 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Здавалося, що корпоративний спір за позовом учасника ТОВ про визнання недійсним договору, укладеного товариством — справа цілком вирішена. Верховний Суд обстоює однозначну та послідовну позицію стосовно відсутності в учасника ТОВ у такому разі права на позов ні прямого, ні похідного. Не переконують Велику Палату жодні «особливі» обставини, ані значний розмір частки позивача у статутному капіталі, ані факт 100% контролю щодо компанії. Останній приклад такого підходу — постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц.
Згадане рішення, як і низка попередніх на ту саму тему (1, 2, 3, 4), засновано на принципі заборони ототожнення компанії та її учасника (засновника). Так, насправді, суб’єктне та майнове розмежування між юридичною особою та її засновником — основа основ корпоративного права. Одночасно процесуальні норми закріпили право на позов за особою, чиї права та законні інтереси порушено. А коли йдеться про незаконне відчуження майна належного юридичній особі, очевидним є висновок, що порушені права саме юридичної особи, отже їй має належати право на позов.
Водночас у згаданій постанові від 01.03.2023 Велика Палата Верховного Суду чи не вперше допускає можливість ігнорування принципу ототожнення засновника та юридичної особи за певних виключних обставин, та для досягнення певної легітимної мети. У судовому рішенні у справі №522/22473/15-ц наведений аналіз низки рішень ЄСПЛ, що стосуються «проникнення через корпоративну вуаль», зокрема: від 24.10.1995 у справі Agrotexim and Others v. Greece (№ 14807/89), від 26.10.2000 у справі G. J. v. Luxembourg (№ 21156/93), від 21.10.2003 у справі Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic Рішення від 07.07.2020 у справі Camberrow MM5 AD v. Bulgaria (№ 50357/99). Переважно йдеться про визнання права на позов акціонера (учасника) банку, що знаходиться в процесі ліквідації в інтересах такого банку, та констатується, що через запровадження зовнішнього управління та припинення повноважень органів управління компанією такі юридичні особи були позбавлені можливості звернутися за захистом своїх прав інакше ніж через акціонерів.
Насправді вказана практика ЄСПЛ вже давно застосовується українськими судами. Правда в межах адміністративної юрисдикції, у спорах, пов’язаних із віднесенням до категорії неплатоспроможних банків. Щодо цього вже навіть є рішення Конституційного Суду України, що визнав неконституційним обмеження прав міноритарних акціонерів банку на оскарження дій, бездіяльності та рішень. Проте новелою є намагання екстраполювати сталу практику «проникнення скрізь корпоративну вуаль» на правовідносини у корпоративних спорах. Отже, Велика Палата Верховного суду виснувала наступне щодо підстав для ігнорування так званої корпоративної вуалі у корпоративних правовідносинах:
-
право на звернення з позовом від імені юридичної особи мають уповноважені на то законом або статутом органи управління та акціонери (учасники) юридичної особи у випадках, коли в силу закону, або інших за інших об’єктивних обставин, відповідні органи позбавлені можливості звернутися до суду за захистом прав юридичної особи;
-
укладенням угоди від імені юридичної особи з порушенням вимоги попереднього погодження правочину права та законні інтереси акціонера не порушені, бо вони не є тотожними ані інтересам юридичної особи (учасника правочину), ані органу управління — уповноваженого на надання попередньої згоди щодо укладання правочину.
Якщо з абстрактного рівня перейти до практичної площини, йдеться, вочевидь, про право акціонерів (учасників) юридичної особи звертатися з відповідними позовами від імені останньої тільки в процедурі ліквідації юридичної особи після оголошення її банкрутом, або після запровадження тимчасової адміністрації, або оголошення про ліквідацію банківської установи.
Таке консервативне тлумачення норм корпоративного та процесуального законодавства з боку Великої Палати Верховного Суду не дає учаснику, частка якого в ТОВ дорівнює 100%, а саме такі фактичні обставини справи №522/22473/15-ц, шансу на звернення з позовом про визнання недійсним правочину, укладеного із порушенням порядку його погодження, за відсутності виключних обставин у вигляді ліквідаційної процедури в банкрутстві.
Водночас така можливість ЄСПЛ зовсім не заперечується. Окрім виключних обставин, коли звернення до суду через уповноважені органи юридичної особи неможлива, тотожність між акціонером (учасником) та юридичною особою допускається у випадку, коли остання є лише корпоративною оболонкою, яку акціонер (учасник») використовує для здійснення власної господарської діяльності.
