 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У рішеннях іноземних арбітражів щодо стягнення боргів часто трапляється практика, коли суди задовольняють вимоги про стягнення відсотків, штрафних санкцій чи інших нарахувань на суму боргу за період невиконання рішення відповідачем. В Україні подібна практика стала можливою лише після змін до процесуального законодавства у 2017 році.
Ці норми були закріплені в Цивільному та Господарському процесуальних кодексах, а також у розділі, що регулює виконання рішень міжнародного арбітражу. Проте на практиці їх застосування викликало безліч питань та суперечок.
Перша практика застосування
Серед перших рішень українських судів, де застосували ці норми, було заочне рішення Київського районного суду Одеси від 22 грудня 2017 року (справа № 520/10914/17). У господарській юрисдикції першим таким рішенням стало рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2019 року (справа № 904/5963/18).
Верховний Суд уперше висловив позицію щодо цих норм лише у 2022 році (постанова Касаційного цивільного суду у справі № 203/1330/20).
Станом на листопад 2024 року, у Єдиному державному реєстрі судових рішень зафіксовано понад 1,5 тисячі справ, у яких суди застосовували відповідні норми. Більшість із них розглядали господарські суди (майже 1,2 тисячі рішень), що свідчить про актуальність цієї практики в бізнес-правовідносинах.
Постанова Великої Палати Верховного Суду
Особливу увагу привернула справа № 910/14524/22, яку у 2024 році розглядала Велика Палата Верховного Суду. Суд постановив, що нарахування відсотків або пені можливе лише за відповідним клопотанням позивача і лише в одному з варіантів — або пеня, або відсотки (не одночасно і те, і інше).
Судді також наголосили, що питання про застосування цих норм вирішується на розсуд суду, враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності.
По справі було висловлено спільну окрему думку одразу шести суддів ВП ВС, в якій вони не погодилися (на мій погляд — абсолютно справедливо) з висновками більшості своїх колег з ВП ВС відносно того, що:
1. Законодавець не передбачав альтернативності у вигляді «або пеня, або відсотки».
2. Суд має право самостійно застосовувати ці норми без окремого клопотання позивача.
3. Обмеження суддівської дискреції зробило б застосування цих норм більш прогнозованим та ефективним.
Суперечливі аспекти застосування
Незважаючи на загальні рекомендації, практика українських судів залишається нестабільною:
-
Форма заяви. Часто позивачі формулюють вимогу про нарахування як окрему позовну вимогу. Це викликає питання, наприклад, як розраховувати судовий збір.
-
Інфляційні втрати. Законодавство прямо не регулює можливість нарахування інфляційних витрат. Судова практика з цього питання розділилася навіть у межах одного апеляційного суду.
-
Оскарження частини рішення. Немає чіткого механізму, як оскаржувати частину рішення, яка стосується нарахувань, або як визначати судовий збір за таке оскарження.
Також залишається відкритим питання про те, як державні виконавці мають здійснювати донарахування в межах виконавчого провадження. Закон «Про виконавче провадження» вимагає зазначати в постанові точну суму нарахувань, але фактично її неможливо визначити до повного виконання рішення.
Рекомендації для кредиторів
Якщо ви плануєте подати позов із вимогою про донарахування, слід врахувати такі аспекти:
1. Заявляйте чіткі вимоги. Позов має містити окремі вимоги про стягнення відсотків або пені, які вже існують, та про донарахування на майбутнє.
2. Готуйте обґрунтоване клопотання. Суд не включить положення про донарахування за власною ініціативою.
3. Визначайте тип нарахувань. Оберіть, чи це буде пеня, чи відсотки (одночасно обидва види заявляти неможливо).
4. Пропонуйте формулу. Це спростить роботу суду та зменшить ризик неоднозначного рішення.
5. Оцінюйте перспективи інфляційних втрат. Хоча суди рідко задовольняють такі вимоги, це залишається можливим інструментом.
Висновок
Можливість заявляти донарахування відсотків, пені та інших нарахувань на суму боргу — ефективний спосіб захисту інтересів кредитора та інструмент для зменшення можливостей боржників ухилятися якнайдовше від сплати заборгованості або безперспективно оскаржувати рішення суду, відтягуючи момент оплати боргу. Навіть у тому вигляді, в якому він існує зараз.
Хоча без залежності від настрою судді або довільного тлумачення Великою Палатою відповідних процесуальних положень і обмеження їх застосування фактично в користь боржників цей процесуальний інструмент міг би бути значно ефективнішим та відповідав би практиці міжнародних судових установ та міжнародного арбітражу.