В Україні черговий законодавчий скандал. На відміну від багатьох інших, він міжнародний. До нього залучились практично всі, кого дипломатичною мовою прийнято називати «наші західні партнери».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Спочатку з’явилась постанова Мінекономрозвитку про локальну підтримку української промисловості, а згодом до Верховної Ради був внесений законопроект №3739, який вже охрестили «Купуй українське-2» (перший, нагадаємо, з’явився ще у 2017 р.).
Законопроектом пропонується внести зміни до системи публічних закупівель Prozorro шляхом надання переваги на тендерах вітчизняним машинобудівникам. Цікаво, що серед його ініціаторів (їх понад 30) фактично лідери усього політичного спектру України, від Юлії Тимошенко («Батьківщина») до Юрія Бойко (ОПЗЖ), від Давида Арахамії («Слуга народу») до Ірини Геращенко («Європейська солідарність»).
Сутність законопроекту полягає в тому, що брати участь у державних закупівлях товарів машинобудування мають виключно ті компанії, продукція яких матиме підтверджений рівень української локалізації не нижче 25–40%. Авторі проєкту вважають, що впровадження такого закону може додати майже 4% до ВВП протягом 3–5 років і створити понад 62 тис. нових робочих місць. При цьому, за їхнім переконанням, вдасться уникнути зростання імпорту товарів, робіт та послуг на 13,2% (близько $8,4 млрд). За всіма правилами оформлення пояснювальних записок до законопроектів, у ній висловлювалась впевненість, що положення такого закону не суперечать зобов’язанням України, що випливають з членства у міжнародних організаціях, торгових угодах, а запровадження принципу локалізації не є дискримінаційним.
Розмови про економічні негаразди або, навпаки, переваги цього законопроекту серед фахівців почались відразу. Наприклад, екс-голова Митної служби Максим Нефьодов вважає, що «мрія авторів законопроекту полягає в тому, що «Мерседес» злякається і побудує тут завод, аби не втратити омріяний український ринок, а насправді з’явиться ціла індустрія «прокладок», які будуть клеїти українські логотипи на іноземну продукцію і продавати їх із пристойною націнкою, адже конкуренція у торгах буде нижчою».
Натомість голова Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Наталуха, який і є головним апологетом «локалізації», переконаний, що «у той час, коли Україна щороку замовляє білоруські тролейбуси та трактори, американські локомотиви і сміттєвози, польські трамваї, французькі потяги та катери й тим самим спонсорує іноземні компанії за рахунок нашого бюджету, українські заводи стоять без замовлень, а працівники сидять без зарплати». Нардеп упевнений, що поєднання дії цього закону з законами про стимули для індустріальних парків може взагалі закласти фундамент майбутнього «українського дива». «Тож говорячи словами американських економістів та політиків ХІХ ст., ніколи не чини так, як радять тобі англійці, - завжди чини так, як вони чинять самі», - закінчив свій пост Наталуха.
Але впевненість у тому, що документ не суперечить міжнародним зобов’язанням України, спочатку був розбита вщент Європейським Союзом, а згодом і одним впливовим американським економістом.
Глава представництва ЄС в Україні Матті Маасікас пише: «Законопроект запроваджує вимоги локалізації виробництва для значного переліку промислових товарів і транспортних засобів строком на 10 років, що за нашою оцінкою… порушуватиме ст. IV Угоди СОТ і ст. 151 (1) Угоди про асоціацію. Це не лише підриває основоположні принципи рівного ставлення і недискримінації, але й, беручи до уваги ступінь локалізації, що вимагається законопроектом (до 60%), de facto позбавляє закордонну продукцію можливості участі у закупівлях у цих галузях. Крім того, наскільки ми розуміємо, законопроект вимагає, щоб Кабмін забезпечив запровадження такого ж рівня ступеня локалізації у майбутніх закупівлях, пов’язаних з проєктами, що фінансуються міжнародними фінансовими установами, такими як Європейський інвестиційний банк… Ці вимоги можуть мати серйозний негативний вплив на майбутню діяльність таких інституцій в Україні та відповідну підтримку ЄС».
Прем’єр-міністр Денис Шмигаль згодом визнав, що «закон, прийнятий у першому читанні - доволі жорсткий по відношенню до наших міжнародних партнерів, хоча цікавий для нашої промисловості і економіки. Наше завдання - знайти золоту середину, підтримати власну промисловість, але не порушити наші міжнародні угоди, підписані з ЄС, СОТ тощо».
