Нинішній січень досить насичений для Російської Федерації як держави-відповідача в Європейському суді з прав людини. 21 січня Велика палата ЄСПЛ оголосила рішення в справі «Грузія проти Росії (ІІ)» (заява №38263/08) про захист прав людини, порушених внаслідок збройного конфлікту 2008 р. Раніше, 14 січня Велика палата ухвалила рішення щодо кейсу №20958/14: справу України проти Російської Федерації стосовно Криму ЄСПЛ визнав «частково прийнятною» й надалі також розглядатиме по суті.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ми вже аналізували правове значення для України рішення, винесеного через 7 років після подання нею заяви проти Росії до Європейського суду з прав людини і через 16 місяців після перших публічних слухань у Суді в Страсбурзі (Франція) у цій справі. Яке значення справа Грузії проти Росії матиме для України й, зокрема, деокупації Криму? Наводимо точки зору українських правників, правозахисників, представників державної влади.
На запитання «Юридичної Газети» і Ірини Назарчук відповідають Наталія Хендель, Іван Ліщина, Дар'я Свиридова, Сергій Заєць та Тимур Короткий.
— ЄСПЛ більш відомий як суд, що розглядає індивідуальні скарги про порушення тією або іншою державою зобов’язань з Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Яка природа міждержавних спорів у ЄСПЛ?
Н. Х.: — Дійсно так: переважна більшість справ на розгляді Європейського суду з прав людини є скаргами індивідуальними. Проте згаданою Конвенцією (ст. 33) передбачений також розгляд міждержавних справ щодо порушення Конвенції. Подібний механізм ЄСПЛ держави використовували та використовують для захисту прав людини. І в першій (індивідуальних), і в другій категорії справ (міждержавних) предметна сфера завжди обмежена Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та протоколами до неї, як і процедура розгляду справи. Першу таку міждержавну скаргу (справа «Греція проти Сполученого Королівства 1» було подано 7 травня 1956 р., однак провадження було завершене у зв’язку з врегулюванням спору сторонами.
Порівняно з індивідуальними скаргами, загальна кількість міждержавних спорів невелика — трішки більше 20. Але кожна має унікальне значення, адже саме міждержавні справи впливають на велику кількість осіб, а іноді мають значення для населення всієї держави.
Рекордним для Суду можна вважати 2020 р., коли до ЄСПЛ було подано 5 міждержавних скарг: «Латвія проти Данії», «Ліхтенштейн проти Чехії», «Вірменія проти Азербайджану», «Вірменія проти Туреччини», «Азербайджан проти Вірменії». Справи «Вірменія проти Азербайджану», «Вірменія проти Туреччини», «Азербайджан проти Вірменії» пов’язані з порушенням прав людини під час збройного конфлікту.
— Як і чому застосовується Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.? Яка особливість розгляду ЄСПЛ справ, пов’язаних зі збройними конфліктами?
Т. К.: — Варто зазначити, що значна кількість саме міждержавних справ пов’язані зі збройними конфліктами чи з їх наслідками. Це справи «Кіпр проти Туреччини», «Азербайджан проти Вірменії», «Грузія проти Російської Федерації» й «Україна проти Російської Федерації».
Конвенція 1950 р., як і інші міжнародні договори з прав людини (Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р. та інші), спеціально не розраховані на застосування в період збройного конфлікту. Для цього існують окремі міжнародні конвенції з міжнародного гуманітарного права — Женевські конвенції про захист жертв війни, Гаазькі конвенції, що обмежують засоби та методи війні. Вони є спеціальними та застосовуються саме в період збройних конфліктів.
Але загальні міжнародні договори з прав людини мають застосування як у мирний час, так і в період збройних конфліктів. У іншому разі це застосування може мати певні особливості (можливість відступу від окремих положень на основі положень конвенції, так звана дерогація, застосування з урахуванням принципів міжнародного гуманітарного права), але непорушним є імператив: права людини та відповідні міжнародні договори та звичаєві норми діють і у періоди збройних конфліктів.
— Які з названих справ з практики ЄСПЛ мають вплив на розгляд Судом справи «Україна проти Російської Федерації»?
