Практикуючі адвокати погодяться, що випадки, коли судовий вирок сторонами не оскаржується, трапляються дуже рідко. Судові процеси відбуваються роками, а скасування судового рішення означає суттєве збільшення його тривалості, на що не дуже охоче погоджуються суди апеляційної та касаційної інстанції, навіть за наявності підстав. Для досягнення мети захисникам потрібно наводити чисельні та переконливі доводи, що не залишають сумнівів необхідності скасування судового вироку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Наведені в цій статті типові порушення, можуть бути використані стороной захисту поряд з іншими доводами та аргументами апеляційної (касаційної) скарги в контексті ствердження про істотне порушення кримінального-процесуального законодавства.
Наведеним далі системним порушенням ще не надана оцінка Верховним Судом, причиною чому вважаю їх знаходження поза увагою адвокатів і цю ситуацію потрібно виправляти.
Також суди все рідше повертають обвинувальні акти прокурору (що вони мають право робити за власною ініціативою), але ця обставина надалі може поставити суд в складне становище.
Для порівняння вимог змісту обвинувачення та вироку суду звернемось до відповідних положень КПК.
Відомості, які має містити обвинувальний вирок суду
П. 2 ч. 3 ст. 374 КПК встановлено, що в разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються:
- формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення;
- статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений;
- докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів;
- мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення;
- обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання;
- мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановлені стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому;
- підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду;
- мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Відомості, які має містити обвинувальний акт
Ч. 2 ст. 291 КПК встановлює, що обвинувальний акт має містити такі відомості:
1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
4) прізвище, ім’я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;
5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;
6) обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання;
7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими;
8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);
8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу;
9) дату та місце його складення та затвердження.
Межі судового розгляду та джерело з якого суд має отримати відомості про факти та обставини правопорушення, наявні докази, особу обвинувачуваного тощо.
Ч. 1 ст. 337 КПК України встановлено, що судовий розгляд проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
(Свою позицію про те, що вважати висунутим обвинуваченням, я зазначав в книзі «Складові успіху у кримінальному процесі» і зараз цього питання не торкаюсь).
Отже, ст. 374 КПК вимагає від суду навести у вироку обставини які, на підставі доказів, відповідно до вимог ст.ст. 9,91, КПК мали бути встановлені слідчим (прокурором), та зазначені в обвинувальному акті (ст. 291 КПК).
Це також означає, що у випадку відсутності в обвинувальному акті відомостей про певні обставини, які підлягають доказуванню (ст. 91 КПК), та прямо зазначені в ст. 291 КПК, суд не має повноважень встановлювати їх самостійно та наводити у вироку, а має констатувати недоведеність винуватості особи та постановити виправдувальний вирок.
Таке моє ствердження підтверджується практикою та правовою позицією ЄСПЛ:
«…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)» ЄСПЛ у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016).
На практиці суди вдаються до «заповнення білих плям» обвинувачення та стверджують у вироку про ті обставини, які в обвинувальному акті відсутні і застосовують їх не на користь (з чим можна погодитись), а на шкоду підзахисному, наприклад.
1. В обвинувальному акті, окрім іншого, мають зазначатися витрати на залучення експерта (п. 8 ч. 2 ст. 291 КПК).
Замість цього в обвинувальному акті, а потім і в судовому вироку, в більшості випадків зазначають вартість проведених експертиз, які відповідно до вимог ст. 15 закону України «Про судову експертизу», фінансуються з бюджету, а саме.
Проведення судових експертиз державними спеціалізованими установами у кримінальних провадженнях за дорученням слідчого, дізнавача, прокурора, суду та у справах про адміністративні правопорушення здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим експертним установам з Державного бюджету України.
Між тим витрати, пов’язані із залученням експертів, регулюються ст.122 КПК і мають бути встановлені слідчим.
Типова фраза вироку: Питання про відшкодування витрат на залучення експертів суд вирішує у відповідності до приписів ст.ст. 118, 122, 124 КПК України, після чого суд фактично зазначає вартість експертиз.
