Війна суттєво перевизначає життя і світогляд багатьох. Ми змінюємо міста, країни, мову, оточення, роботу. Наші колеги по юридичній професії змінюють дорогі костюми та суддівські мантії на форму ЗСУ, переводять свої стратегічні таланти на військові рейки, створюють потужні волонтерські проєкти, фіксують докази воєнних злочинів росії на деокупованих та прифронтових територіях і роблять багато складної, часто невидимої роботи. Але це лише історії окремих людей, бо є й інші. Для яких нічого не змінилося. Якось ніяково читати огляд ринку юридичних послуг та думки деяких аналітиків про зростання чи занепад окремих практик. Вдавати, що це світ турбулентний, а український ринок юридичних послуг— явище статичне і просто враховує тенденції.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У деяких сферах продажі зростають, а в деяких тимчасово падають. Буденно і по-діловому. Я навмисно не пишу «юридична спільнота», бо її, несформовану, молоду та нечисленну, дуже швидко замінив «ринок». Професійне самоврядування узурпували старі еліти, верховенство права стало заручником олігархічної змови. Вибачте, що так відверто, без метафор та подвійних сенсів, але у нас дуже мало часу, щоб визнавати свої помилки, і ще менше, щоб використати екзистенційний шанс на зміни.
Щиро, я теж несу відповідальність. Бо давно в професії, бо давно граю за правилами «ринку», бо мала шанс вплинути на зміни, принаймні при творенні АПУ. Більше трьох років я професійно займаюся темою лікарського самоврядування. Від вивчення історії питання до переписування по 10 разів вже ніби узгодженого зі всіма стейкхолдерами законопроєкту. Зустрічаюся з лікарями, яким досі не дуже зрозуміло, чому це вони вільна професія, та з пацієнтами, які нарешті починають усвідомлювати, чому їхні права досі існують лише на папері. У нас цей проєкт навіть називається #вільнийлікарвільнийпацієнт.
Якось спіймала себе на тому, що постійно кажу лікарям, щоб не робили наших помилок (це я про адвокатів), коли розповідаю про дизайн і культуру самоврядних організацій. Лікарі та адвокати насправді мають багато спільного. Їх об’єднує приналежність до так званих вільних професій. В українському законодавстві ми такого не знайдемо.
Найбільш узагальнене та зрозуміле визначення ми з колегами знайшли в законі Німеччини від 25 липня 1995 року про товариства (об’єднання) осіб вільних професій (Partnerschaftsgesellschaftsgesetz-PartGG): зміст вільних професій полягає в особистому, автономному та професійно незалежному наданні послуг вищого характеру на основі спеціальної професійної кваліфікації чи творчого таланту в інтересах клієнта і широкої громадськості. Так, це досить вільний переклад, але «в інтересах широкої громадськості» — саме про відповідальність представників вільних професій перед суспільством.
Здобувши незалежність, Україна фактично успадкувала загальний дизайн, культуру і традиції адвокатського самоврядування, що, на відміну від лікарського, існувало в радянські часи. Лікарі ж своє самоврядування втратили внаслідок сталінських реформ і так і не відновили, хоча в історії незалежної України було мінімум шість спроб це зробити й жодної успішної. При цьому в Центральній та Східній Європі створення лікарського самоврядування та відновлення вільного статусу професії відбувалося в перші роки отримання незалежності, після падіння Берлінського муру та виникнення нових держав на сучасній мапі Європи. Бо є важливим елементом суспільно-політичної архітектури демократичної держави. І мені стало цікаво, якби в Україні старі еліти не підхопили успадковане самоврядування в адвокатурі, чи спромоглися б ми його створити, чи мало б це вплив на формування професійної спільноти, здатної дбати про розвиток демократичної держави?
Можливо, я недостатньо уважна, але останній раз я відчувала консолідований голос професійної юридичної спільноти щодо важливих для суспільства (тобто широкої громадськості) питань під час Помаранчевої революції. І це був голос новоствореної АПУ, впливових правників, які її заснували. З того часу ми ніби вросли в тіло держави та кон’юнктурно рухаємося, щоб не порушити баланс добробуту. В найгостріші моменти маємо помірковану позицію щодо колег та етичних меж. Сміливців, які називають речі своїми іменами, маргіналізуємо. Робимо вигляд, що у нас все добре. Загалом. Десь війна, а у нас економічний фронт, форуми, конференції, новації просування юридичних послуг під час війни, волонтерські грамоти і нагороди. Закликів до дії та моралі не буде, бо, відверто кажучи, ми так глибоко зашиті в хибні пастки кругової поруки, етичних і ціннісних компромісів, штучної реальності стратегічних сесій, пошуків слонів у кімнаті, що вибратися з цього задзеркалля майже неможливо. Принаймні поки що і наявними силами. У цей час важко шукати ресурс і впевненість, тому я намагаюся шукати світло. Але коли знаходиш світло, дуже добре бачиш і тіні. Переоцінка цінностей — насправді болісний процес. Але дає енергію жити далі й бути собою. Найтемніші часи відкрили мені двері на світлу сторону, і я усвідомлюю наново власну відповідальність, яку мені дає моя вільна професія.