Застосування негативних припущень щодо особи в англійському кримінальному процесі
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Загальновідомими є конституційні положення, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь (частини 2 та 3 ст. 62 Конституції України). Ці положення повторені та розширені в статтях 17 та 18 КПК України як засади кримінального провадження.
Однак англійське кримінальне процесуальне законодавство пропонує підхід, який суттєво відрізняється від українського. Звичайно, в Англії також гарантуються презумпція невинуватості та право на мовчання, особа не може бути примушена до дачі показань та не зобов'язана сприяти слідству й суду. Проте, згідно з українським правом, відмова від надання пояснень під час допиту не веде до процесуальних наслідків, тоді як англійський суд за певних обставин має право робити негативні припущення (англ. «adverse inference») щодо причин такої відмови та посилатися на них у вироку, що може істотно вплинути на результат справи.
Основні норми щодо негативних припущень встановлені в Акті про кримінальну юстицію та суспільний порядок («Criminal Justice and Public Order Act», 1994). Це один із багатьох законів, які становлять кримінальне процесуальне право Англії. Англійські суди напрацювали суттєву практику застосування законодавства, що має значний вплив в англійській системі права.
У законодавстві встановлено декілька випадків, коли суд (суддя або суд присяжних) при винесенні вироку може приймати негативні припущення. Проте на практиці найпоширенішою є ситуація, коли під час допиту в поліції особа зберігає мовчання та/або не повідомляє певні відомості, і суд робить негативні припущення щодо причин такої поведінки.
Під час судового розгляду суд має право робити «будь-які прийнятні негативні припущення». Найпоширенішими є такі:
1) особа не мала пояснень щодо фактів, які були пред'явлені під час допиту;
2) відповіді особи не витримали б належного розслідування поліцією і були б спростовані;
3) стратегія захисту була придумана і так адаптована, щоб відповідати фактичним відомостям, встановленим під час слідства.
Основною метою негативних припущень є заохочення підозрюваного надати відомості, пояснити власну версію та можливий захист при першій же нагоді - під час допиту поліцією або пред'явлення обвинувачення. Це має дати змогу поліції належно дослідити такі факти, а в разі їх підтвердження - уникнути необґрунтованого пред'явлення обвинувачення невинуватій особі та не витрачати час на судовий розгляд.
Ще одна важлива мета - запобігти фабрикуванню захисту на стадії судового розгляду. Після закінчення слідства підозрюваний має право ознайомитися з усіма зібраними матеріалами. З одного боку це дає змогу належно підготуватися до судового розгляду, з іншого - виробити найбільш правдоподібну версію захисту, яка не суперечить зібраним доказам та не може бути належно перевірена судом без проведення додаткового слідства.
Підставою для негативних припущень є не саме мовчання під час допиту. Якщо особа багато говорить і надає важливу інформацію, то не можна стверджувати про цілковиту відмову свідчити. Підставою є неповідомлення конкретних фактів, які надалі використовуються в суді.
Очевидно, що подібне законодавство може загрожувати правам людини. Саме тому в законодавстві та судовою практикою встановлено процесуальні гарантії, порушення яких виключає застосування негативних припущень.
1. Забороняється робити негативні припущення, якщо особі не було запропоновано захисника або навіть якщо його допуск був затриманий. Якщо особа відмовляється від захисника, вважається, що гарантія була виконана.
2. Негативні припущення можуть бути зроблені лише в тому разі, якщо під час допиту особа не повідомила певні відомості, але надалі використовує їх в суді для свого захисту. Крім цього, це опосередковано покладає на поліцію обов'язок ставити конкретні запитання щодо обставин злочину та особи, яка його вчинила. Особа, яка проводить допит, має роз'яснити підозрюваному його права та наслідки відмови. Це роз'яснення закріплено нормативно: «Ви не зобов'язані говорити. Однак це може зашкодити вашому захисту, якщо ви не скажете під час допиту те, що надалі буде використано для захисту в суді. Проте все, що ви скажете, може бути використано як доказ».
3. Негативні припущення не можуть бути єдиною підставою визнання особи винуватою. Суд має переконатися, що обвинувачення надало мінімально необхідну кількість доказів для визнання особи винуватою і що вина доведена поза розумним сумнівом.
