Резюме. Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами має на меті захист жінок від усіх форм насильства, зокрема й сексуального. У фокусі GREVIO як моніторингового органу щодо стану виконання положень Конвенції є оцінка того, як країни-підписанти додержуються умов Конвенції, що стосуються захисту потерпілих від насильства щодо жінок, в тому числі домашнього насильства. Аналіз рекомендацій GREVIO щодо таких країн, як Польща, Словенія, Румунія та Данія, дає змогу виснувати, що країнам ще потрібно виконати низку заходів, аби гармонізувати національне законодавство у відповідності до норм Конвенції. Для України такі рекомендації є важливими, адже дають можливість зрозуміти, що потрібно врахувати при імплементації положень Конвенції.
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
20.06.2022 Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (далі – Стамбульська конвенція або Конвенція). Тому відтепер для України обов’язковим є дотримання положень міжнародного документа, зокрема і вимог щодо звітування перед Групою експертів з дій проти насильства стосовно жінок і домашнього насильства (далі – GREVIO), а також виконання рекомендацій GREVIO.
У фокусі GREVIO як моніторингового органу є виконання державою положень Стамбульської конвенції. Відповідно до ст. 69 Стамбульської конвенції GREVIO уповноважено ухвалювати загальні рекомендації щодо імплементації норм Конвенції. Загальні рекомендації мають значення для всіх держав, що ратифікували Конвенцію. Хоча такі загальні рекомендації не є юридично обов’язковими, вони служать важливим орієнтиром для держав, адже містять чіткі вказівки, які можуть сприяти ефективній реалізації положень Стамбульської конвенції. Таким чином, під час здійснення первинного моніторингу України щодо виконання Стамбульської конвенції GREVIO братимуться до уваги не лише статті Стамбульської конвенції, а й видані GREVIO загальні рекомендації.
Стамбульська конвенція визначає, що жінки й дівчата часто піддаються різним формам насильства, зокрема сексуальним домаганням, зґвалтуванню, що становить тяжке порушення прав людини стосовно жінок і дівчат і є головною перешкодою для досягнення рівності між жінками та чоловіками. А тому однією з цілей Стамбульської конвенції є захист жінок від усіх форм насильства, зокрема й сексуального. У контексті сексуального насильства GREVIO наразі не приймала загальних рекомендацій за ст. 69 Конвенції. 20.10.2021 була прийнята лише перша Загальна рекомендація № 1 щодо цифрового виміру насильства стосовно жінок[1]. Така рекомендація окреслює проблему насильства щодо жінок, в тому числі домашнього насильства, скоєного в інтернеті.
Незважаючи на те, що поки відсутні загальні рекомендації GREVIO для країн щодо протидії сексуальному насильству, GREVIO приймала окремі рекомендації для країн. Так, GREVIO уже оцінила та прийняла звіти таких країн: Албанія, Андорра, Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Італія, Мальта, Монако, Туреччина, Швеція, Іспанія, Сербія, Сан Марино, Словенія, Румунія, Португалія, Польща, Нідерланди, Чорногорія. Триває процедура оцінки у таких країнах: Боснія і Герцеговина, Хорватія, Кіпр, Естонія, Грузія, Німеччина, Греція, Ісландія, Люксембург, Північна Македонія, Норвегія, Швейцарія. А Молдова, Ірландія та Ліхтенштейн ще очікують свого моніторингу.
Ситуація щодо сексуального насильства у Польщі, Румунії, Словенії та Данії
Обрання перших трьох країн обумовлено єдиною правовою системою, географічною близькістю та відносно однаковими позиціями у Індексі гендерного розриву (The Global Gender Gap Index) 2021[2]. Так, відповідно до такого рейтингу Україна посіла 74 місце у світі, Польща – 75, Словенія – 41, Румунія – 88.
ПОЛЬЩА. 27.04.2015 Польща ратифікувала Стамбульську конвенцію. Розглянувши Звіт про базову оцінку виконання Конвенції Польщею[3], прийнятий GREVIO на її 24-му засіданні (21–23.06.2021), а також коментарі уряду, що були отримані 08.09.2021, Комітет сторін 09.12.2021 опублікував свої рекомендації щодо стану виконання Стамбульської конвенції владою Польщі[4].