Н. Х.: — Я би виділила значення рішення ЄСПЛ у справі «Кіпр проти Туреччини» (IV) від 10 травня 2001 р. ЄСПЛ встановив з боку Туреччини 14 порушень Конвенції 1950 р. й порушення ст. 1 протоколу №1 до неї. Щодо питань матеріальної відповідальності суттєве значення має справа «Кіпр проти Туреччини» (справедлива сатисфакція) від 12 травня 2014 р., а ще рішення у справі «Грузія проти Росії» (I) від 31 січня 2019 р. Тоді ЄСПЛ постановив, щоб Російська Федерація виплатила Грузії 10 млн євро компенсації за колективне вислання грузинських громадян, проведене російською владою в жовтні 2006 — січні 2007 р.
— Справа №20958/14 (по Криму) була першою від України до ЄСПЛ, але на сьогодні не є єдиною. Скільки взагалі міждержавних справ «Україна проти Росії» знаходяться у Суді в Страсбурзі?
І. Л.: — Окрім заяви №20958/14 Ukraine v. Russia re Crimea, є ще заява №38334/18 щодо українських політв’язнів у Росії, яку Суд рішенням від 16 грудня 2020 р. об’єднав зі справою по Криму та передав Росії на коментар, та справа Ukraine v. Russia (re Eastern Ukraine) (№ 8019/16), до якої 27 листопада 2020 р. ЄСПЛ приєднав справу Ukraine v. Russia (II) (№43800/14) щодо українських дітей, яких на початку війни примусово вивезли на територію РФ, та The Netherlands v. Russia №28525/20) щодо збиття літака рейсу MH17.
— ЄСПЛ розглядатиме справу по суті, але водночас визнав її «частково прийнятною». Які саме факти визнані Судом доведеними, а які — ні? Що саме і чому Суд залишив поза своєю юрисдикцією?
І. Л.: — ЄСПЛ визнав наявність доказів адміністративної практики порушень прав людини щодо наступних заяв України:
- примусові зникнення та відсутність ефективного розслідування таких випадків за ст. 2 ЄКПЛ;
- нелюдське поводження та незаконні затримання — ст. 3 та 5 ЄКПЛ;
- застосування в Криму російського законодавства судами, які починаючи з 27 лютого 2014 р. перестали бути «створеними на підставі закону» (ст. 6 ЄКПЛ);
- автоматичне нав’язування російського громадянства за ст. 8 ЄКПЛ;
- безпідставні рейди у приватні помешкання (ст. 8 ЄКПЛ);
- переслідування та залякування релігійних лідерів, які не є представниками Російської православної церкви, захоплення місць для відправлення релігійних обрядів та конфіскація релігійної власності (ст. 9 ЄКПЛ);
- переслідування неросійських ЗМІ на порушення ст. 10 ЄКПЛ;
- заборона публічних зібрань і маніфестацій та затримання їхніх учасників (ст. 11);
- експропріація власності без компенсації фізичним особам та приватним підприємствам за ст. 1 протоколу №1;
- утиски української мови в школах та переслідування українськомовних дітей (ст. 2 протоколу №1);
- обмеження свободи пересування між територією Криму та материковою частиною України у зв’язку з de facto трансформацію Росією адміністративної межі у державний кордон між РФ та Україною в порушення ст. 2 протоколу №4;
- дії, спрямовані на дискримінацію кримських татар на порушення ст. 14 ЄКПЛ у контексті ст. 8, 9, 10 та 11 ЄКПЛ;
-ü дії, спрямовані на дискримінацію кримських татар на порушення ст. 14 ЄКПЛ у контексті ст. 2 протоколу №4.
Щодо скарги на практику розстрілів і вбивств та затримання іноземних журналістів, ЄСПЛ не встановив достатньої кількості випадків для визнання наявності адміністративної практики.
— У фінальному прес-релізі Судом наголошується, що уряд України не надав доказів щодо «націоналізації» майна українських військових у Криму. Але і військові бази, і кораблі було захоплено, і частину з кораблів/катерів Росія так і не повернула ВМС України. Чому Суд вирішив, що доказів недостатньо або їх немає?
І. Л.: — Кораблі і бази є майном України як держави та не захищаються ЄКПЛ, яка спрямована на захист прав приватних осіб, а не держав. У частині майна українських моряків мова в справі йшла саме про їхню приватну власність. Уряд надавав відповідні наявні у нього докази, але чомусь Суд вирішив, що їх недостатньо для розгляду справи. З іншого боку, як мені відомо, індивідуальні заяви моряків ЄСПЛ продовжує розглядати.
— Чи можна було розраховувати, що Суд задовольнить усі вимоги, викладені Україною в заяві від 13 березня 2014 р.?
Т. К.: — На мій погляд, це нормальна ситуація, яка взагалі відповідає практиці ЄСПЛ — Суд задовольняє найбільш обґрунтовані вимоги щодо порушених прав. Але взагалі, що стосується рішення «Україна проти Росії» по Криму, навіть з урахуванням того, що воно стосується тільки прийнятності й не повністю задовольняє вимоги України, воно є явною перемогою України. Воно констатує важливі та вже незмінні обставини (щодо прийнятності взагалі, щодо ефективного контролю, щодо адміністративної практики, щодо переліку порушених прав) та може вказувати з великою часткою вірогідності на результат розгляду справи по суті на користь України. Динаміка та результат розгляду справи «Грузія проти Росії (ІІ)», зміст цього рішення також свідчать про це.
— Європейський суд з прав людини чітко визначає дату, від якої Російська Федерація почала контролювати український півострів Крим — 27 лютого 2014 р. Але агресія розпочалася раніше принаймні на тиждень — 20 лютого. Існує навіть медаль російського Міністерства оборони «За повернення Криму», де вказані дати: 20.02.2014 — 18.03.2014. Розбіжність у тиждень — чи принципово це з правової точки зору, а не з точки зору історичної справедливості?
Д. С.: — Дати у цій справі значать дуже багато. Дійсно, будучи в Криму в ці дні особисто, ми з колегами спостерігали та документували факти переміщення російських військових та техніки по різних містах півострова ще з 20–23 лютого. Проте Суд встановив своїм рішення саме час, з якого доведено ефективний контроль Росією всієї території українського півострова. Й тут я абсолютно погоджуюсь з позицією, заявленою Міністерством юстиції, що такий контроль був встановлений з 27 лютого (фактично в ніч з 26 на 27 лютого), коли збройні сили РФ захопили будівлю Верховної Ради АРК, розпочали зміну «влади» та встановлення фізичних обмежень на в’їзд та виїзд до Кримського півострова. Наприклад, ще вдень 26 лютого проходив останній найбільший проукраїнський мітинг перед будівлею Верховної Ради АРК у Сімферополі. За безпеку на ньому відповідали українські правоохоронці, що, зокрема, підтверджується численними звітами неурядових організацій та відповідними матеріалами кримінальних проваджень, зареєстрованих у той день саме українськими правоохоронними органами АР Крим.
При цьому важливо розуміти, що за всі грубі порушення прав людини, що відбулись з 27 лютого до 18 березня, відповідальність буде нести саме РФ у разі їх встановлення Судом. А мова йде про такі факти, як викрадення, незаконне позбавлення волі, катування та навіть убивство проукраїнських та кримськотатарських активістів.
І. Л.: — 27 лютого 2014 р. — це дата встановлення так званого «ефективного контролю» з боку Російської Федерації шляхом:
- захоплення російськими спецпризначенцями будівлі ВР АРК, примушування депутатів проголосувати за незаконний «уряд» Аксьонова, який встановив контроль над адміністративними установами на півострові,
- блокування російським військовими та «самообороною Криму» точок в’їзду в Крим (Чонгар, вокзал Сімферополя, аеропорти в Сімферополі та Бельбеку, Керченська переправа);
- встановлення блокпостів російських військових, «козаків» та «СОК» на основних шляхах на півострові;
- початок блокування «зеленими чоловічками» українських військових частин (здебільше ППО) та відкритого патрулювання вулиць основних міст Криму.
— Крім міждержавної справи, до ЄСПЛ подано тисячі індивідуальних справ щодо подій, пов’язаних з окупацією у 2014 р. Кримського півострова. Чи правильно говорити, що міждержавні справи пріоритетніші за індивідуальні?