4. Суд повинен дійти висновку, що обвинувачений «розумно» (англ. «reasonably») міг повідомити поліції відомості, на які надалі посилався в суді. Для цього він має пояснити причину, чому цього не було зроблено під час допиту. Очевидно, можуть бути різні причини для відмови надати пояснення. Намагання уникнути відповідальності є лише однією з них. У численних справах суди сформували практику, в якій роз'яснили, що є «розумними обґрунтованими причинами». Інакше кажучи, підсудний повинен відповісти на запитання: «Чому ви не повідомили це під час допиту?» щодо певного факту, надати достатні докази існування причин, і таке пояснення має бути визнане судом «розумним». Суд може взяти до уваги такі обставини:
– час та місце проведення допиту;
– вік та психічний стан особи під час допиту. Наприклад, вік кримінальної відповідальності в Англії наступає з 10 років, але не можна очікувати від дитини вичерпних пояснень щодо події злочину, тому певні упущення можуть бути визнані «розумними»;
– шоковий стан особи, алкогольне або наркотичне сп'яніння;
– наявність чи відсутність в особи досвіду спілкування з поліцією;
– ненадання поліцією достатнього обсягу інформації для прийняття зваженого рішення щодо захисту. Не можна очікувати від особи пояснення потенційно інкримінуючих доказів, які не були їй пред'явлені;
– складність справи або давність подій;
– неможливість пригадати події без ознайомлення з документами, відсутніми під час допиту.
В принципі підозрюваний може запропонувати суду будь-яке інше пояснення свого мовчання. Наприклад, дитина, яку підозрюють у вчиненні крадіжки, може пояснити ненадання вичерпних пояснень страхом, що про це дізнаються батьки. Або якщо чоловік мав позашлюбні сексуальні стосунки з жінкою за цілковитою згодою, проте потім був обвинувачений в зґвалтуванні чи іншому статевому злочині щодо неї. Навіть маючи докази своєї невинуватості, сам факт сексуальних відносин заперечується ним через страх, що про це дізнається дружина. Наскільки такі причини є «розумними», визначає суд.
Суд оцінює ситуацію суб'єктивно, як її сприймала особа під час допиту. Якщо суд дійде висновку, що за обставин, у яких перебував підсудний під час допиту, було нерозумно зберігати мовчання, він може вирішити справу з посиланням на негативні припущення.
Через суворість таке законодавство не могло уникнути дослідження в Європейському суді з прав людини щодо його відповідності ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини.
У справі «Джон Мюррей проти Об'єднаного Королівства» (1996 р.) скаржник був арештований за підозрою в тероризмі. Під час допитів він відмовився надавати будь-які пояснення, хоча був попереджений, що в цьому випадку суд матиме право зробити негативні припущення. На суді він також зберігав мовчання. Суд визнав його винуватим і при цьому скористався своїм правом прийняти негативні припущення щодо причин відмови.
Зрештою справа потрапила до Європейського суду з прав людини. Крім іншого, Мюррей скаржився, що його право не свідчити проти себе під час допиту та в суді було порушено, а право суду робити негативні припущення суперечить Конвенції.
Європейський суд з прав людини підтвердив, що особа має право зберігати мовчання та не свідчити проти себе і що ці права є загальновизнаними стандартами, які становлять основу справедливого процесу згідно зі ст. 6 Декларації. Однак також було зроблено висновок, що прийняття судом негативних припущень під час судового розгляду не порушило ст. 6. Суд вказав, що «право на мовчання не є абсолютним» і право суду приймати негативні припущення покликане встановити належний баланс між учасниками процесу. Було наголошено, що використання негативних припущень є справедливим, якщо особі надано процесуальні гарантії, про які йшлося вище.
Логіка застосування негативних припущень зрозуміла. Якщо особа невинувата, то у неї мають бути відповіді на запитання поліції, які дадуть змогу провести належне розслідування та уникнути пред'явлення необґрунтованого обвинувачення та суду. Якщо особа мовчить під час слідства, але на суді починає «згадувати» факти, які суперечать пред'явленому обвинуваченню та зібраним доказам, це викликає сумніви щодо їх правдивості та зумовлює необхідність пояснити таке упущення.
Єдиної думки щодо впливу негативних припущення на практику також немає. Ті юристи, що здебільшого займаються захистом, вказують, що це суттєво підвищує ризики засудження невинних. Багато з них відзначають, що відбувся певний культурний зсув. Фактично стороні захисту доводиться надавати інформацію, щоб уникнути проблем під час суду, і саме ця інформація з часом стає джерелом доказів (іноді єдиним) для обвинувачення. Натомість правоохоронні органи відзначають, що це допомагає розслідувати злочини.
Для збереження рівноваги між учасниками процесу такий інститут може бути корисним. Він стимулює сторону захисту до співробітництва, швидкого та належного розслідування справи. Однак можливі зловживання з боку всіх учасників на будь-якому етапі слідства й судового розгляду ставлять високі етичні вимоги до суду, сторін обвинувачення та захисту.