РУМУНІЯ. Румунія ратифікувала Стамбульську конвенцію 23.05.2016. Звіт про базову оцінку виконання Конвенції прийнятий GREVIO 04.06.2022[5]. Комітет сторін ще не опублікував свої рекомендації щодо стану виконання Стамбульської конвенції для Румунії. Однак у Звіті про базову оцінку[6] є низка рекомендацій. Насамперед слід відзначити, що, враховуючи етнічний склад країни, найперше GREVIO наполегливо заохочує румунську владу продовжувати боротися з кількома формами дискримінації, з якими стикаються, зокрема, жінки та дівчата з ромських громад, для забезпечення виконання положень Стамбульської конвенції без дискримінації за будь-якими ознаками.
СЛОВЕНІЯ. Словенія ратифікувала Стамбульську конвенцію 05.02.2015. Звіт про базову оцінку виконання Конвенції[7] був прийнятий GREVIO 21.06.2021. А 07.12.2021 Комітет Cторін опублікував свої рекомендації до такого звіту[8].
Якщо аналізувати рекомендації, надані Польщі, Румунії та Словенії, можна зробити висновок, що більшість таких рекомендацій є переважно схожими для урядів цих трьох країн, однак наявні й певні відмінності. Так, GREVIO рекомендує спільно Польщі, Румунії та Словенії вжити таких заходів:
1. Забезпечити комплексний збір даних щодо вчинення усіх форм насильства:
a. на всіх етапах кримінального провадження, а також за статтю, віком, типом насильства, відносинами кривдника з потерпілим/ою;
b. у секторі охорони здоров’я щодо кількості потерпілих, які звернулися по допомогу, за критеріями: стать, вік, вид насильства, а також відносини кривдника з потерпілим/ою.
2. Забезпечити для всіх працівників у сфері охорони здоров’я, соціального забезпечення і судової системи систематичне та обов’язкове початкове та постійне підвищення кваліфікації з питань профілактики та виявлення всіх форм насильства щодо жінок, гендерної рівності, потреб та прав потерпілих та про заходи щодо запобігання вторинній віктимізації.
3. Створити кризові центри/шелтери для потерпілих від зґвалтування та/або сексуального насильства, що пропонуватимуть медичну допомогу, високоякісну судово-медичну експертизу та негайну, короткочасну та довготривалу підтримку, яку надають кваліфіковані фахівці. Ці спеціалізовані служби повинні бути доступні в достатній кількості, а їхнє географічне розповсюдження має зробити їх доступними потерпілим, які проживають як у сільській місцевості, так і в містах.
4. Активізувати роботу щодо оперативного та адекватного реагування правоохоронних органів, зокрема щодо всіх форм насильства стосовно жінок, з метою:
a. вжиття заходів для заохочення повідомлення про всі форми насильства щодо жінок, а також, зокрема, про насильство з боку партнера, сексуальне насильство та зґвалтування, переслідування та онлайн-насильство щодо жінок;
b. забезпечення, щоб проведення судово-медичної експертизи та збирання доказів у справах про сексуальне насильство здійснювалось своєчасно та зважаючи на гендерні аспекти врахування унікальних потреб потерпілих і поваги до їхньої гідності.
5. Збільшити фінансування заходів, що запобігають насильству щодо жінок; усунути наявні прогалини у фінансуванні спеціалізованих служб підтримки та притулків для потерпілих; забезпечувати справедливий доступ до фінансування незалежних жіночих громадських організацій, які надають спеціалізовану підтримку, послуги та проводять заходи із запобігання насильству стосовно жінок.
6. Вживати заходів для запобігання всім формам насильства стосовно жінок, зокрема, сприяючи змінам ментальності та поглядів окремих людей, усунення структурної нерівності між жінками та чоловіками як першопричини такого насильства, а також поширювати програми й заходи для розширення прав і можливостей жінок на основі комплексної національної політики або стратегії рівності між жінками й чоловіками та інтегрувати гендерний вимір насильства щодо жінок у розробку законів, політики та заходів для запобігання та боротися з усіма формами насильства щодо жінок.
7. Внести зміни до кримінального законодавства, включивши поняття відсутності вільної згоди у склад кримінального правопорушення згвалтування, як того вимагає ст. 36 Стамбульської конвенції, і забезпечити дотримання таких положень на практиці органами внутрішніх справ, прокуратури та суду.
Водночас GREVIO пропонує специфічні рекомендації щодо кожної з аналізованих держав. Так, GREVIO рекомендує уряду Польщі вжити наступних заходів:
1) розробити програми лікування для кривдників, які належним чином повинні враховувати передовий міжнародний досвід та гарантувати підхід, заснований на дотриманні прав людини;
2) визначити та усунути будь-які/всі фактори, що сприяють припиненню розслідувань у випадках сексуального насильства, зґвалтування;
3) забезпечити, щоб сексуальні домагання відповідно до ст. 40 Стамбульської конвенції підлягали кримінальній або іншій відповідальності;
4) забезпечити вищий рівень обізнаності про сексуальні домагання серед відповідних спеціалістів та широкої громадськості.
