Ставлення до іноземних інвестицій, зокрема прямих, у світі не завжди було однозначно позитивним. Ще 40–50 років тому поширеною була думка про загрозу прямих іноземних інвестицій національній безпеці. Зусилля багатьох країн-отримувачів інвестицій були спрямовані на те, щоб не допустити контролю іноземних інвесторів над окремими секторами економіки. Це досягалося через обмеження частки власності іноземних інвесторів, зобов’язання ведення діяльності у партнерстві з місцевими компаніями і т.п. Безумовно, соціалістичні країни у обмеженні іноземних інвестицій були серед лідерів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Поступово ставлення до прямих іноземних інвестицій змінювалося на базі емпіричних даних про їх позитивний вплив на національні економіки. Що далі, то більше країн, що розвиваються, почали конкурувати за залучення іноземних інвестицій. Це неминуче призводило до лібералізації національного законодавства, яке регулювало іноземні інвестиції. Згодом уряди у конкуренції між собою були змушені не просто дозволити вільний приплив іноземних інвестицій, а й гарантувати їх захист. Наступними кроками стали активні дії щодо просування країн серед інвесторів та таргетування національними урядами конкретних інвесторів.
Форми інвестиційних гарантій
На практиці гарантії захисту іноземних інвестицій надаються країнами-отримувачами у національному законодавстві та у міжнародних договорах (як двосторонніх, так і багатосторонніх). Варто відзначити, що захист іноземних інвестицій на рівні національного законодавства надають не всі країни. Наприклад, ні у Великобританії, ні в Німеччині, ні в США спеціального законодавства, яке б гарантувало захист інвестицій, не існує.
Перша двостороння міжнародна угода щодо захисту інвестицій була підписана між Німеччиною та Пакистаном у 1959 р. Станом на сьогодні у світі діють більше 2 300 подібних двосторонніх угод (http://investmentpolicyhub.unctad.org/IIA). Основною їх перевагою є можливість розгляду суперечок між інвестором та країною-отримувачем у третейському, а не в національному суді. Третейські суди для розгляду подібних спорів можуть як створюватись окремо для розгляду кожного конкретного спору, так і діяти як постійні інститути. Зокрема, основним інститутом для розгляду інвестиційних спорів на сьогоднішній день є Міжнародний центр з вирішення інвестиційних спорів, який діє відповідно до Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (далі – Вашингтонська конвенція), стороною якої є у т.ч. й Україна.
Поширені інвестиційні гарантії
На сьогоднішній день пакет гарантій для іноземних інвесторів, який, як правило, надають національні уряди на рівні національного законодавства і у міжнародних договорах, складається з таких гарантій:
1. Мінімальний стандарт ставлення до іноземних інвесторів. Застосовується один або з комбінація таких стандартів:
a) національний режим – стандарт захисту, відповідно до якого країна-отримувач інвестиції зобов’язується не робити негативного розрізнення між іноземними та національними інвесторами;
b) режим найбільшого сприяння – стандарт захисту, відповідно до якого країна-отримувач інвестиції зобов’язується ставитися до інвестора з конкретної країни не гірше, ніж до інвесторів з інших країн.
2. Справедливе та неупереджене ставлення – найбільш поширена у міжнародних договорах гарантія щодо захисту інвестицій. Її перевагою і одночасно недоліком є те, що її зміст зазвичай не деталізується. Відповідно, це положення тлумачиться судами в залежності від обставин спору. Практика розгляду інвестиційних спорів сформувала такий зміст цієї гарантії:
a) забезпечення того, щоб нормальна законна комерційна діяльність іноземного інвестора щодо його інвестиції не ускладнювалася країною-отримувачем інвестиції без належної причини (Continental Casualty Company v Argentina (ICSID Case No ARB/03/9), Award of 5 September 2008);
b) забезпечення захисту інвестиції за відсутності будь-якого іншого стандарту захисту (PSEG Global Inc and another v Turkey (ICSID Case No ARB/02/5), Award of 19 January 2007).
3. Компенсація у випадку експропріації. Як правило, країна-отримувач надає гарантію, що інвестиція не буде вилучена або націоналізована, окрім як у випадку суспільної необхідності. При цьому будь-яке вилучення має відбуватися виключно із виплатою адекватної компенсації.
4. Вільний трансфер. Країна-отримувач інвестиції гарантує вільний переказ платежів у зв’язку з інвестицією (виплата доходів, повернення позик і т.п.) та конвертацію валюти у зв’язку із такими платежами.
Інвестиційні гарантії в Україні
Гарантії України щодо захисту іноземних інвестицій містяться як у національному законодавстві, так і в міжнародних угодах.
Українське національне законодавство щодо захисту іноземних інвестицій складається із законів «Про режим іноземного інвестування» та «Про захист іноземних інвестицій в Україні». Окремі положення Господарського кодексу України також містять інвестиційні гарантії.
У Законі «Про режим іноземного інвестування» Україна проголосила для іноземних інвесторів національний режим з винятками, які можуть бути передбачені національним законодавством та міжнародними договорами. Практика захисту іноземних інвесторів на основі національного законодавства є досить неоднозначною. Вирішуючи інвестиційні спори, українські суди повинні балансувати між інвестиційними гарантіями та іншими положеннями законів, які для суду мають однакову силу.
Станом на сьогодні Україною укладено більше 70 договорів про захист інвестицій. Як правило, вони містять стандартний набір взаємних гарантій щодо захисту інвестицій, який описаний вище. Україна також є стороною Вашингтонської конвенції. З 2000 р., коли Україна її ратифікувала, у Міжнародному центрі з вирішення інвестиційних спорів було розглянуто близько 20 спорів між іноземними інвесторами та Україною.