Угода про визнання винуватості — це домовленість між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим, в якій останній добровільно визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення в обмін на заздалегідь узгоджене покарання. Така угода дозволяє підозрюваному чи обвинуваченому отримати передбачуване і, можливо, пом’якшене покарання, а державі — заощадити ресурси, які витрачаються на повний судовий розгляд. Порядок кримінального провадження на підставі угод регулюється КПК України, зокрема статтями 468-476.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Важливо зазначити, що 31 жовтня 2024 року Президент України підписав Закон № 12039 щодо вдосконалення регулювання угод про визнання винуватості у провадженнях щодо корупційних правопорушень, яким КПК України внесено зміни та запроваджено можливість укладати угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, однак з певними умовами, тому угода про визнання винуватості може бути укладена у провадженні щодо:
1) кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів (крім корупційних кримінальних правопорушень);
2) корупційних кримінальних правопорушень:
- за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні будь-якого корупційного кримінального правопорушення;
- якщо інформація щодо вчинення такою особою кримінального правопорушення буде підтверджена доказами;
- за умови повного або часткового відшкодування завданого збитку або заподіяної шкоди.
3) корупційних кримінальних проступків, нетяжких або тяжких корупційних злочинів:
- за відсутності співучасті у кримінальних правопорушеннях, що підтверджується матеріалами кримінального провадження
- за умови повного відшкодування завданого збитку або заподіяної шкоди.
4) особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою (за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами).
Процедуру кримінального провадження на підставі угод про визнання винуватості умовно можна розділити на декілька етапів, кожен з яких спрямований на забезпечення законності, справедливості та добровільності угоди.
Ініціювання угоди
Право ініціювати угоду має як прокурор, так і підозрюваний чи обвинувачений. На це є визначений час: від моменту повідомлення про підозру до того, як судді вийдуть до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Прокурор при укладенні угоди має враховувати обставини, визначені ч. 1 ст. 470 КПК України.
Складання та підписання угоди
Після досягнення згоди угода оформлюється письмово. Зміст угоди повинен відповідати вимогам ст. 472 КПК України.
Важливими складниками змісту угоди є беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення; обов’язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце); узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.
Угода підписується обома сторонами та подається до суду.
Направлення угоди до суду, її розгляд та затвердження
Якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду. Розгляд проводиться судом під час підготовчого судового засідання.
Якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.
Після того як суд переконається, що угода є законною, добровільною та обґрунтованою, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Однак суд також може відмовити в затвердженні угоди, якщо будуть наявні підстави, передбачені ч. 7 ст. 474 КПК України. У разі відмови суду в затвердженні угоди, судове провадження продовжується в загальному порядку.
Наприклад, ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 4 листопада 2024 року у справі № 932/8869/24 відмовлено у затвердженні угоди про визнання винуватості у зв’язку з тим, що у суду виникли підстави вважати, що обвинувачена Особа-5 не до кінця розуміє в чому вона обвинувачується, а також наслідки затвердження цієї угоди. Під час давання пояснень обвинувачена надала суду суперечливі покази щодо обставин вчинення інкримінованого їй діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні.
Крім того, в угоді про визнання винуватості як обставини, які пом’якшують покарання Особа-5 зазначено щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, однак суду не надано відомостей про те, які дії вчиняла Особа-5 для розкриття злочину, в чому полягає її щире каяття.
Проблеми застосування інституту угод
Отже, провадження на підставі угоди про визнання винуватості є ефективним інструментом для швидкого та результативного розгляду кримінальних справ, що має очевидні переваги як для обвинувачених, так і для держави. Воно дозволяє сторонам уникнути тривалого судового розгляду, що економить час суду та органів досудового розслідування, ухвалення вироку, який задовольняє обидві сторони, а також надає обвинуваченому шанс на пом’якшення покарання.
Однак, попри те, що інститут угод функціонує вже досить тривалий час, актуальним та необхідним є питання усунення законодавчих прогалин і аналіз помилок, яких допускаються сторони під час ініціювання та укладення угод, оскільки недосконалість законодавчо визначеної процедури укладення угод та порушення процедури сторонами та іншими учасниками кримінального провадження часто призводить до негативних наслідків і слугує своєрідною «перепоною» щодо законного, належного втілення цього інституту у практичну сферу.
Досить часто в практиці виникають ситуації, коли правоохоронці застосовують методи, що спонукають підозрюваного чи обвинуваченого визнати свою вину та погодитися на угоду, маніпулюючи фактами або перебільшуючи серйозність справи. Підозрюваний чи обвинувачений йде на угоду, перебуваючи в стані юридичної чи фактичної помилки, хоча його дії або не містять складу кримінального правопорушення, або правоохоронці насправді не мають достатніх доказів вчинення правопорушення та винуватості особи.
Також поширеною проблемою на практиці є вибірковість у можливості укладення угод. Це означає, що прокурор, фактично володіючи правом приймати рішення щодо угоди, отримує значний вплив на долю підозрюваного чи обвинуваченого. У таких випадках прокурори можуть надавати перевагу тим особам, які згодні на певні неформальні позапроцесуальні домовленості, а інші, при схожих обставинах, можуть втратити шанс укласти угоду.
Для уникнення зловживань, необхідно запровадити чіткі критерії щодо можливості укладення угоди. Прозорість у процесі та можливість оскарження рішення щодо відмови в угоді з боку обвинуваченого до прокурора вищого рівня, який повинен перевірити умови угоди та в разі непогодження з відмовою, доручити укладення угоди іншому прокурору, могли б зменшити корупційні ризики, надаючи більш справедливий доступ до інституту угод для всіх осіб, залучених до процесу.
Варто пам’ятати, що угоди про визнання винуватості — це не панацея, а лише один з інструментів у кримінальному процесі. Якщо частка угод стає надмірною, це може свідчити про те, що правоохоронна система починає віддавати перевагу швидким результатам над повним і неупередженим розглядом справ. Такий підхід може підривати довіру суспільства до правосуддя, оскільки з’являється ризик, що серйозні злочини будуть розслідувані поверхнево, а винуватці уникнуть належної відповідальності.