Спеціальність «Право» залишається у топі найпопулярніших серед абітурієнтів. Тенденція до масового поповнення студентства юристами (навіть попри війну, через яку прослідковується відтік студентів) продовжилася і в 2024 році. Зокрема, за підсумками вступної кампанії-2024 абітурієнти подали понад 40 000 заяв на спеціальність «Право». Але чи обов’язково така шалена популярність юридичної освіти корелює з її якістю? Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Праворозуміння студентів як показник якості підготовки майбутніх юристів Завдання університету полягає не лише в тому, щоб дати студентам-правникам формальну освіту у вигляді достеменного знання текстів законодавства. Так, досить часто у людей формується уявлення, побудоване на американському кінематографі, що юристи знають напам’ять і можуть процитувати будь-яку статтю закону чи підзаконного нормативно-правового акта. Проте, по-перше, такі «завищені» стандарти не завжди відповідають дійсності (і це нормально, адже юрист – це не робот із зазубрювання юридичних текстів). А по-друге, важливо не лише знати норму закону, слід також її правильно розуміти, щоб належним чином застосовувати на практиці. І ось із цим «розумінням» подекуди не все так просто. Одна з причин цього полягає у тому, що розуміння сутності права базується на світогляді юриста, який формується тривалий час під впливом різних чинників. І навчання у закладі вищої освіти – лише одна із складових цього процесу. Тож провідна роль юридичної освіти полягає в тому, щоб закласти «правильний» фундамент такого розуміння, побудований на демократичних цінностях. В теорії права існує три ключові типи праворозуміння: Природно-правовий тип, визначальним для якого є втілення принципу верховенства права, а також визнання цінності прав людини, рівності, свободи та справедливості. Позитивістський тип, який ґрунтується на тому, що будь-яка діяльність юриста (хоча й не тільки юриста) має відбуватися у суворому дотриманні вимог закону. Соціологічний тип, відповідно до якого під час пошуку правильного рішення доводиться зважати на потреби суспільства у кожному конкретному випадку. В ідеалі студенти мають бути орієнтованими на те, щоб будь-яке прийняте ними рішення втілювало ідею справедливості. І, якщо цього потребуватиме ситуація, мали сміливість відступити від положень несправедливого закону (наприклад, як це зробив суддя у кейсі 2017 року, коли як покарання за незаконний продаж пачки сигарет суд призначив жінці похилого віку штраф у 100 разів (!) менший, ніж було передбачено в законі). Але чи дійсно університетам вдається якісно виконати свою роль з підготовки фахівців, яким притаманне таке розумінням сутності правових явищ? Хайп і якість юридичної освіти: чи є зв’язок? Для з’ясування того, чи дійсно сучасна юридична освіта дає можливість підготуватися до усіх викликів, які чекають на майбутніх правників у юридичній практиці, ЛЗІ провела дослідження щодо ролі університетів у формуванні праворозуміння студентства. Отримані результати засвідчили, що приймати справедливе рішення, яке не завжди ґрунтується на «сліпому» дотриманні «букви» закону, студентам вдається далеко не у всіх випадках. Разом з тим це не означає, що здобувачі освіти відкидають цінність принципу верховенства права. Насправді студенти досить непогано орієнтуються у тому, як має здійснюватися забезпечення та захист прав людини (тобто втілюються ідеї природного права). Однак, на жаль, ґрунтовність цих знань проявляється лише на рівні відтворення теоретичного матеріалу. На практиці студенти-правники схильні діяти зовсім по-іншому. Проведене дослідження дало підстави зробити цікавий висновок, що, відступаючи від ідеї верховенства права у реальному житті, студенти не обов’язково стають на бік неухильного дотримання вимог закону, тобто позитивізму, як цього можна було очікувати. Переважно їх вибір припадає на те, щоб приймати рішення залежно від конкретних обставин справи. Тобто в пріоритеті правозастосування у студентів виявилася саме соціологічна концепція. Отже, дослідження засвідчило існування «розриву» між теоретичними знаннями студентів та їх навичками правозастосування. І цей «розрив» не вдається подолати протягом 4 років навчання на бакалавраті. Навпаки, з часом лише збільшується кількість студентів, які, попри формальне тяжіння на рівні теоретичних знань до беззаперечного захисту прав людини, по факту виявляються прихильниками чіткого дотримання норм законодавства. Ця тенденція вказує, що заклади вищої освіти «не допрацьовують» в частині підготовки студентства до викликів, які їх чекають у майбутньому під час юридичної практики. Йдеться про випадки, коли у складних ситуаціях юристу доводиться критично оцінювати положення нормативно-правових актів на предмет їх відповідності ідеям верховенства права і часом відступати від таких норм заради досягнення справедливості. Як наслідок, «надто теоретизований» вектор юридичної освіти, створює ризики, що для декого з юристів втілення принципу верховенства права, цінностей рівності та справедливості стане лише формальною вимогою, якої можна не завжди дотримуватися під час вирішення практичних ситуацій. Тобто по факту студенти 4 курсу, які вже ось через кілька місяців випустяться з університетів і почнуть свою практичну діяльність як юристи, досі не навчилися застосовувати здобуті знання на практиці. Навряд чи це той рівень підготовки, який ці студенти очікували отримати, вступаючи на юридичний факультет 4 роки тому. Тому виходить, що заявлені очікування щодо якості юридичної освіти не виправдали себе. Тож увесь цей хайп навколо юридичної освіти не обов’язково свідчить про високу якість підготовки фахівців у сфері права (хоча, звичайно, рівень якості освітнього процесу буде варіюватися залежно від університету). Чого не вистачає сучасній юридичній освіті і що з цим робити: погляд студентства Щоб ідентифікувати та виправити недоліки, притаманні освітньому процесу, варто дослухатися і до самих студентів. У межах анкетного опитування, яке стало одним з етапів проведення дослідження, здобувачі освіти відзначили, що переважно вони оцінюють якість викладання права в Україні як «середню». Серед ключових «проблемних» аспектів навчального процесу, які потребують оптимізації, студенти відзначили такі: у навчальному процесі головний акцент робиться на вивченні теоретичних положень, тому є запит на вироблення навичок застосовувати здобуті знання на практиці; відсутність новаторських підходів і формалізм у викладанні; наявність у навчальній програмі серед обов’язкових дисциплін тих, які не відповідають інтересам студентів; відсутність реальної можливості обирати вибіркові дисципліни; труднощі, спричинені дистанційним форматом навчання. Звичайно, ці проблеми притаманні різним закладам освіти у неоднаковій мірі — десь сукупність названих проблем є більшою, десь меншою. Однак питання про те, як підвищити якість викладання права, залишається актуальним для всієї системи вищої освіти в Україні. Для того, щоб виправити недосконалості, студенти пропонують свій погляд на вирішення окреслених проблем. На їхню думку, шлях до підвищення якості освітнього процесу має базуватися на таких кроках: збільшити кількість лекційних занять на всіх курсах, починаючи з першого, із залученням юристів-практиків; збільшити кількість викладачів, які мають практичний досвід діяльності у сфері права; вже з першого курсу запровадити для студентів проведення окремих навчальних занять у судах та юридичних компаніях. Ідея щодо необхідності робити більший акцент на практичному аспекті викладання правничих дисциплін широко підтримується також і державними органами, міжнародними інституціями та громадським сектором. Тож для підвищення якості юридичної освіти та, як наслідок, вдосконалення підготовки фахівців у сфері юриспруденції університети вже зараз мають почати працювати над переорієнтацією своїх підходів до викладання права у більш практичному напрямі.
26 листопада 2024, 13:10