Коли може бути застосовано правило №39 Регламенту ЄСПЛ щодо осіб, які тримаються під вартою?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Загалом, правило №39 застосовується у випадках, коли є загроза життю та здоров’ю осіб, які тримаються під вартою. Нажаль, існує багато випадків, коли особи помирають у СІЗО навіть до винесення вироку. Такі випадки трапляються через ненадання своєчасної або надання неякісної медичної допомоги. Фактично, ЄСПЛ може розпорядитися про негайне переведення особи для надання медичної допомоги. Переведення особи до медичного закладу не змінює міру запобіжного заходу, але є стовідсотковою підставою для його зміни в майбутньому.
Реагування на національному рівні як передумова для звернення
Звернутися з проханням про застосування правила №39 можна як разом зі скаргою до ЄСПЛ з проханням застосування тимчасових заходів, так і окремо (в екстрених випадках через факс). Вичерпання всіх засобів захисту не стосується випадків, коли особа знаходиться у важкому стані або існує значний ризик для її життя. Перед поданням звернення обов’язково потрібно звернутися до адміністрації СІЗО з вимогою надання належної медичної допомоги. Якщо ви отримали відмову, її необхідно оскаржити в адміністративному порядку. Нерідко в діях посадових осіб міститиметься склад злочину. У такому випадку вам слід подати заяву про злочин щодо зловживання або перевищення службових повноважень. Розглянемо порядок застосування правила №39.
Алгоритми дій щодо застосування правила №39
Обов’язковим елементом є ризиковий стан здоров’я та необхідність надання медичної допомоги належної якості. Всі випадки загострення та погіршення стану здоров’я необхідно обов’язково фіксувати. Відповідні документи згодом можна буде використати як доказ необхідності застосування правила 39. Для доведення факту неможливості лікування у місці тримання під вартою вам потрібно отримати висновок лікарів та інформацію щодо необхідного медичного обладнання для доведення того, що в СІЗО неможливо отримати належну допомогу.
Для подання заяви слід зібрати всю медичну документацію, докази вичерпання національних засобів захисту та використовувати інструкцію, яка доступна за посиланням: https://goo.gl/8DxaaH.
Додатково потрібно зазначити, що будь-яка особа має право на вибір лікаря. Це регламентовано як Конституцією України, так і міжнародною практикою. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Луценко проти України №2» (заява №29334/11) було зазначено: «40.1. Медичні послуги в пенітенціарних установах мають організовуватися у тісній співпраці з цивільними органами охорони здоров'я громади чи країни. 40.3. Ув'язнені повинні мати доступ до медичних послуг, які існують у країні, без дискримінації за ознакою їхнього правового становища».
Застосування ст. 206 КПК України як альтернативи правилу №39
Частково можна вважати, що ст.206 КПК України – це національне правило ЄСПЛ, яке може бути гарантом надання медичної допомоги затриманому. Для прикладу наведемо рішення від 07.02.2017 р. (Справа №263/9570/16-к), яким суд зобов’язав доставити обвинуваченого до медичного закладу. При цьому варто зазначити, що попри наявність такої судової практики, стаття містить дещо інше формулювання, яке не завжди може бути застосоване у таких випадках.
Згідно з ч. 6 ст. 206 КПК України, особа повинна заявити про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади. Лише після цього суд, відповідно до КПК України, має право прийняти рішення про проведення обстеження такої особи. Отже, такі рішення щодо зобов’язання надання належної медичної допомоги винесені з позицій верховенства права, а не закону, оскільки КПК України прямо не регулює це питання.
Зміна запобіжного заходу у зв’язку з неможливістю тримання під вартою
Якщо справа знаходиться на стадії судового розгляду, зміна запобіжного заходу відбувається до закінчення 2-місячного строку в обов’язковому порядку та може відбуватися як за клопотанням сторони захисту / обвинувачення, так і без них.
Наприкінці 2017 р.Конституційний Суд України прийняв рішення №1-р/2017 у справі №1-28/2017 щодо незаконного автоматичного продовження тримання під вартою. При цьому неконституційним було визнано лише положення ст. 315 КПК України, яке передбачало автоматичне продовження тримання під вартою.
Наразі суди продовжують автоматичне тримання під вартою в порядку ст. 331 КПК України. Фактично, ст. 331 КПК України порушує принцип рівності сторін та не відповідає рішенню Конституційного Суду України, оскільки суд зобов’язаний навіть без клопотання сторін розглянути питання доцільності запобіжного заходу.
Таким чином, рішенням Конституційного Суду України визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою на стадії судового слідства прокурор повинен викласти у письмовому вигляді відповідно до правил гл.18 КПК України. Лише у разі дотримання такого порядку суд повинен був розглядати вказане клопотання. У випадку відсутності клопотання, викладеного відповідно до вказаних вимог закону, суд повинен був надати прокурору час для усунення вказаних недоліків та після їх усунення повернутися до розгляду клопотання по суті.
Враховуючи, що прокурор, за старими звичками, не подає нове клопотання з новими доказами на стадії судового розгляду, існують великі шанси отримати позитивне рішення про зміну запобіжного заходу або взагалі його скасування. Також буде доцільним під час такого розгляду наголосити про неможливість тримання під вартою особи у зв’язку з її станом здоров’я та реальною загрозою життю.