Банківська система є основою всіх виробничих та операційних процесів незалежно від рівня та масштабів бізнесу. Навіть нелегальні сфери бізнесу вже не можуть нормально функціонувати без стабільної роботи банківської системи. А після 24 лютого свою залежність від роботи банківської системи відчули й звичайні громадяни України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Які перспективи банківської системи України?
Незважаючи на автоматизацію багатьох процесів, обслуговуванням усіх інформаційних систем займаються звичайні люди. І щоб така система працювала, необхідно, щоб працівники виходили на роботу. Коли у перші дні після 24 лютого на роботу виходили ледве десята частина банківських працівників, платіжна система України опиналася на межі зупинки. Особливо це стосувалося тих банківських установ, операційні центри яких знаходились у Києві (згадаємо масову панічну евакуацію зі столиці). Тоді ж удар по банківській системі був нанесений масовим намаганням зняти готівку з рахунків — банкомати просто перестали обслуговуватись. Більшість банківських відділень зачинялися саме через те, що їх працівники не змогли вийти на роботу. Внаслідок різних причин — як через полишення місць проживання, так і через параліч транспортної системи.
Відсутність операційних працівників призвела до наступної кризи «завислих» платежів. Сотні підприємств та установ вирішили достроково сплатити своїм працівникам заробітну плату, виплатити матеріальну допомогу тощо, однак ці виплати не відразу були перераховані. Трохи пізніше почали спостерігатись «завислі» платежі з перерахування коштів на оборонні та гуманітарні цілі. Це як перерахування безпосередньо для ЗСУ, так і закупівля продуктів, медикаментів, палива, форменого одягу, спеціального спорядження тощо.
Загроза кібернетичних атак призвела до обмеження функціонування онлайн-банкінгу. Багато закладів торгівлі продавали товари виключно за готівку, і це стало дійсно проблемою для біженців, які не мали готівкових коштів. У результаті біженці, які вимушені були переміщуватись лише з банківськими картками, стикнулися з проблемою купівлі продуктів харчування, палива та оплати проживання.
Поруч з цим виникла інша проблема — перевищення лімітів касових залишків у закладах торгівлі та АЗС. Надання послуг з інкасації готівки також майже припинилося, а деякі заклади почали побоюватися потенційного мародерства через ослаблення роботи правоохоронної системи. В результаті продаж товарів здійснювався тільки за безготівкий розрахунок. Тобто одні заклади приймали тільки готівку, а інші — тільки платіжні картки.
Саме цю проблему суттєво відчули громадяни, яким «пощастило» бути боржниками у виконавчих провадженнях. Нинішня модернізована система примусового стягнення в Україні передбачає, в першу чергу, арешт та блокування використання банківських рахунків. Саме тому готівкові кошти користуються популярністю в Україні не тільки серед літніх людей, а й у звичайному бізнес-середовищі. Адже особисті огляди боржників з метою вилучення у них готівки в Україні не допускаються.
За попередніми оцінками, таких боржників в Україні може бути більше 10 млн осіб. Причому абсолютна більшість з них — не «вперті» боржники, а скоріше «технічні». Наприклад, особа давно розрахувалась за штрафом ДАІ чи зі своїм кредитором, однак не сплатила виконавчий збір і витрати на проведення виконавчих дій. За давністю часу виконавчий збір та витрати перестали стягуватись, однак усі обмеження відносно особи, в т.ч. щодо користування банківськими рахунками, залишаються. Навіть якщо особа вирішить сплатити виконавчий збір і витрати, законодавство передбачає для цього досить непросту та сумнівну процедуру, тому мало хто з боржників цим користується. Саме ці «боржники» і стали вразливими до обмеження користування банківськими рахунками. Будь-яка допомога, яка надходить на їхній рахунок від близьких, знайомих чи держави, залишається заблокованою. А в умовах вимушеного переміщення у такої особи суттєво звужуються можливості забезпечення себе та своєї родини.
Альтернативним способом виходу з цієї ситуації стала можливість відкриття нових рахунків, на яких ще не було накладено арешт. Цьому сприяло й те, що з 24 лютого було закрито доступ до Єдиного реєстру боржників (за наявності особи в цьому реєстрі банк не може відкрити їй новий рахунок). Та як і в попередніх випадках, відкрити рахунок можливо лише при наявності на робочому місці відповідального банківського працівника. Особливо актуальною ця проблема стала для підприємств, які почали масово відкривати спеціальні рахунки для провадження діяльності, пов’язаної з обороною чи гуманітарними цілями.
Частково вирішити цю проблему допомогла держава, дозволивши розблокувати рахунки фізичних осіб за виконавчими документами, за якими сума стягнення не перевищує 100 тис. грн (спочатку на рівні Кабміну, а потім закріпивши це окремим законом).
Взагалі суттєвою фінансовою допомогою для громадян в останні роки було масове мікрокредитування. І хоча наслідки його часто були сумнівні (коли особа потрапляла в реальну «кабалу»), все ж певну соціальну функцію цей інститут виконував. Загалом кредитування є основним призначенням (крім касового обслуговування та ведення рахунків) банківської системи та залишається переважним джерелом її доходу.
На жаль, після 24 лютого забезпечення кредитування в Україні майже припинилося, тому банківська система наразі готується до затяжного етапу виживання. Чого варті, наприклад, втрати за попередньо наданими кредитами, більшість з яких не будуть повернуті? Це стосується і втрачених підприємств, які були зруйновані чи просто припинили роботу, і знищення внаслідок бойових дій предметів застави, і втрати доходів десятками тисяч громадян. Навіть відновлення роботи органів державної виконавчої служби та приватних виконавців не вирішить питання повернення кредитів, адже оголошений Торгово-промисловою платою України форс-мажор підтверджує неможливість виконання будь-яких зобов’язань на час воєнного стану.
До речі, питання організації роботи державних та приватних виконавців під час воєнного стану потребують серйозного втручання. Формально їхня робота не зупинена. Однак робота основної операційної системи — Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) була заблокована ДП «Національні інформаційні системи». Наразі доступ до АСВП відновлено лише для державних виконавців, а приватні вимушені працювати у межах визначеного законом алгоритму — виносити всі процесуальні документи поза системою з подальшим внесенням до АСВП після відновлення доступу. На практиці такий стан справ призводить до втрати контролю за роботою приватних виконавців та можливості виготовлення підроблених документів начебто від імені приватних виконавців. Це саме може стосуватися виготовлення підроблених документів «заднім числом» від імені державних виконавців, які залишилися на окупованих територіях.
Якщо держава прийняла стратегічне рішення, що виконавці мають продовжувати стягнення в умовах воєнного стану, одночасно має бути забезпечено чіткий контроль за цією роботою. Наразі такий контроль може бути забезпечений лише шляхом чіткої фіксації виконавчих дій виключно через АСВП з можливістю оперативної перевірки. Інакше всі шахрайські та незаконні «виконавчі» дії залишатимуться поза зоною контролю держави.
Хоча в перспективі завершення воєнного стану не приведе до автоматичного продовження стягнень на виконання боргових зобов’язань, цілком очевидно, що держава має надати певні боргові канікули. Інакше ми можемо очікувати шквалу банкротств, що навряд чи сприятиме погашенню зобов’язань.