнові права на твір інтелектуальної власності належать роботодавцеві та працівникові спільно з моменту, наступного за створенням такого твору.
Виникнення майнових прав на комп’ютерні програми
Дещо відмінне регулювання пропонується законодавцем для IT-галузі. Для технологічної індустрії забезпечення контролю роботодавця над створеним працівниками продуктом життєво важливе. І якщо службовим твором є такий різновид об’єктів авторського права, як комп’ютерна програма, загальне правило, відповідно до якого роботодавець та працівник спільно володіють майновими правами на твір, не працює. Особливості виникнення майнових прав на нього передбачені Законом № 1667-IX, що є цінною новелою законодавства для IT-індустрії.
Так, ч. 3 ст. 40 Цивільного кодексу України визначає, що майнові права на комп’ютерні програми та/або бази даних, створені у зв’язку з виконанням трудового договору (контракту), належать юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник, який створив ці комп’ютерні програми та/або бази даних, якщо інше не встановлено договором. А згідно з ч. 4 тієї ж статті, майнові права інтелектуальної власності на твір, створений на замовлення, належать замовникові, якщо інше не встановлено договором або законодавством.
Резиденти «Дія Сіті» набувають права на об’єкт, створений гіг-спеціалістом, у силу прямої норми — ст. 24 Закону № 1667-IX. Відповідно до неї, майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений гіг-спеціалістом у зв’язку з виконанням гіг-контракту, належать резиденту «Дія Сіті», який є замовником за таким гіг-контрактом, якщо інше не передбачено гіг-контрактом. Тобто на сьогоднішній день як резиденти «Дія Сіті», які є замовниками за гіг-контрактами, так і будь-які інші замовники створення комп’ютерних програм за замовчуванням набувають майнові права на такі об’єкти з моменту, наступного за їх створенням. Укладення додаткових договорів про передання майнових прав на твір для них більше не є актуальним.
Відзначимо, що зміни у законодавстві щодо виникнення майнових прав на комп’ютерні програми приводять його у відповідність до ч. 4 ст. 181 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, якою було визначено належність роботодавцю виключних майнових прав стосовно такої категорії об’єктів, як комп’ютерні програми, але яка довгий час залишалась не імплементованою.
Передумови виникнення майнових прав на службовий твір
Для виникнення у роботодавця майнових прав на службовий твір його створення має відбуватися відповідно до трудового договору (контракту) або службового завдання. Поняття «службове завдання» є частиною поняття «службовий твір»: службовим є твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем (ст. 1 Закону № 3792-XII).
Вимоги до документального оформлення службового завдання чинним законодавством не формалізовано. При цьому відсутність службового завдання працівникові може кардинальним чином вплинути на стабільність прав на об’єкти прав інтелектуальної власності, набуті роботодавцем. Межі службового завдання у разі виникнення спору визначаються судами з урахуванням як змісту трудового договору (контракту), так і інших документів, які визначають обсяг службових обов’язків працівника. Такими документа ми можуть бути накази про початок та завершення роботи над твором, посадові інструкції, розпорядження, звіти про виконання завдань, службові записки, службові завдання тощо.
Працівники у сфері комп’ютерного програмування та інформаційних технологій можуть вирішувати різні за масштабами та тривалістю задачі. Залежно від типу задачі, над якою працює автор, документальне оформлення може бути різним. Видача наказу про початок та завершення створення службового твору чи оформлення письмового службового завдання, як це рекомендує Мінекономрозвитку в контексті реєстрації авторських права на твір, не завжди є доцільним та бажаним варіантом. Розповсюдженим способом була і є постановка та відслідковування виконання завдань в інформаційно-телекомунікаційних системах, онлайн-сервісах (таких, як Jira, Feng Office тощо). Практика вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності свідчить, що цей спосіб приймався судами як допустимий спосіб доказування факту постановки службових завдань у рамках виконання договору між працівником та роботодавцем.
Відзначимо, що ч. 2 ст. 20 Закону № 1667-IX закріпила зазначену практику. Відповідно до цієї норми, за відсутності домовленості сторін гіг-контракту щодо форми надання гіг-спеціалісту завдань належною формою є електронні повідомлення, надані резидентом «Дія Сіті» та його представниками з використанням інформаційно-комунікаційних систем, що забезпечують збереження інформації про факт їх відправлення та отримання (електронна пошта, комп’ютерні програми, онлайн-сервіси). Отже, якщо раніше суди приймали як належні та допустимі докази відомості про постановку завдань за допомогою онлайн-сервісів, систем обліку проєктів, інформаційно-телекомунікаційних систем, тільки якщо використання таких систем було обумовлене сторонами, то тепер резиденти «Дія Сіті» мають можливість не турбуватися про необхідність формалізації способу постановки завдань у договорі, покладаючись на ст. 24 Закону № 1667-IX. На жаль, цього не можна сказати про інших роботодавців, які можуть також практикувати постановку завдань за допомогою електронної пошти чи онлайн-сервісів, — для них визначення способу постановки завдань є необхідністю, якщо його деталізації не містить сам договір.
Таким чином
У зв’язку з запровадженням спеціального правового режиму «Дія Сіті» ми отримали оновлене правове регулювання кола відносин, пов’язаних з виникненням авторських прав на службові твори. Зміни включали усунення колізії норм Цивільного кодексу та Закону № 1667-ІХ у питанні належності майнових авторських прав на службові твори, яке вже давно назріло. Крім того, ми отримали низку норм, спрямованих на створення оптимальних умов регулювання належності майнових прав на такий специфічний об’єкт права інтелектуальної власності, як комп’ютерні програми. Для юридичних та фізичних осіб, які вкладають ресурси у створення IT-продуктів, залучаючи співробітників до створення комп’ютерних програм, закон передбачає «автоматичне» виникнення майнових прав на створені об’єкти, якщо інше не передбачено договором. Важливо також, що на сьогоднішній день закон регулює питання, на яке раніше не було відповідні в законодавстві, ні в судовій практиці, зокрема, питання щодо моменту, у який роботодавець набуває права на службовий твір. Наразі закон містить чітке положення: права набуваються з моменту, наступного за створенням службового твору.