Оптимальне співвідношення інтересів держави та бізнесу завжди займало значне місце у вивченні економічної теорії. У боротьбі за ефективну економіку суспільство пройшло довгий шлях. Погляди час від часу змінювалися, у результаті чого спочатку народилася теорія меркантилізму, яка створила умови для накопичення капіталу. Згодом ринок ставав більш самостійним і заявив про власні права на його регулювання.
У результаті багатьох перепитій був започаткований принцип невтручання (фр. laisser faire «дозвольте діяти»), який у своїй основі декларував мінімальне втручання держави у справи бізнесу. Згодом принцип трансформувався в цілу теорію ринкової рівноваги, у якій держава безпосередньо не є суб’єктом бізнесу, вона лише здійснює контроль за дотриманням встановлених ним правил, при цьому ці правила не пригнічують ринок, а, навпаки, створюють умови для його вільного розвитку.
Відображення цієї теорії ми можемо бачити в нормах Господарського кодексу України, який відповідно до його преамбули має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання та розвиток підприємництва. Більш того, законодавець прямо закріпив такі загальні принципи господарювання, як обмеження державного регулювання економічних процесів та заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб у господарські відносини.
Та чи дотримується держава задекларованого обов’язку? Як свідчить судова практика – ні. І це є прямим порушенням ст. 1 Конституції України, відповідно до якої Україна є правовою державою.
Якщо ми відкриємо Єдиний державний реєстр судових рішень, то побачимо, що предметом істотної частини судових проваджень адміністративного судочинства є визнання протиправними рішень податкових органів з питань зупинення реєстрації податкової накладної або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Із самого початку функціонування цього Реєстру податківці безвідповідально приймають необґрунтовані рішення про невідповідність платників податку критеріям ризиковості, які самі податківці і запровадили, постійно наголошуючи, що такі рішення та оцінка платників є їх дискреційними повноваженнями, які пов’язані із захистом публічного порядку у державі.
Такий підхід контролюючого органу є прямим нехтуванням рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України (2007 рік, заява N 803/02), у якому Суд нагадав, що хоча держави і мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, однак такі межі оцінювання не є абсолютними.
Податковим органам добре відомо, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на майнові права, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб». Державні органи повинні запроваджувати внутрішні процедури таким чином, щоб мінімізувати ризик помилок під час їх реалізації; вони не повинні уникати виконання власних обов’язків.
Однак, аналіз судової практики свідчить, що майже всі рішення комісії податкової служби з питань зупинення реєстрації податкової накладної не містять ні мотивів, ні обґрунтувань віднесення підприємців до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості.
Ні про яку професійну діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави під час блокування податкових накладних мова не йде.Податківці такими діями вже кілька років створюють перепони для реалізації державної політики та виконання законів. Майже в кожному судовому рішенні ми бачимо, що члени комісії ухвалили рішення необґрунтовано, недобросовісно, нерозсудливо, без дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для інтересів платника податків і цілей, на досягнення яких спрямоване рішення про зупинення реєстрації податкової накладної.
Можна констатувати, що в Україні існує проблема внутрішнього протиріччя: зусилля із запровадження державного контролю завдають шкоди зусиллям з економічного розвитку держави. Нашій країні вкрай необхідно вирішити питання оптимального співвідношення прав та обов’язків бізнесу та податківців.
Наслідки від блокування податкових накладних слід розглядати не як фінансові втрати конкретного бізнесмена, бо це дуже вузький та примітивний погляд, а як глобальні економічні та репутаційні наслідки для держави у процесі залучення як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій. Без чітко працюючих «прозорих внутрішніх процедур», про які нагадував Європейський суд з прав людини, процедур, які не будуть порушувати податкові органи, наша Україна буде постійно залишатися державою з високим рівнем ризику ведення бізнесу. Посадовцям необхідно нарешті зрозуміти, що настав час перебороти роками сформований фіскальний підхід та створити для платників податку справжні умови найбільшого сприяння.