Але якщо суд діяв в межах обвинувального акту, то не міг вирішити питання, витрат НА ЗАЛУЧЕННЯ експертів, оскільки вони не встановлені і в обвинувальному акті не зазначені.
Порушення наведених вимог є істотним порушенням кримінального-процесуального законодавства, та підставою для скасування вироку суду.
2. В обвинувальному акті, окрім іншого, мають зазначатися обставини, що пом’якшують покарання (п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК). В обвинувальному акті зазвичай зазначають, що такі обставини не встановлені.
Слово «не встановлені» не є тотожнім слову «відсутні (чи наявні)».
НЕвстановлення даних обставин є ознакою бездіяльності слідчого та прокурора, їх упередженості та невиконання вимог п. 4 ч. 1. та ч. 2 ст. 91, ч. 1 ст. 92, ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 9, ч. 5 ст. 223 КПК України, а не доказом відсутності таких обставин.
Встановлення пом’якшуючих покарання обставини є не правом а обов’язком сторони обвинувачення. Невиконання цих вимог є істотним порушенням вимог п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК, яка вимагає, щоб обвинувальний акт містив обставини які обтяжують чи пом’якшують покарання.
Наведені вище статті КПК мають категоричні вимоги зазначення у обвинувальному акті та вироку суду пом’якшуючих покарання обставин і не містять застереження, що вони мають зазначатися лише за наявності таких обставин. Саме таким вимогам, на мій погляд, сприяють положення ч. 2 ст. 66 КК, які надають суду право при призначенні покарання визнати такими, що його пом'якшують і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Приклад судової практики
Відсутність у обвинувальному акті обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання обвинуваченого є підставою для повернення такого акту прокурору (Роздільнянський районний суд Одеської області від 23.12.2016 у справі № 511/2956/15-к)
У ситуціїї, коли суд обвинувальний акт прокурору не повернув, а згідно з відомостями обвинувального акту дані про обставини, що пом’якшують покарання ніхто не з’ясовував, суд позбавлений можливості виконати вимоги ст. 374 КПК щодо зазначення у вироку обставин які пом’якшують покарання, а тим більш не має права зазначати у вироку, що такі обставини відсутні.
За таких умов суд також позбавлений можливості виконати вимоги ст.ст. 50, 65, 66, 69, 69-1, 75 КК та зробити правильний висновок щодо розміру справедливого та співмірного покарання, а вразі його призначення, це буде означати істотне порушення кримінального-процесуального законодавства, та підставу для скасування вироку.
3. В обвинувальному акті, крім іншого, має зазначатися розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (п. 7 ч. 2 ст. 291 КПК п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК).
Розмір шкоди має бути встановлений та доведений незалежно від наявності цивільного позову.
Згідно з судовою практикою, відсутність заявленого цивільного позову не означає відсутність заподіяної особі шкоди, оскільки відповідно до ч.1 ст.55 КПК України фізична особа набуває статусу потерпілого саме у зв`язку із завданням їй кримінальним правопорушенням моральної, фізичної або майнової шкоди (ВС/ККС у справі № 533/951/21 від 26.06.2024).
Звертаю увагу, що обов’язок доведення стосується не тільки майнової шкоди але й можливої фізичної та моральної.
Доволі часто в описовій частині інкримінованого діяння обвинувального акту описують тілесні ушкодження, але далі про фізичну шкоду в обвинувальному акті нічого не зазначають.
Виникає запитання, як обвинувачуваному (підозрюваному) відшкодувати спричинену шкоду, та мати передумови для пом’якшення покарання, якщо слідство наявність та розмір цієї шкоди (майнової, фізичної, моральної) не встановило?
У контексті п. 13 ч. 1 ст. 7 КПК про те, що права обвинувачуваному мають бути не тільки роз’яснені, а й забезпечені, вважаю таку ситуацію порушенням права на захист.
Якщо в обвинувальному акті про розмір шкоди нічого не зазначено, це означає недоліки досудового розслідування і такий обвинувальний акт має бути повернутий прокурору для усунення недоліків за ініціативою суду.
Якщо цього не зроблено і на момент постановлення вироку в обвинувальному акті відсутні відомості про розмір шкоди, вважаю, що суд не може вийти за межі обвинувачення (а тим більш з погіршенням положення обвинуваченого) і самостійно встановити і зазначити цей розмір шкоди у вироку. А без встановлення та доведення розміру шкоди слідчим (прокурором) суд не може зробити висновок щодо законного та справедливого покарання.
Призначення покарання вироком суду, за таких умов, вважаю істотним порушенням кримінального-процесуального законодавства, та підставою для скасування вироку.
4. Щодо відсутності в обвинувальному акті згадки про цивільний позов, в разі його направлення безпосередньо до суду.
Ч. 1 ст. 128 КПК встановлено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Але пред’явлення цивільного позову до суду означає:
- по-перше, що в обвинувальному акті з цього приводу нічого не зазначено і суд, діючи в межах обвинувального акту, не може розглянути цей цивільний позов та задовольнити його;
- по-друге, що слідчий (прокурор) за 2 місяці досудового розслідування не виконали своїх обов’язків та не з’ясували розмір шкоди та обставини зазначенні в цивільному позові.
За таких умов вважаю, що суд, навіть за власною ініціативою, має відправити обвинувальний акт прокурору для зміни та врахування даних цивільного позову. В іншому випадку існують усі підстави стверджувати про неможливість задоволення цивільного позову.
Крім цього, вважаю, що ч. 1 ст. 128 КПК щодо можливості подання цивільного позову безпосередньо в суд неоднозначно регулює питання кримінального провадження, тому підпадає під дію ч. 6 ст. 9 КПК та положень ЄСПЛ в яких встановлена вимога щодо правової визначеності, та вимог усі юридичні колізії тлумачити на користь особи (справа «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06, п. 50−56).
5. В обвинувальному акті, окрім іншого, має зазначатися виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та його формулювання (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК).
5.1. Питання формулювання обвинувачення більш детально висвітлено в інших моїх виданнях. Частково зверну увагу на наступне.
У п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК законодавець зазначив обов’язкові елементи для формулювання обвинувачення, такі як місце, час, способ вчинення та наслідки кримінального правопорушення, форма вини і мотиви кримінального правопорушення; які, безсумнівно, мають бути встановлені та зазначені в обвинувальному акті.
Ця вимога категорична і не допускає випадку, що такі дані слідству невідомі, в іншому випадку це означає відсутність формулювання обвинувачення і недоведеність вини. На практиці ці вимоги стороной обвинувачення зазвичай не виконуються.
Приклад судової практики
Встановлення МОТИВУ вчинення злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину. НЕвиконання цих вимог кримінального процесуального закону є істотним порушенням, що відповідно до ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування вироку (ВС/КС № 466/9158/14-к від 01.03.2018).
5.2. Неконкретність та незрозумілість обвинувачення як доказ відсутності формулювання обвинувачення.
Забезпечення права обвинуваченого знати, в чому саме його обвинувачують, є ключовим.
Так, п. а). та b). ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом № 475/97ВР від 17.07.1997 р.), зокрема, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення щонайменше має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
За умови неконкретності та незрозумілості обвинувачення, особа не має можливості належним чином захищатися від того, що йому незрозуміло.
Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення Європейський суд з прав людини (у справі «Абрамян проти Росії») більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз’ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 р. у справі «Камінські проти Австрії» №9783/82 п. 79).
Крім того, Суд нагадує, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94, п. 52; рішення від 25.07.2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20.04.2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Автсрії», №42780/98, п. 34).
До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).
У Постанові Верховного Суду від 22.03.2018, справа №521/11693/16-к зазначено:
«...суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист.
Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання – це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченій. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
З огляду на вищевказане, чіткість та конкретність викладення у вироку фактичних обставин скоєного ОСОБА_2 кримінального правопорушення викликає сумнів, а тому вирок місцевого суду не може вважатися таким, що відповідає вимогам процесуального закону…».
Оскільки суд діє в межах обвинувального акту, виконати вищезазначені вимоги за умови неконкретності і нечіткості обвинувального акту неможливо, тому він має бути повернутий прокурору. В іншому випадку має бути постановлений виправдувальний вирок.