Стосовно рекомендацій у сфері запобігання та боротьби з сексуальним насильством GREVIO наполегливо закликає уряд Румунії:
1) забезпечити загальнодержавний ефективний та скоординований комплекс заходів щодо запобігання та боротьби з усіма формами насильства, зокрема, шляхом розробки та впровадження політики, вдосконалення механізмів міжінституційного співробітництва серед відповідних національних та місцевих органів з метою покращення їхньої спроможності забезпечити жінкам-потерпілим доступ до достатнього захисту та підтримки, а також провести незалежний порівняльний аналіз існуючих заходів та програм;
2) спростити процедуру отримання потерпілими компенсації в цивільному та кримінальному судочинстві й забезпечити, щоб таке відшкодування надавалось негайно та пропорційно тяжкості завданої шкоди.
GREVIO надала наступні окремі рекомендації уряду Словенії:
1) створити інституціоналізовані структури для координації та співпраці між усіма урядовими та неурядовими установами та постачальниками послуг, щоб забезпечити міжвідомчу співпрацю, адаптовану до конкретних потреб потерпілих від усіх форм насильства стосовно жінок;
2) прийняти законодавчі положення, які будуть встановлювати відповідальність за сексуальні домагання на роботі, а також забезпечити ефективне застосування кримінальних та інших правових санкцій за сексуальні домагання як на робочому місці, так і за його межами, посилити збір даних щодо цієї форми насильства стосовно жінок, охоплюючи кримінальні, цивільні та дисциплінарні провадження;
3) внести зміни до законодавства, яке б дозволяло розпочинати кримінальне провадження не лише на підставі заяви потерпілої особи у справах про насильство, зокрема, у випадках сексуального насильства;
4) внести зміни до законодавства, щоб воно відповідало правилам щодо судового переслідування ex parte та ex officio, визначеним у ст. 55, параграфі 1 Стамбульської конвенції щодо злочинів, пов’язаних із зґвалтуванням у шлюбі та сексуальним насильством щодо подружжя чи партнера/ки;
5) забезпечувати навчання відповідних спеціалістів/ок, зокрема перекладачів/ок, щоб створити умови для застосування гендерно чутливого тлумачення до кожної з підстав переслідування та швидку ідентифікацію жінок у процедурі надання притулку, забезпечити їх доступ до спеціалізованих служб підтримки, психологічного консультування;
6) дотримуватися зобов’язання поважати принцип невидворення потерпілих від насильства жінок, зокрема на пунктах перетину кордону, і гарантувати, що потерпілі від насильства, які потребують захисту, незалежно від їх статусу чи місця проживання, не повинні бути примусово видворені за будь-яких обставин до будь-якої країни, де їхнє життя буде під загрозою або де вони можуть бути піддані тортурам або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
Ситуація в Данії
Якщо рівень імплементації положень Стамбульської конвенції у Польщі, Румунії та Словенії є відносно дотичним, то за Індексом гендерного розриву (The Global Gender Gap Index) Данія займає 29 позицію серед 156 країн світу і, вочевидь, випереджає більшість європейських країн щодо імплементації положень Стамбульської конвенції. Данія ратифікувала Стамбульську конвенцію 23.04.2014. Звіт про оцінку був опублікований 24.11.2017[9]. Рекомендації для країни Комітет сторін прийняв 21.01.2019[10]. А вже 07.12.2021 було прийнято висновки за результатами імплементації таких рекомендацій[11].
GREVIO рекомендує уряду Данії вжити таких заходів у сфері боротьби та запобігання сексуальному насильству:
- Забезпечити необхідну цілісну, середньострокову та довгострокову психосоціальну та іншу підтримку жінкам, які стали потерпілими від зґвалтування та сексуального насильства.
- Внести зміни до кримінального законодавства, включивши поняття відсутності вільної згоди у склад такого правопорушення, як згвалтування, як того вимагає ст. 36 Стамбульської конвенції, і забезпечити дотримання таких положень на практиці органами внутрішніх справ, прокуратури та судочинства.
- Зрівняти покарання за кримінальне правопорушення сексуального насильства, де потерпілими є жінки із проблемами психічного здоров’я, та за кримінальне правопорушення сексуального насильства, де потерпілими є жінки, які не давали вільну згоду на такий акт.
- Забезпечити, щоб усі потерпілі від насильницьких злочинів і сексуального насильства мали доступ до правової допомоги ще на початковій стадії розслідування.
