Складність багатьох судових процесів полягає не лише у вирішенні справи по суті, а й у можливості подати всі необхідні докази так, щоб суд визнав їх допустимими та зміг надати їм належну оцінку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Часто особливо складними у розрізі завірення та подачі доказів є справи про спори із органами державної влади, коли існує необхідність у залученні незліченної кількості довідок, договорів із контрагентами, накладних, актів тощо.
Порядок належного засвідчення копій документів регламентується Національним стандартом України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" ДСТУ 4163-2003, затвердженого Наказом Держспоживстандарту України №55 від 07.04.2003 р. (далі - Стандарт). Відповідно до Стандарту (п. 5.27.), відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Іншими словами, для того, щоби копія документу вважалася належно засвідченою, вона має містити всі вищезазначені реквізити.
Виконуючи формальні вимоги Стандарту, а саме п. 4.5., на кожній сторінці копії документу після тексту мають бути проставлені відмітки про засвідчення такої копії.
На жаль, українські суди майже в усіх випадках використовують формальний підхід та вимагають засвідчення кожної сторінки копії документу у відповідності до Стандарту.
Однак інших висновків дійшов Верховний Суд у справі №761/5894/17. Так, суди першої та апеляційної інстанції визнали заяву такою, що не була подана у зв'язку з тим, що стороною не було завірено кожної сторінки наданих до суду копій документів. Верховний Суд, скасовуючи ухвали попередніх інстанцій, вказав, що "первісний недолік наданих копій документів полягав у тому, що відмітка про засвідчення копії документа була розміщена лише на останньому аркуші прошитого та пронумерованого документа, а не на кожній його сторінці; при цьому всі сторінки доданого документу були прошиті, на останній його сторінці зазначена кількість аркушів, проставлено посвідчувальний напис, підпис уповноваженої особи та печатка. Тому, на переконання Верховного Суду, суд першої інстанції безпідставно визнав неподаною та повернув заяву стороні".
Слід наголосити на тому, що Верховний Суд звернувся до практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) і підійшов до розгляду цього питання не лише з точки зору виконання формальних вимог, а й з позиціъ верховенства права як основоположного принципу судочинства.
Так, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним", що в дійсності означає, що будь-яка особа може розраховувати на реальну можливість захистити свої інтереси, оскільки таке право в першу чергу гарантується Конституцією України.
Рішенням Конституційного Суду №9-зп від 25.12.1997 р. визначено, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, "що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку і суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод".
У справі №761/5894/17 Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції припустився надмірного формалізму і апеляційна інстанція хоча і мала змогу, однак не виправила цю ситуацію. Таким чином, Верховним Судом було визнано правомірним спосіб засвідчення копії документів, відмінний від того, що був встановлений Стандартом ще з 2003 р.
Насправді ж не існує нагальної потреби у тому, аби окремо засвідчувати велику кількість сторінок і рішення Верховного Суду у справі №761/5894/17 виглядало логічним та необхідним у сучасних умовах. Так, формальні вимоги теж мають бути дотримані, однак певне нехтування ними не може бути вирішальним під час вирішення питання щодо захисту порушених прав.
У будь-якому випадку, незалежно від порядку засвідчення копій, учасник справи, як зацікавлена сторона, бере на себе відповідальність за те, що такі копії дійсно відповідають оригіналу.
Наостанок звернімо увагу на той факт, що наразі все більшого застосування набуває система "Електронний суд", в якій особи можуть подавати заяви із доказами, посвідчуючи їх всі одноразово електронним цифровим підписом. Проте це є питанням окремої розмови.