С. З.: — По-перше, ЄСПЛ у своєму прес-релізі назвав цифру 7000 індивідуальних скарг. По-друге, не всі ці скарги стосуються Криму. Наскільки мені відомо, переважна більшість цих скарг стосуються порушення прав людини на Донбасі. Що ж стосується пріоритетності, то тут логіка дещо інша. У ЄСПЛ представлено всього 47 суддів — по одному від кожної держави-члена Ради Європи. Суд працює у різних формаціях. Їх 4: суддя одноособово, комітет з 3 суддів, палата з 7 суддів та Велика Палата, яка включає 17 суддів. Чим кількісно менший склад структурної одиниці Суду, тим більше оперативності і навпаки. Водночас у зворотній пропорції виявляються ризики формування суперечливої практики: у разі розгляду справ у складі різних комітетів вища вірогідність винесення суперечливих рішень.
Водночас між цими формаціями також розподілені справи за складністю та новизною проблем. Комітет ухвалює рішення тільки за усталеною практикою, а вирішення складних питань та формування загальних принципів очевидно простіше при більш широкому включенні суддів. Відтак, коли певні принципи сформовані Великою палатою Суду, такі справи вже можуть надходити на розгляд навіть комітету. Іншими словами, йдеться про економію ресурсів та єдність чи послідовність практики. Наприклад, тепер вже немає потреби у кожній справі встановлювати факт контролю Криму з боку РФ та дату, з якої слід рахувати такий контроль.
Т. К.: — Рішення щодо прийнятності по справі «Україна проти Російської Федерації» має у т.ч. важливе значення саме для розгляду відповідних індивідуальних скарг щодо порушення Росією прав, гарантованих Конвенцією 1950 р., починаючи з 27 лютого 2014 р. Тобто можна говорити з високим ступенем вірогідності про комунікацію цієї групи індивідуальних скарг та відповідальність саме РФ за ці порушення. Щодо змісту порушених прав, то рішення ЄСПЛ від 14 січня 2021 р. також дає орієнтир щодо прийнятності індивідуальних скарг.
С. З.: — Що ж стосується пріоритетів, то розгляд міждержавної скарги не завадив Суду розпочати комунікацію з певних дійсно нагальних справ. Це стосується, наприклад, захоплення заручників на початку окупації, справи О. Сєнцова, або Управління кримської єпархії ПЦУ, яка була нещодавно направлена уряду РФ з пропозицією надати заперечення. Таких індивідуальних справ, де вже розпочався розгляд, наразі небагато, але рішення Суду дозволить збільшити їх кількість. Хоча міждержавна скарга, де йдеться про масові порушення та системні проблеми, безумовно, за своїми наслідками є значно більш вагомою.
— Грузія подавала проти Росії дві міждержавні скарги. У чому особливості кожної?
С. З.: — У першій скарзі від 2007 р. йшлося про колективне вислання громадян Грузії з території РФ — загалом близько 6800 осіб, приблизно третина з яких перед видворенням утримувалися в місцях для нелегальних мігрантів. У 2009 р. ЄСПЛ ухвалив рішення передати справу на розгляд Великої палати. У липні 2014 р. було ухвалене рішення по суті, а в січні 2019 — щодо справедливої компенсації.
Таким чином, у справі від 2007 р. йшлося всього про один епізод порушень, а її розгляд по суті тривав 7 років (і ще 4,5 роки до вирішення питання про грошову компенсацію жертвам порушень). Суд зобов'язав Росію виплатити по 2000 євро всім, кого влада РФ видворила з території держави, і від 10 тис. до 15 тис. євро тим, хто на додачу до видворення ще й був затриманий. Загалом Росія має сплатити 10 млн євро. Перемовини щодо виплати цієї компенсації наразі тривають під наглядом Комітету міністрів Ради Європи.
Друга міждержавна скарга Грузії проти РФ стосується збройного конфлікту 08.08.2008 р.. Грузія стверджує, що внаслідок бойових дій та нападів збройних сил РФ та підконтрольних їм сепаратистів сотні цивільних були поранені, вбиті, затримані або зникли безвісти, тисячі цивільних осіб втратили майно і понад 300 тис. людей були змушені залишити територію Абхазії та Південної Осетії. Грузія скаржилася на порушення права на життя (ст. 2), тортури або негуманне поводження (ст. 3), незаконне позбавлення свободи (ст. 5), порушення права на приватне та сімейне життя (ст. 8), порушення права власності та права на освіту (ст. 1 та 2 протоколу №1 до Конвенції), свободи пересування та вибору місця проживання (ст. 2 протоколу № 4).