Висновки для України
Як бачимо, висновки в частині сексуального насильства, які надає GREVIO для країни, залежать від того, наскільки ефективно імплементуються положення Стамбульської конвенції в національне законодавство. Слід відмітити, що ще до ратифікації Стамбульської конвенції Україна прийняла ряд змін у законодавство, які є рекомендаціями станом на сьогодні для інших держав. Так, зокрема, був змінений Розділ IV КК України «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи». Був змінений склад злочину «згвалтування», а саме – обов’язковим елементом цього злочину стала відсутність добровільної згоди. Про такі зміни до законодавства GREVIO наголошує у висновках для Румунії, Польщі, Словенії та Данії.
Водночас, зважаючи на те, що проблеми з протидією сексуальному насильству в Україні та країнах-сусідах – Польщі, Румунії – є подібними, то, не чекаючи рекомендацій GREVIO, Україна вже може імплементовувати деякі з таких рекомендацій, зокрема:
⎯ забезпечити комплексний збір даних щодо вчинення усіх форм насильства:
a. на всіх етапах кримінального провадження, а також за статтю, віком, типом насильства, відносинами кривдника з потерпілою;
b. у секторі охорони здоров’я щодо кількості потерпілих, які звернулися по допомогу, за критеріями: стать, вік, вид насильства, а також відносини кривдника з потерпілою;
⎯ забезпечити для всіх працівників у сфері охорони здоров’я, соціального забезпечення і суддів систематичне та обов’язкове початкове та постійне підвищення кваліфікації з питань профілактики та виявлення всіх форм насильства щодо жінок, гендерної рівності, потреб та прав потерпілих, запобігання вторинної віктимізації;
⎯ забезпечити створення кризових центрів/шелтерів для потерпілих від зґвалтування та/або сексуального насильства, які пропонуватимуть останнім медичну допомогу, проведення високоякісної судово-медичної експертизи. Ці спеціалізовані служби повинні бути доступні як кількісно, так і географічно;
⎯ активізувати роботу щодо оперативного та адекватного реагування правоохоронних органів, зокрема щодо всіх форм насильства стосовно жінок, з метою:
a. вжиття заходів для заохочення повідомлення про всі форми насильства щодо жінок, а також, зокрема, насильства з боку партнера, сексуального насильства та зґвалтування, переслідування та онлайн-насильства стосовно жінок;
b. забезпечення, щоб проведення судово-медичної експертизи та збирання доказів у справах про сексуальне насильство здійснювалися своєчасно та зважаючи на гендерні аспекти врахування унікальних потреб потерпілих і поваги до їх гідності;
⎯ збільшити фінансування заходів щодо боротьби з усіма формами насильства стосовно жінок; усунути наявні прогалини у фінансуванні спеціалізованих служб підтримки та притулків для потерпілих;
⎯ вживати заходів для запобігання всім формам насильства щодо жінок, зокрема, сприяючи змінам ментальності та поглядів окремих людей, усунення структурної нерівності між жінками та чоловіками як першопричини такого насильства, а також поширювати програми і заходи для розширення прав і можливостей жінок на основі комплексної національної політики або стратегії рівності між жінками та чоловіками, та інтегрувати гендерний вимір насильства стосовно жінок у розробку законів, політики та заходів для запобігання та боротися з усіма формами насильства щодо жінок.
Документ підготовлений за фінансової підтримки Ради Європи.
Погляди, викладені у цьому документі, жодним чином не можуть вважатися такими, що відображають офіційну позицію Ради Європи.
[1] https://www.coe.int/en/web/istanbul-convention/general-recommendation
[2] https://www3.weforum.org/docs/WEF_GGGR_2021.pdf
[3] https://rm.coe.int/grevio-baseline-report-on-poland/1680a3d20b
[4] https://rm.coe.int/ic-cp-inf-2021-8-poland-pdf-version-eng/1680a4d353
[5] https://rm.coe.int/final-report-on-romania/1680a6e439
[6] https://rm.coe.int/final-report-on-romania/1680a6e439
[7] https://rm.coe.int/first-baseline-report-on-slovenia/1680a4208b
[8] https://rm.coe.int/ic-cp-inf-2021-10-slovenia-eng/1680a4d31f
[9] https://rm.coe.int/grevio-first-baseline-report-on-denmark/16807688ae
[10] https://rm.coe.int/reccomendations-cop-denmark/1680783ff9
[11] https://rm.coe.int/ic-cp-inf-2021-6-eng-cop-conclusions-denmark/1680a5959e