17 вересня Президент України Володимир Зеленський, перебуваючи у Львівській області, на зустрічі з ректорами та представниками закладів вищої освіти регіону заявив, що в сучасному світі, який дуже швидко змінюється, університети не можуть залишатися такими, якими були ще 20 чи 30 років тому.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Через три дні після цих слів столичний осередок партії «Слуга Народу» при всьому багатстві вибору не знайшов кращого, ніж провести свій передвиборчий захід у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Студенти вишу вийшли на протест та засудили дії адміністрації КНУ, вважаючи, що дозвіл проводити на території вишу політичний захід порушує закон «Про вищу освіту» та статут університету.
Головне слово в попередньому реченні — «студенти». Жодний (!) викладач у акції протесту участі не взяв. І це, як на мене, яскраво ілюструє ситуацію, про яку вже кілька тижнів говорять в одному з найвідоміших структурних підрозділів КНУ — Інституті міжнародних відносин (ІМВ). А у ньому тліє пожежа. Вона ще не перекинулася на інші ВНЗ країни, але іскра, з якої зайнялося полум’я конфлікту, цілком може стати вогнем, який охопить багато навчальних закладів України.
Суть конфлікту в тому, що випускники Інституту звинуватили завідувачку кафедри іноземних мов Валентину Дайнеко у сексизмі та булінгу. На ім’я ректора КНУ Л. Губерського надіслано відкритий лист, в якому ГО «Червоний Губер» повідомляє факти знущання та цькування студентів з боку пані Дайнеко. У Facebook запущено хештег #позорючестькимо, де випускники діляться своїми, м’яко кажучи, не зовсім приємними спогадами про часи навчання у стінах ІМВ. Проте на захист Дайнеко виступила інша частина випускників, у складі яких велика кількість медійних імен, починаючи від керівника Офісу президента України Андрія Єрмака.
Приводом для інформаційної атаки на Дайнеко стало її нещодавнє нагородження Президентом орденом княгині Ольги. Відразу ж з’явилась петиція щодо позбавлення її цієї нагороди. «Враховуючи неодноразові порушення законодавства України та постійні випадки приниження людської гідності, вимагаємо розглянути питання щодо некомпетентності завідувача кафедри іноземних мов Інституту міжнародних відносин та вплинути на позбавлення нагород та звільнення Дайнеко Валентини Вікторівни з цієї високої та поважної посади, зупинивши тим самим постійний страх та психологічний терор студентів Інституту міжнародних відносин», — говориться в петиції. На момент написання цього тексту її підписали трохи більше 1220 осіб.
Інший бік конфлікту представляє потужний пул, в якому, окрім уже згаданого керівника ОПУ, є прізвища Міхеїла Саакашвілі та багатьох інших публічних осіб. Автори звернення підтримують Валентину Дайнеко. Окрім іншого, вони висловлюють прикрість, «що у зв’язку з нагородженням викладача низка колись та чимось «ображених» студентів Інституту вирішила використати цю знаменну подію для безпідставного, цинічного та нахабного цькування Валентини Вікторівни у соціальних мережах та на деяких інтернет-сайтах. Відомого та шанованого педагога вирішили звинуватити у нібито упередженому ставленні до студенток. При цьому весь спрямований проти Валентини Вікторівни негативний інформаційний потік має ознаки завідомо спланованої «чорної PR-кампанії», мета якої — у такий брудний спосіб спробувати заподіяти шкоду професійній репутації педагога та людини, яку усі ми без перебільшення вважаємо одним із символів нашого Інституту, яка уже назавжди вписала не одну гідну сторінку в його історію».
Як на мене, насправді це історія не про «відомого та шанованого педагога» Валентину Дайнеко, і навіть не про ІМВ. За лаштунками поважного навчального закладу криються набагато системніші речі.