Уряд Грузії подав скаргу у 2008 р., відразу після конфлікту. За 3 роки, у 2011 р. її було визнано прийнятною і в 2012 р. передано на розгляд Великої палати ЄСПЛ — так само, як це відбулося з українськими скаргами. Тепер, 21 січня 2021 р., за 12 років після подання скарги Суд проголосив своє рішення по суті. Варто зауважити, що ця справа за кількістю епізодів та складних питань значно перевищує першу грузинську справу, проте певною мірою на неї можна орієнтуватися щодо строків розгляду у справах України проти Росії.
— Таким чином, ця друга міждержавна скарга Грузії проти Росії за змістом розглянутих проблем стає ближчою й до Донбасу?
С. З.: — Так, але чимало принципів матимуть значення також і в частині Криму. Зокрема, це стосується застосування прав людини з урахуванням положень міжнародного гуманітарного права, до якого настільки близько ЄСПЛ ще не підходив. Аналогічні питання вже, безумовно, виникали в деяких справах, але ЄСПЛ намагався їх обережно обійти. Власне, Суд опікується лише тематикою прав людини, як вони закріплені в Європейській конвенції. Це дає йому можливість уникати застосування інших міжнародних норм.
Другий аспект ще важливіший, він стосується внутрішньо переміщених осіб і може відкрити значні перспективи щодо відповідальності РФ за генерацію потоків ВПО в Україні. У практиці ЄСПЛ ще не було подібних питань, тому це рішення має стати переломним щодо захисту прав внутрішньо переміщених осіб.
— Взагалі яке значення має рішення у справі «Грузія проти Росії (ІІ)» про захист прав людини під час збройного конфлікту у 2008 р. для України?
Т. К.: — Обставини, в яких були порушені права, гарантовані Конвенцію 1950 р., в усіх справах однакові: ситуації міжнародного збройного конфлікту, як їх кваліфікує міжнародне гуманітарне право. Тобто застосування Конвенцію 1950 р. здійснюється у період міжнародного збройного конфлікту, включаючи режим окупації. Це що спільне у всіх справах. Спільним (і це вже констатовано судом по справах Грузії проти Росії та у рішенні щодо прийнятності справи України проти Росії) є наявність ефективного контролю Росії і як наслідок — відповідальність саме Росії за порушення, які мали місце під час окупації, та в цілому застосування Конвенції 1950 р. у період міжнародного збройного конфлікту.
Інтенсивність, тривалість бойових дій у період міжнародного збройного конфлікту, деякі питання щодо ступеня ефективності контролю у період окупації розрізняються у справах, з одного боку, «Грузія проти РФ», а з другого — «Україна проти РФ щодо Криму» та «Україна проти РФ щодо Донбасу». Утім, дещо у рішенні ЄСПЛ по справі «Грузія проти РФ» ближче за обставинами до ситуації на Донбасі, але має прецедентне значення і для справи «Україна проти Росії» стосовно Криму.
Щодо справи по Донбасу важливий досвід цього рішення щодо активної фази бойових дій у період міжнародного збройного конфлікту та відповідальності Росії за порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через призму міжнародного гуманітарного права. Щодо справи по Криму мають значення висновки щодо критерію ефективного контролю в період окупації Росією території Грузії, підходи до застосування адміністративної практики та перелік порушених прав за Конвенцією саме в умовах окупації.
— Чи можна вважати рішення ЄСПЛ дійсно першою перемогою на юридичному фронті протистояння Росії? Можливо, були й інші важливі рішення в інших судах, які або забулися, або залишились поза увагою?
