29.05.2020 р. – останній день III Судового форуму Асоціації адвокатів України. Як жартома зазначали організатори, це «головна страва» заходу. В цьому був певний сенс, адже до участі в обговоренні актуальних тем сучасного українського судочинства долучилися не лише адвокати, але й представники органів державної влади, народні депутати, члени Вищої ради правосуддя, Міністр юстиції, приватні виконавці, відомі правники, науковці та судді.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Варто наголосити не лише на достатньо вагомому представництві учасників онлайн-форуму (до речі, не факт, що у разі проведення заходу в офлайн-режимі їх можна було б зібрати усіх разом в один час), але й на новітніх підходах, які використали в ААУ у процесі організації ІІІ Судового форуму. Зокрема, третій день Форуму продемонстрував можливість проведення вебобговорення у двох нових форматах: Discussion hub та Case discussion. Це дозволило розвантажити виступи та уникнути організаційної «монотонності», враховуючи, що деяким спікерам довелося вперше виступати перед аудиторією, яку вони не бачили.
Загалом, у третій день Форуму його учасники розглянули низку важливих та актуальних питань: щодо судової реформи, процесуальних новел, доступу до правосуддя, реформи Великої палати Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також практики вирішення судами гострих питань, в тому числі щодо міжюрисдикційних та інвестиційних спорів.
У межах першої сесії «Судова реформа. Версія 2.0.2.0» тон виступу задав модератор дискусії Олег Маліневський, віцепрезидент ААУ, Голова Комітету ААУ з судової практики, партнер EQUITY. Він одразу запропонував обговорити всі нюанси нової хвилі судової реформи. Чому хвилі? Тому що судова реформа є перманентним супутником української державності. «Це наша рідна Sagrada Familia, яку ми перебудовуємо у процесі будівництва починаючи з 1992 р.», – зазначив Олег Маліневський. Насамперед, модератор цікавився, якими є суб’єктивні враження учасників щодо мети нової судової реформи-2020, а також в які строки можна очікувати її проведення. Не менш важливим було вироблення критеріїв успішності нової судової реформи. Адже ефемерне «відновлення довіри» навряд чи можна об’єктивно порахувати, до того ж ця довіра дуже часто кореспондується з довірою (недовірою) до органів держави загалом, а не виключно до суддів.
Першим слово взяв Андрій Костін, Голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, оскільки йому, як нікому іншому, відомо про всі новації, що чекають на систему правосуддя. Він виступив з доповіддю на тему «Перезавантаження vs корегування курсу – до концепції нової хвилі реформи», в якій акцентував свою увагу на розвитку системи правосуддя в багатовекторному напрямку та навів приклади рішень органів виконавчої влади, які призводять до великої кількості адміністративних справ. Також він розповів про своє бачення подальшої судової реформи: «Ефективність полягає в тому, що всі сторони, учасники процесу повинні мати можливість розуміти, за яку кількість засідань буде прийняте судове рішення. Бажано, щоб сторони могли передбачити, яким буде це судове рішення. Подальший розвиток системи правосуддя має відбуватися в кількох векторах. Я наведу кілька прикладів. Зокрема, велика кількість адміністративних спорів. Коли люди незадоволені рішеннями органів виконавчої влади, коли вони суперечать законам і практиці, це викликає велику кількість судових справ. Статистика судових справ не зменшується. Однак наше завдання не в тому, щоб збільшувати кількість суддів у системі через збільшення кількості справ. Тут питання стабільності та універсальності судової практики. Це вже завдання Верховного Суду. Я спілкуюся з суддями першої та другої інстанції, вони хочуть, щоб судова практика була передбачуваною. Таке ж бажання у адвокатів, які хочуть розуміти, чи є перспектива у того чи іншого спору».
Окремо пан Костін торкнувся питання щодо застосування альтернативних видів вирішення спорів. З’ясувалося, що наразі це один із пріоритетних напрямків роботи Комітету: «Медіація та перезавантаження системи третейських судів можуть розвантажити судову систему, сторонам буде простіше отримати рішення, яким вони довіряють. Ми розуміємо, що третейські суди можуть приймати рішення більш оперативно, ніж судова система. Окрім того, актуальним є питання стосовно виконання рішення. Якщо судді виносять рішення, яке неможливо виконати, постає питання про те, навіщо тоді все це відбувається»..
Вже наступного тижня юридична спільнота може очікувати на оприлюднення законопроекту щодо вдосконалення судової реформи, який Президент внесе до Парламенту. За словами доповідача, його голосування, так само як інші проекти в цій царині, не відбуватиметься в турборежимі, а проходитиме широке обговорення. Стосовно найперших кроків нової судової реформи, то цим нормативним актом буде «ліквідована неприємна ситуація, яка сталася з Верховним Судом України та вищими спеціалізованими судами» (йдеться про реорганізацію ВСУ шляхом приєднання його до Верховного Суду), а також буде перезапущена робота ВККС.
«Що стосується ВККС, ми намагатимемося застосувати модель, яку пропонували раніше – про те, що конкурсна комісія з обрання ВККС буде складатися наполовину з суддів, рекомендованих РСУ, а наполовину з міжнародних експертів. Однак ми розширюємо коло міжнародних експертів, тому що попередній закон дуже вузько це трактував, що становило проблему в його реалізації. Також кількість членів ВККС буде збільшено до 16», – підкреслив глава Комітету. Загалом, у Парламенті не очікують, що судова реформа може бути проведена швидко, на це знадобиться декілька років.
Розвиваючи аналіз основних трендів майбутньої судової реформи, до обговорення долучився Микола Оніщук, ректор Національної школи суддів України, д.ю.н. Він зазначив, що реформи відбуваються не просто за чиєюсь примхою, а отже, досі в суспільстві є запит на якісну судову послугу, неупереджене судочинство і верховенство права. Це той основний мотив, яким керуються всі автори судової реформи. Водночас не можна забувати, що є мета, а є засоби судової реформи. Наприклад, збільшення кількості суддів (або зменшення кадрового голоду) – це лише засіб, а от подолання проблеми територіальної організації судів (зокрема, їх оптимізації), вдосконалення касаційного судочинства та підвищення ролі касаційних судів у забезпеченні єдності судової практики – це вже мета реформи. Нинішній формат Великої Палати ВС є недосконалим. Буде значно ефективніше, якщо вищі спеціалізовані суди будуть касаційними у своїх юрисдикціях, а Велика Палата (скажімо, перейменована в Сенат) розглядатиме найбільш складні випадки (зокрема, в міжюрисдикційних спорах).
Окрім того, у своїй доповіді «Доступ до правосуддя: методологія нового етапу реформи» Микола Оніщук окремо зупинився на питанні подолання надмірної зарегульованості процесуального законодавства, переходу на виключно одноособовий розгляд справ у судах першої інстанції, розширення суддівської дискреції, включаючи право на коротке судове рішення. Ректор НШСУ також торкнувся інших питань судової реформи в частині вдосконалення законодавства, суддівської кар’єри та інститутів дисциплінарної відповідальності. Наприклад, на думку ректора, зараз потрібно не вносити зміни до ст. 375 КК України, а взагалі визнати її неконституційною. Адже якщо вже суддя виносить неправосудне рішення з якихось конкретних мотивів, то в таких випадках завжди є склад іншого злочину. Що стосується можливого часу проведення судової реформи, то про це можна буде говорити лише тоді, коли буде схвалена Загальна Концепція такої реформа, а наразі можна говорити лише про точкові виправлення.
Наступним учасником дискусії мав стати Всеволод Князєв, секретар Великої Палати Верховного Суду. Однак так сталося, що цього ж дня відбувався Пленум Верховного Суду, тому доповідач не зміг навіть вийти в онлайн. Проте завдяки новому формату це не завадило учасникам Форуму дізнатися про його основні меседжі, оскільки пан Князєв надіслав свою доповідь «Реформа Великої Палати Верховного Суду та єдність практики» в записі. У своєму відеозверненні суддя зазначив, що незважаючи на те, що наразі до розгляду Палати надходить менше справ, вони стали набагато складнішими. Він розповів про склад Палати та пояснив причини тривалого розгляду деяких справ. Зокрема, на його думку необхідно знизити навантаження на суддів ВП ВС (зараз на розгляд окремих справ відводиться лише кілька годин на день, хоча за своєю важливістю для правильного формування практики вони потребують ґрунтовного обговорення не один день), а також позбавити ВП ВС обтяжливої функції виступати як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції (сьогодні багато таких розглядів стосуються випадків сутяжництва, а не розгляду виняткової правової проблеми).
Проблеми нової філософії Верховного Суду торкнувся Василь Гуменюк, в.о. Голови Верховного Суду України. За його словами, основні проблеми нового ВС багато в чому пов’язані з тим, що його «вибудували» не зовсім відповідно до приписів чинної Конституції України. Він зазначив, що судова реформа триватиме доти, доки у нас не буде сильного Верховного Суду як уособлення найвищого органу незалежної судової гілки влади. Окрім реформування функцій Великої Палати ВС, пан Гуменюк наголосив на тому, що було б дуже вчасним дозволити суддям перших інстанцій звертатися до вищих судів із запитом щодо визначення юрисдикції того чи іншого спору. Адже не можна вести мову про ефективність правосуддя, коли рішення суду скасовується не через неправильний розгляд справи по суті, а виключно з питань порушення юрисдикції.
