Верховна Рада України 05.02.2015 у другому читанні прийняла загалом ініційований Урядом Закон України «Про пробацію», який враховує міжнародний та європейський досвід пробації, зокрема Рекомендації №СМ/(2010)1 Комітету Міністрів Ради Європи про Правила Ради Європи про пробацію.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Отже, український парламент здійснив серйозний крок у сфері наближення юстиції України до міжнародних стандартів і впровадження у державі принципово нової системи заходів кримінально-правового характеру, покликаних передусім забезпечити безпеку суспільства.
Поставлено крапку у 13-річних ваганнях і дискусіях у наукових і політичних колах щодо доцільності і своєчасності такої реформи.
Слід зазначити, що нові для України правовідносини, пов'язані із застосуванням до правопорушників пробації, є давно відомими у світовій практиці.
Цікаво, що термін «пробація» з’явився майже 200 років тому і визначався як кримінально-правовий інститут англосаксонського права та був різновидом умовного засудження або умовного звільнення. Власне, у перекладі з англійської мови цей термін означає «випробування» або «умовне звільнення», а у перекладі з латині – «випробувати» або «віддавати під нагляд».
Хоча у різних країнах процес розвитку пробації відбувався по-різному, але все-таки загальними рисами пробації є:
– незастосування до порушника покарання у виді ув’язнення або взагалі звільнення від покарання (на підставі спеціального соціального дослідження особистості правопорушника);
– застосування пробації до правопорушника залежно від обставин (вчинений злочин, особистість, соціальна ситуація правопорушника);
– здійснення нагляду, який відрізняється від поліцейського нагляду та поєднаний з соціальною допомогою правопорушнику у процесі ресоціалізації.
Організація Об’єднаних Націй та Рада Європи ухвалила низку документів, спрямованих на розширення заходів, альтернативних тюремному ув’язненню. Основні з них – Резолюція Генеральної Асамблеї ООН №45/110 про Стандартні мінімальні правила ООН щодо заходів, не пов'язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила, 1990 р.), Рекомендація №R(92)16 Комітету Міністрів Ради Європи про Європейські правила щодо альтернативних покарань і заходів. Загалом ухвалено близько 20 резолюцій, які спрямовані на розвиток у країнах – учасницях ООН або Ради Європи заходів, альтернативних тюремному ув’язненню.
Поряд з цим, пробація є невід’ємним елементом системи кримінальної юстиції в європейських країнах. Останнім документом, який визначає європейські принципи пробації, стала Рекомендація №СМ/(2010)1 Комітету Міністрів Ради Європи про Правила Ради Європи про пробацію.
Згідно з цими Правилами пробація була визначена як система виконання покарань, призначених правопорушнику, що передбачає коло заходів виховного впливу, таких як нагляд, контроль та надання допомоги, що мають на меті залучення засудженого до суспільного життя та забезпечення безпеки суспільства.
Саме за рахунок інтеграції правопорушника у суспільстві збільшуються шанси його успішного виправлення, збереження корисних соціальних зв'язків (створення працездатної сім’ї), збереження роботи (компенсація шкоди потерпілим, підтримка економіки країни).
З економічного погляду утримання системи пробації для держави є менш затратним, ніж витрати на утримання місць позбавлення волі (витрати на утримання установ, ув’язнених, більш чисельний персонал). Наприклад, у Швеції, Фінляндії, Естонії та Румунії витрати на одного ув’язненого перевищують більш ніж у десять разів витрати на організацію пробації щодо однієї особи.
В європейських країнах співвідношення правопорушників у місцях позбавлення волі до правопорушників, які перебувають під пробацією, становить, як правило, один до трьох.
Враховуючи позитивний зарубіжний досвід, Законом України «Про пробацію» визначено, що пробацією є система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого. Пробація може застосовуватися виключно за рішенням суду.
На цьому етапі орган пробації створюється у складі Державної пенітенціарної служби України шляхом реорганізації кримінально-виконавчої інспекції, яка забезпечує виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі. Наявність матеріальної бази та штату працівників кримінально-виконавчої інспекції дасть змогу суттєво зменшити витрати на створення органу пробації (за аналогією із системами Швеції, Данії, Норвегії, Канади, Грузії ).
Як відомо, кримінально-виконавча інспекція згідно із законодавством виконувала переважно контрольну функцію щодо покарань, альтернативних позбавленню волі (заборона обіймати певні посади та займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, звільнення від покарання з випробуванням). Індивідуально-профілактичну роботу здійснювали органи внутрішніх справ, соціальну роботу – органи соціальної політики на добровільній основі.
Впровадження в Україні пробації дасть змогу кардинально змінити вектор роботи з правопорушниками вже на етапі обвинувачення.
Важливо, що положеннями Закону України «Про пробацію» встановлюється, що орган пробації на запит суду подає досудову доповідь, яка повинна містити результати незалежного соціального дослідження обвинуваченого. Це дослідження не має на меті довести його винуватість або невинуватість, а всього лиш містить висновок про ризик вчинення обвинуваченим повторного злочину та можливість його виправлення без позбавлення або обмеження волі.
Тепер орган пробації, крім виконання покарань, альтернативних позбавленню волі, здійснюватиме пробаційний нагляд, що передбачає як контроль за поведінкою, так і індивідуальний план соціальної, психологічної допомоги, профілактичних і виховних заходів, які базуються на проведеній оцінці ризику вчинення повторного злочину та потреб правопорушника. Виховну та профілактичну роботу здійснює працівник пробації, а не орган внутрішніх справ.
Виправданим є те, що за рішенням суду щодо осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, будуть застосовуватися пробаційні програми психокорекційного змісту (наприклад, подолання агресивної поведінки, шкідливих звичок, психологічних проблем) або соціально-реабілітаційні програми (набуття позитивних соціальних навичок).
Працівники пробації здійснюватимуть свою діяльність також в установах закритого типу для здійснення заходів підготовки засуджених до звільнення, координуючи ці заходи з підрозділами пробації за місцем проживання засудженого після звільнення або за місцем розташування установ соціальної адаптації для звільнених. Тобто створюється система реального соціального супроводу звільнених, яка розпочинається з місць позбавлення волі.
У здійсненні нагляду за засудженими та проведенні з ними соціально-виховної роботи братимуть участь волонтери пробації – представники громадських організацій.
Для виконання завдань пробації збільшується обсяг повноважень працівників. Так, на відміну від працівника кримінально-виконавчої інспекції, працівник пробації набуває статусу учасника кримінального процесу з відповідними обов'язками та правами. Працівник пробації також набуває права отримувати безкоштовно від будь-якого органу інформацію, необхідну для виконання завдань пробації.
З метою здійснення нагляду працівник пробації має право відвідувати у будь-якому місці та на будь-якій території осіб, до яких застосовано пробацію, або викликати їх та отримувати від них пояснення.
Отже, з набуттям чинності Закон України «Про пробацію» стане можливим не декларативне, а реальне сприяння соціальній адаптації правопорушників, Закон створить належні умови для їхнього виправлення, а отже, допоможе запобігти повторному вчиненню злочинів.