Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує: «Кожен при пред’явленні йому будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд справи у розумний строк незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Слід зауважити, що однією із найпоширеніших підстав для оскарження судових рішень українських суддів в Європейському суді є недотримання розумних строків на стадії досудового розслідування та при розгляді справи в суді.
Проте, останнім часом набула поширення судова практика, відповідно до якої слідчі судді визнають протиправними дії (бездіяльність) органу досудового розслідування або процесуальних прокурорів, що призвели до штучного затягування досудового розслідування та, як наслідок, порушення конституційних прав громадян.
Варто лише згадати нещодавно винесену ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року у кримінальному провадженні, що розслідується Генеральною прокуратурою України, відносно Іванющенка І.В. щодо розкрадання коштів, виділених за Кіотським протоколом.
Так, судом встановлене «неналежне виконання своїх обов’язків прокурором, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у зазначеному вище кримінальному провадженні та який не забезпечив швидке, повне та неупереджене розслідування вказаного кримінального правопорушення». Таке судове рішення викликало неабияке обурення в суспільстві та осуд дій слідчого судді у зв’язку з порушенням присяги та зрадою ідеалів Революції Гідності.
Однак, відкинувши політичну та суспільно-морально складову, слід поставити риторичне запитання: протягом якого часу повинне здійснюватися досудове розслідування та протягом якого часу, зокрема, особу має бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення? І найголовніше, які наслідки недотримання зазначених строків?
Особливо актуальним це питання стає в сучасний реаліях, коли існування певного «аморфного» кримінального провадження може використовуватися для отримання та збору конфіденційної інформації, наприклад, шляхом зняття такої інформації з каналів зв’язку чи обмеження пересування особи в результаті виставлення так званих «маячків», «прапорців» у електронній базі прикордонної служби щодо реєстрації осіб, які перетинають кордон.
Задля вирішення описаної вище проблеми щодо дотримання розумності строків кримінального провадження до Верховної Ради України було внесено законопроект «Про внесення змін до статті 276 Кримінального процесуального кодексу України» № 4270 від 18.03.2016, яким пропонується запровадити такі зміни: «У випадку невручення письмового повідомлення про підозру в межах 6 місяців прокурор або слідчий суддя зобов'язаний закрити провадження у справі з підстав, передбачених ст. 283, 284 цього Кодексу. У виняткових випадках строк вручення письмового повідомлення про підозру може бути продовжений слідчим суддею до 12 місяців».
Насамперед, слід погодитися, що скорочення строків є необхідним, адже зумовить суттєве зменшення кількості кримінальних проваджень, що перебувають на стадії досудового розслідування. Крім того, такі новели призведуть до зменшення ризиків зловживання органами досудового розслідування своїми процесуальними правами.
Водночас, ухвалення законопроекту щодо скорочення строків досудового розслідування може негативно вплинути на якість досудового розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів, які містять велику кількість епізодів, потребують проведення значної кількості слідчих та негласних слідчих дій і пов’язані з особливим суспільним резонансом.
Поданий законопроект не вирішує основної проблеми інституту повідомлення про підозру, а саме порядку повідомлення особи про підозру у випадку неможливості встановлення її місцезнаходження.
Згідно зі ст. 280 і ст. 281 КПК України, в розшук може бути оголошена лише особа, якій оголошено про підозру, водночас статті 276–279 цього Кодексу встановлюють, що особа повинна бути особисто повідомлена про підозру. До цього моменту, проведення розшуку особи є неможливим.
З цих причин на практиці виникають ситуації, коли протягом тривалого періоду часу неможливо вручити особі повідомлення про підозру, а строки досудового розслідування продовжують спливати, внаслідок чого не виконується вимога про повне та об'єктивне дослідження обставин кримінального правопорушення, проведення всіх необхідних слідчих та негласних слідчих дій.
За умови прийняття Верховною Радою України законопроекту №4270 від 18.03.2016 р., неможливо буде уникнути випадків, коли орган досудового розслідування змушений буде закрити кримінальне провадження через неможливість вручення особі повідомлення про підозру.
Вказану проблему пропонується вирішити, шляхом внесення до КПК України змін, які передбачають можливість оголошення у розшук особи, що за вагомими підставами вважається причетною до вчинення злочину, та зупинення досудового слідства до встановлення її місцезнаходження.
Отже, законопроект №4270 від 18.03.2016 р. є досить поверховим, адже не вирішує першочергової проблеми механізму повідомлення про підозру, вирішення якої дозволить не порушувати строків досудового розслідування, передбачених КПК України.
Нагадаємо, Законопроектом «Про внесення змін до статті 276 Кримінального процесуального кодексу України» (щодо повідомлення про підозру) № 4270 від 18.03.2016 р., пропонується внести зміни, а саме ст. 276 КПК України викласти в такій редакції:
1. Повідомлення про підозру здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, але не пізніше 6 місяців з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
У випадку невручення письмового повідомлення про підозру в межах 6 місяців прокурор, слідчий суддя зобов'язані закрити провадження у справі з підстав, передбачених ст. 283, 284 цього Кодексу.
У виняткових випадках строк вручення письмового повідомлення про підозру може бути продовжений слідчим суддею до 12 місяців.
Повідомлення про підозру обов'язково здійснюється у випадках:
1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;
2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;
3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.
2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов’язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені статтею 42 цього Кодексу.
3. Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа на прохання підозрюваного зобов’язані детально роз’яснити кожне із зазначених прав.