Ратифікація Конвенції про угоди про вибір суду: чого очікувати

Гаазька конвенція від 30.06.2005 р. про угоди про вибір суду (далі – Конвенція) запроваджує міжнародно-правовий режим, який забезпечує надійність та ефективність виключних угод про вибір суду. Конвенція застосовується до виключних угод про вибір суду, укладених у цивільних та комерційних справах, за наявності міжнародного елементу, який перетворює справу на міжнародну в розумінні цієї Конвенції.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Фактично для пророгаційних угод передбачається режим, аналогічний для арбітражних угод у Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 р. (Нью-Йоркська конвенція).

Україна підписала Конвенцію у 2016 р. Закон України про ратифікацію Конвенції про угоди про вибір суду був підписаний 15.06.2021 р. Однак він набере чинності разом з набранням чинності Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції».

В основі Конвенції лежать такі основні принципи:

• ст. 5 – суд, визначений у виключній угоді про вибір суду, не може відмовитися від здійснення юрисдикції (за винятком деяких випадків);

• ст. 6 – суд, який не був визначений у виключній угоді про вибір суду, повинен зупинити або закрити провадження, до якого застосовується виключна угода про вибір суду (за винятком деяких випадків);

• ст. 8 – судове рішення, винесене судом, визначеним у виключній угоді про вибір суду, визнається та виконується на підставі Конвенції. У визнанні та виконанні може бути відмовлено лише з підстав, визначених у Конвенції.

Наслідки ратифікації Конвенції можна умовно поділити на наслідки для держави загалом, для бізнесу та судових рішень, винесених в Україні.

По-перше, держави визнають у преамбулі Конвенції, що розширення правового співробітництва є одним із чинників розвитку міжнародної торгівлі та інвестицій. Відповідно, механізм визнання угод про вибір суду та визнання і виконання рішень, винесених судом, який визначили сторони, є додатковим інструментом правового захисту для іноземних інвесторів та компаній, що займаються торгівлею з українськими контрагентами.

По-друге, бізнес, який не завжди довіряє українським судам, матиме ширший вибір між міжнародним комерційним арбітражем та іноземними судами. До ратифікації Конвенції рішення іноземних судів визнаються та виконуються в Україні на підставі застосовних двосторонніх договорів або за принципом взаємності. Застосування принципу взаємності не додає певності сторонам. Вважається, що він існує, оскільки не доведено інше. Проте насправді неоднозначна практика з визнання/невизнання судових рішень України за кордоном слугує переконливим аргументом щодо відсутності взаємності.

Водночас міжнародний комерційний арбітраж має багато переваг у порівнянні з державними судами. Однією з найзначніших його переваг є наявність стабільного правового фундаменту у вигляді Нью-Йоркської конвенції, яка налічує 168 сторін, у тому числі Україну. Протягом останніх років розгляд спорів у міжнародному комерційному арбітражі критикують за його довготривалість та високу вартість. У національних судах можна отримати справедливе вирішення спору набагато дешевше та швидше. Тому наявність ратифікованої Конвенції є додатковим аргументом на користь укладання угоди про вибір суду, аніж арбітражної угоди. Наразі Конвенцію про угоди про вибір суду вже ратифікували 32 держави, включаючи держави-члени ЄС та Великобританію. Очікується, що Конвенція також зменшить проблему паралельних проваджень і призведе до більшої передбачуваності та визначеності у міжнародних судових процесах.

По-третє, ратифікація Конвенції відкриває шлях до більш поширеного визнання та виконання судових рішень, винесених в Україні. Сьогодні в багатьох країнах Західної Європи, США, Канаді рішення українських судів можуть виконуватися лише виходячи з принципів взаємності та на умовах, передбачених внутрішнім законодавством відповідної держави.

Окрім того, практика щодо укладання двосторонніх договорів між державами дозволяла обирати ті держави, чиї судові рішення будуть визнаватися. Таким чином відсіювалися держави, в яких не побудована довіра до судової системи. Після ратифікації Конвенції її сторони не матимуть такого вибору, а отже, рішення мають визнаватися та виконуватися.

Проте для держав з високим рівнем корупції в судовій системі Конвенція передбачає запобіжник у ст. 9 п. d: «У визнанні або виконанні може бути відмовлено, якщо судове рішення було отримане внаслідок обману стосовно процесуальних питань». Конвенція не визначає, що таке обман, однак у Пояснювальному звіті до неї говориться про навмисну нечесність або навмисне порушення. Як приклад наводяться ситуації, коли одна зі сторін намагається підкупити суддю або свідка. Оскільки корупційні ознаки надзвичайно важко доводити, ще належить побачити, чи слугуватиме ст. 9 п. d Конвенції на практиці належним запобіжником проти недобросовісних сторін.