Вперше цей принцип був сформований судом у 1991 році у справі Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland. Перший позивач (Pine Valley) — компанія, єдиним учасником якої була інша компанія Healy Holding Ltd. В свою чергу керуючим директором, мажоритарним акціонером та кінцевим бенефіціаром бізнесу був Містер Healy, який також звернувся за захистом в ЄСПЛ. Не зважаючи на той факт, що лише Pine Valley був учасником розгляду спору в національних судах, суд в Стразбурзі визнав прийнятними також заяви Містера Хілі та Healy Holding Ltd. Судом було встановлено, що Містер Хілі безпосередньо контролює Pine Valley через Healy Holding Ltd, а також: «(обидві компанії) є не що інше як корпоративна оболонка, через які містер Хілі мав на меті реалізовувати девелоперські проєкти, на які отримав дозвіл на проєктування. На цій підставі було б неприродньо виокремлювати з-поміж трьох суб’єкта, чиї права було порушено».
Цікаво, що у справі Agrotexim and Others v. Greece (№ 14807/89), допускаючи заяву акціонерів в інтересах компанії Європейська Комісія Прав людини зазначала наступне:
«(допустимість звернення акціонера в інтересах компанії) не може розглядатися виключно на обсязі розміру його частки в капіталі компанії, тобто коли акціонеру належить більшість часток компанії. Цей елемент, звичайно, об’єктивний та важливий, проте є й інші елементи»
Огляд судової практики дозволяє встановити певні патерни фактичних обставин, за яких суд погоджувався пронизувати корпоративну вуаль, визначивши високий рівень контролю учасника над компанією, та як наслідок недоцільність відокремлення інтересів одного суб’єкта права від іншого.
Перший приклад — звернення No15777/89, справа Matose Silva Lda and Others v. Portugal (рішення про допуск скарги від 20 Листопада 1999) — обговорюється обсяг впливу учасника компанії на компанію в сенсі кількості належної йому частки (оцінюється процедура ухвалення рішень та питома вага кількості голосів, належних заявникові, під час ухвалення відповідних рішень).
Другий приклад — звернення No7598/76, справа Kaplan v. United Kingdom — Комісія досліджує всі наявні в заявника засоби впливу на бізнес, на додачу до тих, що пов’язані із володінням акціями — зокрема, статус посадової особи органу управління компанією. Через те, що під час виконання заявником функцій директора, останній допустив повідомлення неправдивої інформації, компанія була обмежена у праві укладення певних договорів страхування. ЄКПЛ встановила:
«(заявник) в сенсі статті 6 (1) (Конвенції) мав очевидний інтерес у результатах розгляду справи і як інвестор, і як посадова особа компанії»
Третій приклад — рішення у справі M.B. v. France, а також рішення про допуск справи за заявою No10259/83 у справі Spr lANCA and Others v. Belgium, — обговорюється наявність впливу через право кредиторської вимоги поряд з суттєвою часткою в статутному капіталі.
Четвертий приклад — справа Euro Art Centre BV v Netherlands, ЕКПЛ прийняла скаргу акціонера в інтересах компанії, виснувавши, що для заявника дохід від Euro Art Centre BV був єдиним джерелом доходу, при цьому заявники були акціонерами із значною часткою у капіталі.
З наведеного очевидно, що хоча ЄСПЛ достатньо жорстко дотримується принципу заборони ототожнення між акціонером та компанією, а втім це не заважає у певних випадках ставати на сторону акціонерів, визнаючи за ними право звернення за захистом порушеного права в інтересах юридичної особи. Захист надається під приводом неможливості компанії самостійно здійснити захист своїх прав. У такому разі акціонер діє як уповноважений представник компанії. Або застосовується принцип тотожності акціонера та компанії, коли вирізнення цих суб’єктів є недоцільним. В обох випадках, виняток із загального правила відокремлення засновника та юридичної особи як різних суб’єктів, допускається з метою забезпечити найефективнішого застосування Європейської Конвенції з прав людини. Водночас можливість відхилення від принципу недопущення ототожнення між юридичною особою та її учасником дозволяє реалізації інших цінностей та принципів, які Конвенція захищає та пропагує — принцип Верховенства Права, принцип поваги до особистості, принцип розумного господарювання.
Тож, якщо проаналізувати обставини справи №522/22473/15-ц з огляду на наведену практику ЄСПЛ, стає очевидним, що той факт, що компанія з обмеженою відповідальністю «Компанія «Садіра» є єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА-АРКАДІЯ», та той факт, що відчуження нерухомого майна призвело до припинення господарської діяльності ТОВ «Альфа-Аркадія», є достатньою правовою підставою для висновку про неможливість диференціювати інтереси ТВО «Альфа-Аркадія» та її засновника, а отже позов про визнання угоди відчуження недійсною має право на розгляд по суті. Такий підхід забезпечив би дотримання принципу Верховенства Права, непорушності права власності, охоронюваного законом принципу добросовісності, а до того ж сприяв би належному реагуванню на недобросовісну поведінку, що було б надійним запобіжником у разі аналогічних порушень.