19 липня 2021, 17:47

Бути мовно відповідальними

Опубліковано в №14 (744)

Лариса Денисенко
Лариса Денисенко правозахисниця, співзасновниця і членкиня правління Асоціації жінок-юристок «Юрфем»

Перший сезон австралійського серіалу «Джанет Кінг» починається з того, що суддя під час процесу звертається до головної героїні-публічної обвинувачки з такими словами: «Я в курсі, що минулий рік ви провели, міняючи пелюшки, але деякі юридичні правила, наприклад, не підказувати свідку, все ще залишаються в силі». Так, ми можемо помилятися і повинні нести за це відповідальність. Так, безумовно, суддя, що головує, має право і обов’язок робити доречні зауваження. Але чи етично згадувати декретний стан з прив’язкою до статі та материнства у даному випадку? Чи доречно обнулювати професійні знання материнством та турботою про дитину? На мій погляд, очевидно, що ні. І чоловік, прокурор чи адвокат, не чує і не почує на свою адресу подібних висловів.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Багато жінок, котрі мають правничий талант, непокояться, що вагітність, декретна відпустка, звичний розподіл обов’язків у родині, де на матір покладається майже 100% відповідальності за маля та добробут, загальмують їхню юридичну кар’єру, а якщо компанія, де вони працюють, не має правил гендерної рівності, вони можуть покладатися виключно на себе. І я не бачу справедливості в тому, що жінка змушена обмежувати себе або у праві на материнство, або в праві на професію, або займатися «досягаторством», щоб у всьому попри все бути першою.

В бажанні перемагати і бути першою немає нічого ганебного. Але наскільки б полегшили професійне життя жінок гендерно-збалансована політика інституції або ж компанії, урахування різноманітних досвідів та потреб, як оздоровили б особисте життя адвокація і прийняття суспільством концепції рівного партнерства в шлюбі.

Ми настільки звикли до того, що успішна людина не має права жалітися і нити, має виключно хизуватися і сяяти, говорити про перемоги, а не про проблеми, демонструвати силу, а не слабкість, що воліємо не помічати дискримінацію. Хіба це може статися з нами? Ніколи! Можливо, це стосується когось ще? Ну, це не наші проблеми, це хтось нехай розбирається з такими дрібницями або змінює поведінку, припинить бути ягням, коли спільнота вимагає вовчизма. Нам легше проігнорувати, віджартуватися, «перевести стрілки». У світі «успішного успіху» про такі речі не говорять, ми ж вище за це.

А дарма. Бо гендерно чутлива комунікація всередині спільноти — це не про слабкість, а про етику та повагу. Виваженість висловів і дотримання прав людини в публічній комунікації — це про відповідальне і шанобливе ставлення до людей, котрі потребують нашого захисту і справедливості, та й взагалі правових орієнтирів у життєвому просторі.

Коли йдеться про недопустимість сексизму та дискримінуючого мовлення, на мій погляд, ми маємо забути, що можемо віднаходити винахідливі аргументи, коли представляємо різні сторони в процесі, натомість маємо пригадати, що важливішою для суспільства є мова прав людини, котра містить нульову толерантність до дискримінації та поширення стереотипів. У нас багато юридичних інструментів, є сміливість та швидка реакція, щоб не дозволяти дискримінуючих висловлювань у різних аудиторіях під час публічних подій чи навчальних і судових процесів, — висловів знецінення, приниження, висміювання на адресу жінок.

Коли популярний лідер суспільної думки та відомий бізнесмен дозволяє собі зауваження, що жінкою-лідеркою може бути виключно цинічна сильна стерва, він має усвідомити, що це огидно і неприпустимо. Коли священник на захист заборони абортів ділиться народною мудрістю про те, що «якщо сучка не схоче, кобель не заскоче», і тим самим перекладає відповідальність за вагітність виключно на дівчат і жінок, він має зрозуміти, що ця мова є неприйнятною. І такі твердження є не лише огидними і неприйнятними, а можуть бути кримінально, цивільно, адміністративно караними.

Коли слідчий чи сторона захисту обвинуваченого або ж суддя дозволяють собі питання та коментарі щодо статевого життя потерпілої від сексуального насильства, кількості сексуальних партнерів, смакують та вимагають деталей злочину, ніби переглядають порно, це не про з’ясування обставин справи, що мають значення для її вирішення, не про правову позицію та ефективний захист — це мовне катування та наруга над почуттями та життям зґвалтованої людини.

Варто зауважити, що презумпція невинуватості справедливо захищає підозрюваного від передчасної суспільної криміналізації його дій, але потерпіла в даному випадку не має такого конституційного захисту, тому основним захистом для неї, умовами безпеки і поваги є слова, що виносяться на публіку, слова, що проговорюються в кабінеті слідчого та під час судового процесу. Таким зміщенням акцентів у суспільстві толерується насильство, посилюється негативна стереотипізація жінок і чоловіків, формується і поширюється думка щодо прямої залежності факту насильницького злочину від поведінки потерпілої.

Ми маємо бути мовно відповідальною правничою спільнотою. Мовна відповідальність, її важливість має бути усвідомленою, бо кожне слово може як витягти постраждалу людину з пекла, так і спричинити пекельний біль. Може надихнути, змотивувати та допомогти відчути силу, а може спричинитиь шкоду та зруйнувати впевненість у собі, своїй професійності.

Тоді буде цінуватися гол перемоги, а не висміюватися «ліфчик» Артема Довбика, тоді чоловіка, котрий звинувачується у зґвалтуванні, не називатимуть «хореограф-красень», ніби його зовнішність має визначальне значення, тоді дитині, що наважилася розповісти про сексуальне насильство, не вказуватимуть на те, що вона напилася, сама спровокувала злочин і хоче зіпсувати хлопцю все життя, тоді, зрештою, моторність політикині не буде приводом нарікати її «корабельною сосною» і акцентувати на її принадах.

«Тепер ви поводитеся, як чоловік», — зауважує прокурорка з німецького серіалу «Таємниця мертвого лісу» слідчій. «Це єдиний шанс щось отримати», — чує вона у відповідь. Я не хочу, щоб комунікаційна модель тиску, яку переважно приписують чоловічій поведінці, і яка нібито є запорукою перемоги та успіху, панувала в спілкуванні правничої спільноти, бо впевнена, що люди-правники сильніші за стереотипізацію і здатні поважати гідністьькожної та кожного.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати