Як відомо, згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, вийти з товариства.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Указане право кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 148 ЦК України, відповідно до яких учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за 3 місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Проте у визначенні строку повідомлення про вихід у будь-якому разі варто керуватися також нормою ч. 2 ст. 100 ЦК України, згідно з якою строк попередження у будь-якому випадку не може перевищувати 1-го року.
Таким чином, для того, щоб вийти у встановленому порядку зі складу учасників товариства, учаснику необхідно подати заяву про вихід. У зв’язку з цим на практиці виникають непоодинокі випадки різного тлумачення категорії «заяви про вихід», її правової природи.
Так, згідно з абз. 5 п. 3.5. Рекомендацій Вищого господарського суду України (далі – ВСГУ) «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. за №04-5/14 (зі змінами та доповненнями, внесеними рекомендаціями президії ВГСУ від 28.12.2009 р. за №04-06/190), заява про вихід учасника з товариства є формою реалізації передбаченого законом права учасника на припинення корпоративних відносин шляхом виходу з товариства, а не правочином. Враховуючи це, не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання заяви про вихід з товариства недійсною, оскільки законом не передбачено застосування такого способу захисту права.
З подібною позицією ВГСУ стосовно правової природи заяви про вихід з товариства важко погодитися, враховуючи наступне. Як відомо, в результаті виходу учасника з ТОВ у товариства виникає обов’язок проведення відповідних розрахунків. Крім того, заява учасника безпосередньо спрямована на припинення корпоративних відносин. Вказане свідчить, що складання заяви про вихід з товариства за своєю правовою природою є одностороннім правочином, оскільки відповідно до приписів ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Позиція ВГСУ щодо правової природи заяви про вихід взагалі виглядає неоднозначною, якщо враховувати практику цієї касаційної інстанції. Так, у постанові ВГСУ від 25.12.2014 р. у справі №923/1097/13 суд недвозначно зазначив, що «заява про вихід є одностороннім правочином».
Таким чином, навіть сам ВГСУ, вирішуючи корпоративні спори щодо виходу учасника з ТОВ, дотримується позиції, що заява про вихід за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Вважаємо, що інше трактування юридичної характеристики заяви про вихід зі складу учасників товариства призведе до неможливості захисту порушених прав учасника, у разі здійснення неправомірного впливу на процес волеформування/волевираження учасника товариства. Так, не виключена ситуація, за якої на волю учасника здійснюється тиск (фізичний або психічний), особу ввели в оману щодо дійсної правової природи вчиненого правочину або, взагалі, за виданою довіреністю вивели зі складу учасників товариства проти волі самого учасника. Прикладом останнього варіанту може слугувати правова позиція, відображена у Рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2012 р. у справі №30/5005/3038/2012, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 р., залишеною в силі ухвалою ВГСУ від 12.11.2012 р., у зв’язку з відмовою від касаційної скарги. Відповідно до фабули справи, у лавах ТОВ перебувало два учасники, один з яких володів часткою у розмірі 80%, а інший – 20%. Учасник, який володів часткою у розмірі 80% статутного (складеного) капіталу, видав довіреність на представництво інтересів іншому учаснику, а останній подав заяву від імені довірителя про вихід з ТОВ. Тобто один учасник (з часткою у розмірі 20%) фактично «виключив» іншого учасника (з часткою у 80%) на підставі виданої довіреності. Суд, на підставі позову учасника, який володів часткою у розмірі 80% від статутного капіталу, скасував рішення загальних зборів про перереєстрацію у зв’язку зі зміною складу учасників, застосувавши положення ст. 241 ЦК України – схвалення правочину представником. Таким чином, подання заяви про вихід є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав і обов’язків учасника товариства, а тому є не чим іншим як правочином. Додатково наведено й правову позицію Львівського апеляційного господарського суду, що відображена у постанові від 21.06.2012 р. у справі №5010/233/2012-К-26/11, відповідно до якої суд визнав заяву про вихід з ТОВ частково недійсною, оскільки нею передбачалася передача частки у розмірі 25%, проте оплаченою була лише частка у розмірі 12,5%. Зазначена справа ілюструє ту обставину, що визнаватися частково недійним може лише правочин, який прямо кореспондується з приписами ч. 1 ст. 217 ЦК України. Проте визнавати частково недійною «форму реалізації передбаченого законом права учасника на припинення корпоративних відносин» навряд чи можливо, оскільки цієї «форми» або було дотримано або ні. Вказане свідчить, що судова практика позиціонує заяву про вихід з ТОВ як дію, спрямовану на припинення корпоративних прав і обов’язків учасника товариства. Таким чином, подання заяви за своєю правовою природою є виключно одностороннім правочином, який можливо, а у деяких випадках (обман, насильство тощо) і необхідно визнати недійсним, захищаючи та відновлюючи порушене корпоративне право учасника. У протилежному випадку учасник буде позбавлений правової можливості відновити свій втрачений статут, а право побічно захищатиме неправомірні дії (інколи навіть кримінально карані) та породжені ними незаконні правові наслідки. Вважаю, що така ситуація не узгоджується не лише з нормами чинного законодавства, але й суперечить основоположним принципам, закріпленим у ст. 6 Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.