Приклади неконкретності та незрозімілості обвинувачення (з власної практики).
- Одна із моїх підзахисних (Б.) обвинувачувалась за ч. 3 ст. 305 КК України (контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів в особо великих розмірах).
В описовій частині підозри та обвинувачення стверджувалось про злочинну змову, попередню змову, реалізацію спільного злочинного плану Б. з К. та своєю матір’ю, що протирічило кваліфікації її дій, в якій попередня змова групою осіб або дії організованою групою - не інкриміновані. Отже, описова частина обвинувачення та підозри не відповідала їх кваліфікації.
Ба більше, в описовій частині підозри та обвинувачення НЕ стверджувалось про те, що дії, передбачені об’єктивною стороною ст. 305 КК (переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю), здійснювала Б., тобто вони їй в описовій частині обвинувачення не інкриміновані.
За умови відсутності в обвинуваченні кваліфікації попередньої змови групою осіб (або організованої групи) та невиконання особисто Б. дій щодо переміщення будь-чого через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, кваліфікація за ч. 3 ст. 305 КК є неправильною та безпідставною.
- В іншому кримінальному провадженні (що розглядається) в описовій частині обвинувачення йдеться про відкрите заволодіння чужим майном (що є ознакою грабіжа) а кваліфіковані такі дії як розбій.
Такі нелогічні ствердження обвинувальних актів зустрічаються дуже часто, їх зміст неможливо зрозуміти та роз’яснити, що є порушенням права на захист і доказом відсутності зформульованого обвинувачення.
Викладене у вироку формулювання обвинувачення без зазначення мотиву, мети злочину, конкретного місця вчинення, яке повинно включати повну адресу із зазначенням населеного пункту, є неконкретним, що порушує право засудженого на захист (ВС / ККС № 640/5101/16-к від 29.03.2018).
- Інколи інкримінується повторність (що передбачає одну дію після іншої) з одночасним ствердженням про те, що слідству невідомо, коли відбувалась кожна з дій (інкримінованих епізодів). Очевидно, що якщо слідству невідома послідовність правопорушень, то стверджувати про повторність неможливо.
- Часто також стверджується про корисливий мотив дій і мету незаконного збагачення, з одночасним зазначенням про те, що слідству невідома вартість придбаного майна, речовини та вигідної різниці між купівлею та продажем. Але без встановлення наявності прибутку від описаних дій вести мову про користь та збагачення неможливо.
- В одному з моїх проваджень обвинуваченому інкримінували організацію створення на власній квартирі нарколабораторії та поставлення «на потік» збуту наркотиків. І тут же зазначалось про дуже позитивну його характеристику за місцем проживання.
Отже, одне ствердження обвинувачення фактично спростовувало інше.
- В іншому кримінальному провадженні в обвинувальному акті зазначалось про нанесення потерпілому більше 10ти ударів ногами по голові, при цьому жодних тілесних ушкоджень зафіксовано не було. Тому такі «історії», м’яко кажучи, виглядають непереконливо.
- В одному місці обвинувального акта зазначається, що Х. та Т. займалися фінансуванням тероризму – в іншому місці стверджуєть смя про те, що «П. осуществлял материальное и финансовое обеспе- чение Х. и Т денежными средствами», що також є абсурдним і взає мовиключним.
Якщо Х. та Т. фінансували тероризм, це автоматично означає наявність в них грошових коштів та відсутність потреби сторон нього фінансування свого проживання. І навпаки, якщо вони не мали коштів навіть для свого проживання, то тим більше не могли фінансувати тероризм.
Отже, одне ствердження спростовує інше.
- Ще в одному обвинувальному акті за ч. 3 ст. 369 КК України формулювання обвинувачення обсягом однієї сторінки було наведено ОДНИМ РЕЧЕННЯМ!! Здається очевидним, що зроби ти таке речення зрозумілим неможливо. Дуже часто в обвинувальних актах зазначаються незрозумілі та невиправдані скорочення.
