Про співпрацю судів із ЗМІ, міжнародний комерційний арбітраж та неарбітрабільність корпоративних спорів «Юридичній газеті» розповіла суддя Вищого господарського суду України Світлана САМУСЕНКО
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Пані Світлано, з урахуванням ситуації, що склалася, чи не повинна, на Ваш погляд, судова влада бути більш відкритою, активніше спілкуватися з журналістами, підтримувати діалог із ЗМІ?
- В рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки говориться про те, що судові провадження та питання, що стосуються здійснення правосуддя, становлять громадський інтерес. Проте право на отримання інформації щодо судових питань має виконуватися з урахуванням обмежень, встановлених, зважаючи на незалежність судової влади. Схвалюється створення посад речників судів чи відділів з питань преси та зв’язків із громадськістю у сфері відповідальності судів або при радах суддів чи інших незалежних органах влади. Суддям слід виявляти стриманість у відносинах із засобами масової інформації. Такими є рекомендації.
В Україні так склалося, що переважає думка, наче судова влада в цілому і судді зокрема, як Ви зазначили, неактивно співпрацюють із журналістами, не йдуть їм назустріч. На мою думку, це, по-перше, не відповідає дійсності. Діяльність судів у більшості випадків висвітлюється засобами масової інформації прямо із залів судових засідань, причому з їх власними суб’єктивними коментарями, і суспільство цьому свідок. По-друге, я все ж переконана, що українські судді мають дотримуватися європейських рекомендацій щодо питань діалогу зі ЗМІ.
– Тобто судді мають бути закритими від суспільства, і це нормально?
– Не зовсім так. Зазначені стандарти базуються на тому, що судді не повинні себе рекламувати, постійно всім доводити, пояснювати та переконувати (в т.ч. й себе), що вони приймають законні рішення по конкретним справам. Також неправильно, коли судді будуть таким чином доводити, які вони гарні, законослухняні та працьовиті.
Насамперед, суддя має професійно виконувати свою роботу. Це стосується абсолютно всіх представників Феміди. А от наскільки добре суддя це робить, мають, якщо можна так сказати, оцінювати сторони судового процесу. Власне, для того й існує можливість оскарження судового рішення. Інша справа, як суспільство до цього ставиться, як використовує існуючі механізми захисту порушеного права. Однак треба розуміти, що після того, як суд виніс рішення, завжди буде задоволена і незадоволена сторона, тому оцінка судового рішення з їх боку завжди має в якійсь мірі суб’єктивний відтінок.
Судді не можуть ефективно здійснювати правосуддя без довіри громадськості, бо вони є частиною суспільства, якому служать. Якою б не були влада і суспільство, вони повинні уникати неперевіреної необ’єктивної критики судів з тим, щоб не підривати незалежність суддів, як це відбувається в Україні. Хочу нагадати, що суд – це все ж єдина інстанція, яка захищає людину, бо люди завжди йшли та будуть звертатися до суду за захистом. Тому, безперечно, хочеться, щоб журналісти довіряли суддям, розуміли, що той чи інший суддя не дуже охоче спілкується з пресою не через якісь особисті мотиви – така модель поведінки обумовлена саме професійними вимогами до судді.
– Якщо вже ми торкнулись у розмові усіх судів та захисту порушених прав, на Ваш погляд, у якій мірі міжнародний арбітраж є дієвим механізмом вирішення спорів?
– Оскільки міжнародний комерційний арбітраж працює в Україні багато років і має добру репутацію у тих осіб, які є, умовно кажучи, користувачами його послуг (а це, в першу чергу, представники міжнародного бізнесу та юридичної спільноти, тобто юристи), то безперечно, що ця інституція є одним із досить дієвих елементів механізму вирішення міжнародних комерційних спорів. Навіть у Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж» в преамбулі зазначено, що він виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку. Тобто успішне існування Міжнародного комерційного арбітражу впродовж тривалого часу говорить саме за себе.
– Чи відіграє робота МКАС якусь роль у визначенні рівня інвестиційної привабливості України?
– Гадаю, відповідь на це запитання безпосередньо пов’язана з відповіддю на попереднє. Оскільки МКАС користується довірою іноземних суб’єктів, вочевидь, це добрий знак. У МКАС і МАК при ТПП України працюють професіонали, арбітри з великим досвідом. Іншими словами, інвестор розуміє: якщо він прийде в Україну, у випадку будь-яких спірних ситуацій у сфері міжнародної торгівлі він має можливість захистити свої інтереси в установленому процесуальному порядку в господарському суді, а при наявності належно оформленої арбітражної угоди – в арбітражі.
– Як Ви ставитеся до того, що згідно чинного законодавства корпоративні спори в Україні не є арбітрабільними, як не можуть розглядатись у міжнародному арбітражі і справи, якщо юридична особа знаходиться у стані банкрутства?
– Як казав французький філософ Жан-Жак Руссо, мудрий законодавець починає не з видання законів, а з вивчення їх придатності для суспільства. Україна як держава, що знаходиться ще на шляху розвитку та становлення, постійно вдосконалює своє законодавство. При цьому ми звертаємося до міжнародної практики законотворення і намагаємося копіювати позитивний досвід.
Разом з тим, більшість практикуючих юристів вважають (і досвід підтверджує їх думку), що автоматичне перенесення на український ґрунт положень законодавства інших країн не завжди призводить до позитивних результатів. Тому, на моє переконання, законодавець, намагаючись застосувати досвід інших країн, повинен враховувати багато факторів, зокрема рівень розвитку нашої держави і українського суспільства, менталітет населення, стан законодавства, правової культури, історичний розвиток держави та всіх її гілок влади тощо.
Як відомо, в Україні третейські суди і міжнародний арбітраж – різні інститути, тому приклад, який я хочу навести, ні в якому разі не стосується Міжнародного комерційного арбітражу. Так от, нашій державі знадобилося декілька років для того, щоб подолати наслідки широкої компетенції третейських судів, зокрема щодо спорів про нерухоме майно, землю тощо. І в аспекті Вашого питання щодо розгляду корпоративних спорів і банкрутства, напевне, законодавець, коли надавав повноваження розглядати такі справи саме господарським судам, керувався, в першу чергу, їх сутністю та тим, що для розгляду зазначеної категорії справ необхідна глибока спеціалізація та відповідальність, оскільки наслідки прийняття рішень у таких спорах, як правило, дуже серйозні.
Впевнена, що на сьогоднішній день корпоративні спори і справи про банкрутство розглядаються у господарських судах на досить високому професійному рівні. Про це свідчить і незначна кількість звернень щодо розглянутих господарськими судами таких справ до Європейського суду. А отже, на мою думку, немає необхідності змінювати цей підхід і передавати зазначену категорію спорів на розгляд будь-яких інших судів. Відносно Міжнародного комерційного арбітражу існує думка щодо можливості арбітрабільності корпоративних спорів, і вона має право на життя.
– На Ваш погляд, чи не було б більш доцільно в деяких випадках передати виконання певних функцій контролю щодо арбітражу (наприклад, щодо розгляду заяв про скасування арбітражного рішення) від районного, апеляційного до господарських судів? Адже справи, що розглядаються МКАС, все ж ближчі до їх юрисдикції.
– Якщо відповідні зміни буде внесено у законодавство, зокрема в Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та Господарський процесуальний кодекс України, господарські суди почнуть розглядати і цю категорію справ. Разом з тим, хочу зазначити, що у разі впровадження таких змін обов’язково необхідно, щоб законодавець чітко розмежував підвідомчість, назвав предмет, межі, підстави оскарження, щоб не було плутанини та невизначеності в цьому питанні.