Віце-прем’єр з європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина також визнала, що законопроект №3739 все ж суперечить міжнародним зобов’язанням України, тому у разі його ухвалення може не застосуватися до товарів, що імпортується з країн ЄС та СОТ, і висловила сподівання, що такий закон «не матиме негативного впливу на подальший рух України до інтеграції у внутрішній ринок ЄС».
Звичайно, «розтяжка» - найулюбленіше па з історичного українського політичного «гопака», та залишилось зрозуміти, яким чином усе, що пропонується законопроектом №3739, не буде застосовуватись до товарів зі 164 держав світу (саме стільки країн входять до СОТ). Тож виходить, що локальна підтримка вітчизняного виробника спрямована проти потрапляння в Україну афганських трамваїв чи сомалійських снігоприбиральних машин? Ці країни не входять до СОТ…
Згодом з «фундаменту майбутнього українського дива» свій камінь витягли й американці. Справа в тім, що у пояснювальній записці до законопроекту №3739 автори, окремо відзначаючи, що «найбільш успішним кейсом локалізації на теренах СНД є Узбекистан», окрім іншого, наводять приклад США. «Конгрес США у відповідь на виклики світової фінансово-економічної кризи дав друге життя закону «Купуй американське» (Buy American Act) від 1933 р., включивши ряд його положень до закону щодо відновлення економіки (American Recovery and Reinvestment Act) від 2009 р. Згідно цього закону, держава надає фінансову підтримку і стимули в публічних закупівлях для виконання проєктів з будівництва, реконструкції, ремонту громадських та інших об’єктів за обов’язкової умови використання заліза, сталі, різних промислових товарів, вироблених виключно у США. Закон зобов’язує держустанови країни надавати перевагу продукції, що містить, залежно від складності виробів, від 40% до 80% місцевої складової», - пояснюють вони на американському прикладі необхідність появи вітчизняного аналога цих законів».
Однак член адміністрації Дональда Трампа і помічник торгового представника США з питань Європи та Близького Сходу Деніел Маллені пояснив Дмитру Наталусі, що Buy American Act та American Recovery and Reinvestment Act дійсно створюють переваги для товарів, вироблених у США або будь-якій державі, що входить до СОТ. Адже за умовами цієї організації, Вашингтон також має надавати іноземним товарам або компаніям дозвіл на держзакупівлі у своїй державі.
«США гарантують українським компаніям, українським товарам та послугам рівний з американськими доступ до державних закупівель у тих сферах, які підпадають під угоду СОТ щодо держзакупівель», - пише Деніел Маллені і зазначає, що «розуміє потребу долати економічні наслідки пандемії, але робити це необхідно, не забуваючи про принципи лібералізації ринку, які принесли процвітання та прогрес обом нашим країнам».
Дональд Трамп також є прихильником локалізації американського ринку. КНР це знає по собі. Але Україна зараз - не США і не Китай, тож дозволити собі такі «локальні» речі не може. Проте кроки у підтримці вітчизняного виробника робити треба. Той же Дмитро Наталуха навів приклад «Укрзалізниці», яка продовжує вести переговори з французькою компанією Alstom про купівлю 210 локомотивів. «Це чи не найбільше одноразове замовлення за всю історію існування французької компанії. Наше замовлення - це джек-пот для цього виробника. Це означає, що в цьому конкретному випадку ми їм потрібні більше, ніж вони нам. І в цих умовах європейці обурюються нашими намірами впровадити вимоги щодо локалізації і пишуть різні листи. Вельми показово», - каже він.
Правильно каже. І навіть жартує правильно: «Не подобається наш протекціонізм - нехай приймають Україну в ЄС». Але чомусь здається, що насправді проблема не у французькій компанії Alstom і не в сомалійських виробниках снігоприбиральних машин (жарт, звичайно). Проблема в українській промисловості (не тільки машинобудівній), яка має стати конкурентоспроможною в умовах справжнього, а не штучно створеного ринку.
Інакше доведеться переймати досвід Білорусії ( яка не є членом СОТ). Саме вона й може несподівано для себе опинитися найголовнішою жертвою такого дивного у своїй українській «локальності» законопроекту № 3739.