Використання судами в рішенні спрощеної термінології, або такої, що прямо суперечить чи спотворює зміст визначених КПК України термінів, ставить під сумнів законність ухваленого рішення (ВС/ККС справа № 199/5625/ від 17.01.11.2018 р.)
Наприклад:
– …за вчинення та невчинення цими службовими особами в інтересах третіх осіб – інших військових службових осіб ЦОТО НГУ і підлеглих командирів військових частин, дій з використанням наданої вказаним службовим особам влади та службового становища щодо не притягнення до кримінальної відповідальності військових службових осіб ЦОТО НГУ і підлеглих командирів військових частин, а також закриття кримінального провадження … за ч. 4 ст. 191 КК України…
Як зрозуміти, що або хто такі – ЦОТО НГУ? Про яких – інших військових службових осіб ЦОТО НГУ і підлеглих командирів військових частин йдеться, хто вони, скільки їх, де знаходяться і чим займаються, кому саме підлеглі командири військових частин? Яка їм надана влада та яке в них службове становище, як саме кожен з них використовував владу і як службове становище?
Наведені вище ствердження обвинувальних актів роз’яснити неможливо, бо їх зміст позбавлений логіки.
Тим більш є дивним, що законодавець у КПК поклав обов’язок роз’яснення змісту обвинувачення не на слідчого (прокурора) які складають обвинувальний акт, а на суд.
За таких умов обвинувачений не має можливості належним чином захищатися від того, що йому незрозуміло.
В разі неповернення обвинувального акту прокурору, постановити обвинувальний вирок без порушень вимог закону, неможливо.
5.3. Щодо вимоги викладати в обвинувальному акті фактичні, а не вигадані обставини кримінального правопорушення.
У постанові Верховного Суду України від 24.11.2016 у справі №5-328кс16 зазначено, що обвинувальний акт трактується як підсумковий процесуальний документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування.
обвинувальний акт - це процесуальний документ досудового розслідування, який оформляє його результати. В ньому підводяться підсумки досудового слідства, обґрунтовуються докази висновки слідчого, прокурора щодо винуватості обвинуваченого і юридичної кваліфікації його діянь, формулюється в остаточному вигляді обвинувачення.
Зазначене означає, що підтвердження та обґрунтування фактичності даних слідства та висновків обвинувачення має зазначатися з посиланням на докази і такі докази мають наведені саме в обвинувальному акті (а не в реєстрі чи додатках).
Оскільки факти і обставини встановлюються виключно на підставі доказів (ст. 84 КПК) то ствердження про фактичність обставин кримінального провадження щонайменше має бути продемонстровано дотримання слідчим (прокурором) передбаченої КПК процедури оцінки доказів (ст. 94 КПК), та посилання на них як на підставу певних стверджень.
Якщо в обвинувальному акті немає жодного посилання на жоден доказ, немає жодного обгрунтування, на підставі чого зроблені висновки обвинувачення, данні обвинувального акту не є фактичними, а є припущеннями та домислами, що є порушенням ст. 17 КПК та ст. 62 Конституції, ст. 6 ЕКПЛ, та п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.
Підтвердженням фактичності викладених в обвинувальному акті фактів та обставин, також має бути демонстрація в дотримання процедури досудового розслідування, яка полягає у виконані вимог ст. 2, 7, ч. 2 ст. 9, ст. 214, ч. 5 ст. 223 КПК України, щодо повноти, всебічності та об’єктивності досудового розслідування, відпрацювання всіх можливих версій, тощо. Такого зазвичай не робиться.
Невиконання вимог КПК щодо зазначення в обвинувальному акті фактичних даних є підставою для повернення судом обвинувального акту прокурору. Якщо цього не зроблено, з’являються підстави стверджувати про упередженість суду та істотне порушення кримінального-процесуального законодавства вже на стадії підготовчого судового розгляду.
Наведену правову позицію можливо застосовувати не тільки після постановлення вироку суду, але й до цього моменту.
Детальніше про тактичні прийоми захисту у кримінальному провадженні викладено в книгах автора (що в інтернет-магазині ЮрКнига).