По-перше, неспроможність адекватно і швидко реагувати на інформаційні виклики, які ставить час. Принаймні, чіткої відповіді на скандал немає. Дивна, як на мене, поведінка. Адже відповідні кейси у вишу є. Нагадаю, у січні минулого року в Інституті біології і медицини (філія КНУ, раніше Біологічний факультет КНУ) спалахнув скандал довкола сексуальних домагань. Шестеро студенток інституту звинуватили в них викладача ботаніки під час літньої практики в Канівському заповіднику. Тоді для того, щоб розібратися в ситуації, у ВНЗ створили службову комісію. Чому не створити аналогічну комісію у «кейсі Дайнеко»? Принаймні, це показало б прихильність інституту західним стандартам. Чи у ситуації з людиною, яка вже 30 років очолює кафедру іноземних мов, «західність» не працює?
По-друге, дивує мовчання МОН. Нагадаю, два роки тому у скандалі навколо Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця МОЗ активно висловлювало свою думку і вживало необхідних заходів (у даному випадку неважливо, на якому боці).
По-третє, історія з «булінгом та сексизмом Дайнеко» й досі не знайшла, так би мовити, фактичного підтвердження. Адже жахливі історії, якими діляться випускники ІМВ у соціальних мережах, більше нагадують спогади на вечорах зустрічі випускників. Невже у жодного студента-міжнародника не було смартфона у той час, коли Дайнеко, наприклад, цькувала за незнятий верхній одяг або називала студенток «майбутніми підстилками для дипломатів»? «Де ваші докази?»
По-четверте, диму без вогню не буває. Валентина Дайнеко, можливо, й поводить себе у гірших радянсько-викладацьких традиціях. Вірогідно, вона й справді прекрасний фахівець, а на її лекціях дійсно яблуку ніде впасти (не кажучи вже про пляшки з водою). Але час триває, і особи, які сидять на великих посадах по 20–30 років, викликають невдоволення у людей. І це цілком природно. Люди втомлюються. Від безперервності керування, незмінності методів цього керування, автократії й відчуття недоторканості, які обов’язково з’являться за цей час. І ця втома цілком зрозуміла. Те, що здавалося розумним і дієвим у 90-х роках минулого століття, а 2020-му виглядає, м’яко кажучи, дивно. І Валентина Дайнеко тут — не виключення. Тому колективні листи на її захист виглядають радянським анахронізмом. Власне, так само, як і колективні листи проти неї.
По-п’яте, історія про Валентину Дайнеко — насправді історія про те, як нове бореться зі старим. Але старими методами. Нехай і за допомогою нових технологій. Те, що якість навчання в наших ВНЗ гірша, ніж у західних — факт. Те, що переважна більшість студентів проходять практику на базі власних університетів (часто-густо перебираючи коробки в архівах) — факт. Те, що велика кількість наших бакалаврів намагаються їхати до магістратур іноземних університетів — факт. Те, що порівняння навіть не навчання в них, а ставлення до студентів явно не на нашу користь — факт. Так, є виключення з правил. Є українські виші з прекрасними викладачами, але саме це виключення і підтверджує той факт, що у останньому переліку найкращих навчальних закладів у світі лише один український виш знаходиться у перший півтисячі (Харківській університет імені В. Каразіна — 491-й). А КНУ імені Т. Шевченка, до складу якого входить Інститут міжнародних відносин, де керівником кафедри іноземних мов 30 років працює Валентина Дайнеко, посідає місця з 531 по 540.
Можливо, цей факт справді змусить щось змінити у системі нашої вищої освіти. Системно змінити, а не за допомогою «радянських» колективних листів чи розгону постів у соціальних мережах. Якщо цього не зробити, полум’я, яке розгорілося в Інституті міжнародних відносин, може тліти ще 30 років. І нічого не зміниться. Ані в ІМВ, ані в українській освіті, ані в самій Україні.
«Юридична Газета» готова надати слово усім зацікавленим та небайдужим до цього конфлікту. Пишіть на info@yur-gazeta.com.