Згідно з проєктом Закону про внесення деяких змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо вирішення окремих питань здійснення досудового розслідування від 05.08.2022 № 7635 (далі – законопроєкт) пропонується доповнити параграф перший глави 18 Розділу ІІ Кодексу новою статтею 201-1 з назвою та змістом:
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
«Стаття 201-1. Особливості апеляційного оскарження тримання під вартою
1. Суд апеляційної інстанції зобов’язаний розглянути апеляційну скаргу на застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, апеляційну скаргу на продовження строку тримання під вартою не пізніше, ніж за п’ять днів до закінчення дії відповідної ухвали, яка оскаржується.
2. У разі скасування судом апеляційної інстанції ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ухвали про продовження строку тримання під вартою особа підлягає негайному звільненню з-під варти.
3. Скасування судом апеляційної інстанції ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або ухвали про продовження строку тримання під вартою є підставою для повернення слідчим суддею, судом наступного клопотання про подальше продовження строку тримання під вартою без розгляду особі, що внесла відповідне клопотання».
На мій погляд, доповнення Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) згаданою статтею жодним чином не виправить ситуацію з додержанням процесуальних строків при вирішенні апеляційних скарг.
На жаль, на сьогодні усталеною є практика апеляційних судів щодо грубого порушення розумних строків розгляду апеляційних скарг сторони захисту під час досудового розслідування на ухвали слідчих суддів про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про продовження строку тримання під вартою.
Разом з тим чинним КПК врегульовано, з-поміж іншого, і процесуальні строки для розгляду апеляційних скарг.
Так, однією із загальних засад кримінального провадження, визначених у ст. 7 КПК, є розумність строків, згідно з якими під час кримінального провадження процесуальне рішення повинно бути прийнято в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для прийняття процесуальних рішень. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
За приписами п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК кримінальне провадження – досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Таким чином, нормами КПК врегульовано питання щодо розумності строків, якими насамперед і має керуватися суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційних скарг на застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою.
Більше того, згідно зі змістом п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про продовження строку тримання під вартою протягом п’яти днів з дня її оголошення подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
При цьому суд апеляційної інстанції, керуючись вимогами ст. 398 КПК, після отримання апеляційної скарги протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам ст. 396 КПК і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
Так само за приписами ст. 401 КПК апеляційним судом протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження здійснюється підготовка до апеляційного розгляду, після чого призначається апеляційний розгляд.
Отже, чинним кримінальним процесуальним законодавством встановлено процесуальні строки, яких має дотримуватись суд апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного провадження.
Тому запропоновані у згаданому законопроєкті зміни є лише маніпулюванням процесуальними строками у кримінальному провадженні.
Зокрема, згідно із законопроєктом пропонується зобов’язати апеляційний суд розглянути апеляційну скаргу на застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, апеляційну скаргу на продовження строку тримання під вартою не пізніше, ніж за п’ять днів до закінчення дії відповідної ухвали, яка оскаржується.
Натомість вказаним законопроєктом не передбачено наслідків недотримання такого строку розгляду апеляційної скарги.
З огляду на це суди апеляційної інстанції, як і зараз, зможуть зволікати з розглядом апеляційних скарг сторони захисту на зазначені ухвали слідчих суддів та ухвалювати рішення за результатами розгляду таких скарг, коли вже слідчий суддя місцевого суду розгляне клопотання органу досудового розслідування про продовження строку тримання під вартою.
Також слід зауважити, що ст. 202 КПК України врегульовано порядок звільнення особи з-під варти.
У зв’язку з чим абсолютно не зрозумілими є запропоновані законопроєктом зміни щодо негайного звільнення особи з-під варти, а так само щодо повернення без розгляду слідчим суддею наступного клопотання про подальше продовження строку тримання під вартою у разі скасування судом апеляційної інстанції ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ухвали про продовження строку тримання під вартою.
Таким чином, прийняття законопроєкту, зокрема в частині доповнення КПК України ст. 201-1, жодним чином не сприятиме ефективному та оперативному здійсненню розгляду апеляційних скарг на зазначені рішення слідчих суддів. Судам апеляційної інстанції необхідно керуватися положеннями чинного КПК, якими, з-поміж іншого, врегульовано строки розгляду, дотримання яких сприятиме виконанню завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК. Запропонованим законопроєктом абсолютно не вирішується питання щодо процесуальних строків при розгляді апеляційних скарг.