Д. С.: — Так, безумовно, це одна з важливих та довгоочікуваних перемог України на юридичному фронті та результат багаторічної потужної роботи команди Міністерства юстиції, її скоординованої співпраці з правоохоронними органами та неурядовими організаціями. Але звичайно, це не єдиний напрям на ініційованому державою юридичному фронті. Наприклад, важливо згадати про процес України проти РФ у Міжнародному суді ООН, який супроводжує Міністерство закордонних справ. Восени 2019 р. Суд виніс рішення по юрисдикції у цій справі на користь України та підтвердив подальший розгляд по суті заяв щодо можливих порушень Російською Федерацією Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму (в частині подій на Сході держави) та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (щодо порушень в окупованому Криму).
А серед нещодавніх це, звичайно, оприлюднена у грудні 2020 р. заява прокурора Міжнародного кримінального суду Фату Бенсуди про завершення попереднього вивчення ситуації по Україні та визнання її такою, що відповідає критеріям Суду для відкриття розслідування. Наступним кроком на цьому шляху до справедливості буде звернення до суддів Палати попереднього провадження Суду за дозволом на розслідування. Це означає, що чисельні задокументовані воєнні злочини, вчинені, зокрема, в окупованому Криму громадянами РФ, потенційно зможуть бути розслідувані та розглянуті Міжнародним кримінальним судом, і винні, де б вони не були, рано чи пізно понесуть за це кримінальну відповідальність. Ця перемога є результатом тривалої фахової роботи «департаменту миру» офісу Генерального прокурора, прокуратури АРК та Севастополя у співпраці з українськими неурядовими правозахисними організаціями.
При цьому чисельні воєнні злочини та злочини проти людяності в Криму (як то катування, незаконне позбавлення волі, насильницькі зникнення або примусові переміщення громадян) задокументовані та передані в офіс прокурора МКС українською стороною, складають і грубі порушення прав людини, факти щодо яких тепер буде розглядати по суті ЄСПЛ.
Загалом інформацію про всі процеси, ініційовані Україною в зв’язку зі збройним конфліктом з РФ та окупацією наших територій, було близько року тому нарешті узагальнено Міністерством юстиції України та розміщено на ресурсі https://lawfare.gov.ua/.
— Тимчасова окупація Криму кваліфікується як міжнародний збройний конфлікт, у період якого застосовується міжнародне гуманітарне право. Як співвідноситься застосування Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та міжнародного гуманітарного права щодо Криму?
Т. К.: — Слід зазначити, що варто розглядати рішення ЄСПЛ щодо прийнятності справи «Україна проти РФ» по Криму та наступні рішення як самі по собі, а й в контексті усіх справ України проти РФ у міжнародних судах та справи щодо ситуації в Україні у Міжнародному кримінальному суді. Ці всі суди окремі та самостійні, але міжнародне правосуддя є цілісною системою, й самі рішення, встановлені факти, питання контролю, кваліфікація ситуації безперечно враховуються та впливають на позиції судів. Більше того, наявність рішень міжнародних судів впливає на обґрунтованість та можливості захисту національних інтересів держави у міжнародних відносинах загалом.
Що стосується міжнародного гуманітарного права та Європейської конвенції, то в період збройного конфлікту ці два різних правових режими стоять на захисті прав людини: перший — як спеціальний, а другий — як загальний, і діють паралельно. Що стосується застосування Європейської конвенції, то ЄСПЛ застосовує тільки її норми, але що стосується бойових дій, як правило, з урахуванням принципів розрізнення, пропорційності (сумірності), прийняття запобіжних заходів під час нападу.
Щодо Криму дії РФ кваліфікуються з точки зору міжнародного гуманітарного права відповідно ст. 2 Женевських конвенцій 1949 р. як окупація, що не зустріла збройного супротиву. ЄСПЛ вказує на наявність міжнародного збройного конфлікту та застосовує концепцію ефективного контролю, що є необхідною умовою відповідальності РФ за порушення Європейської конвенції як держави-окупанта.
— Ваші прогнози: як події розвиватимуться далі? Скільки часу триватиме розгляд ЄСПЛ справи по суті?
І. Л.: — Сподіваюся, що бодай у більшості скарг, які були визнані Судом прийнятними, він встановить порушення відповідних статей ЄКПЛ. У майбутньому в нас ще багато роботи по збору додаткових доказів у відповідь на позиції РФ і представництво України в ході відкритих слухань з залученням свідків. Думаю, на остаточне рішення ЄСПЛ можна очікувати у межах 5–10 років.