Натомість значно ширше на «звичайні» проблеми судді поглянув Денис Малюська, Міністр юстиції України. Його доповідь мала назву «Імпортоване правосуддя: нова концепція інвестиційного судочинства». Тож не дивно, що перше адресоване до нього питання стосувалося саме створення нового органу, який вирішуватиме інвестиційні суперечки. «Насправді, в цій ідеї немає нічого революційного. Це створення нового Міжнародного комерційного арбітражу, як кажуть, «з нуля», який дозволить роботу за «відкритими списками» суддів (тобто, щоб туди могли бути запрошені іноземні судді та судді, які заздалегідь не були включені у список суддів), а також щоб мовою судочинства була англійська або принаймні це дозволялося», – зазначив доповідач. У такому випадку навіть не важливо, чи це буде суто новий український МКАС, чи умовна філія того ж Лондонського або Стокгольмського арбітражу. В будь-якому випадку, «ціна» вирішення інвестиційної суперечки значно скоротиться, в тому числі від суто логістичних витрат.
Однак, на думку Міністра юстиції, це не єдина ключова ідея, щоб відновити довіру інвесторів до українських судів: «Необхідно побудувати альтернативу державним судам. Це і медіація, і третейські суди. Відповідні законопроекти вже подані до Верховної Ради. Законопроект про зміни до закону про міжнародний комерційний арбітраж наразі доопрацьовується. Ще важливіше – це адміністративне оскарження. Як приклад, можу навести досвід Антирейдерської комісії Мін’юсту. Це надзвичайно ефективний інструмент. В судах можна судитися роками, до того ж часто безперспективно, тому що рейдери, як правило, створюють ланцюжок сумлінних вигодонабувачів. Натомість ми можемо повернути власність за кілька годин, поки ще не побудований новий ланцюжок власників».
Денис Малюська впевнений, що повний комплекс квазісудового захисту сьогодні дуже важливий для України. «Ми внесли до Верховної Ради законопроект, який зобов'язує кожен центральний орган виконавчої влади створити такий механізм оскарження, який надзвичайно подібний до механізму оскарження в суді. З представництвом, правовою допомогою, дорученнями, з правом викласти свою позицію», – наголосив Міністр.
Презюмується, що весь цей комплекс альтернативного вирішення спорів дозволить вибудувати систему, яка, з одного боку, розвантажить суди, а з іншого – створить здорову конкуренцію. Хто стане найкращим захисником у країні, в тому числі, для інвестора? В ідеалі це повинні бути суди. Однак ще краще, якщо до судів справа не буде доходити. Це мета Міністерства та Уряду.
Окрім того, не варто забувати, що Мін'юст долучений до побудови так званої навколосудової інфраструктури. Зокрема, йдеться про реформу системи виконання покарань. «Наразі ми працюємо над ідеєю повної автоматизації виконання судових рішень щодо стягнення коштів. Фізично у переважній більшості випадків людям там нічого робити. Заарештувати рахунки, розподілити кошти між стягувачами, нарахувати винагороду держвиконавця – все це може софт», – підкреслив очільник Мін’юсту. Також він зазначив, що важливим елементом «нової» виконавчої служби є система взаємодії з банками: «Раніше було багато ідей автоматизованого арешту коштів, але вони не впроваджувалися. Зараз вже є добровільна система арешту коштів, до якої приєдналися два банки – «ПриватБанк» та «Монобанк». Натиснули на кілька кнопок – і все, рахунки арештовані без відсилання листів та можливості банків гратися з часом. Ми будемо й надалі рухатися в цьому напрямку».
Також Денис Малюська наголосив на своїй ідеї введення штучного інтелекту під час призначення покарання: «Я озвучував ідею спробувати протестувати роботу штучного інтелекту у сфері прогнозування поведінки злочинців, осіб, щодо яких був винесений обвинувальний вирок, щоб визначати умови покарання, УДО або амністію. Штучний інтелект навіть краще прогнозує поведінку, ніж людина з досвідом. Звичайно, ми не будемо зараз замінювати комп'ютером офіцера пробації, або суддю. Однак рік-два протестувати, як вони співіснують паралельно, хто дає точніші прогнози та за результатами тестів визначитися з подальшою долею роботи софту в судах або органах пробації – це правильний крок».
Враховуючи загальну тематику Форуму, Міністр юстиції торкнувся суто судових новацій. Наприклад, він запропонував з метою розвантаження столичних судів передбачити можливість розглядати справи, підсудні судам Києва та інших центральних міст України, судами в регіонах, що також сприятиме усуненню корупційної складової. «Сьогодні важливо впровадити електронне правосуддя, щоб хоч якась категорія суперечок розглядалася повністю онлайн, без необхідності навіть кудись їхати. Це економія не тільки на поштовій кореспонденції та транспорті, але й можливість ефективно розподіляти справи. Адже чому б київські справи не міг би слухати суд в якомусь регіоні, у якого навантаження значно менше, ніж у київських судах? Якщо зовсім чесно, то судова реформа буде ефективною тільки тоді, коли щонайменше на 80% вона буде цифровою реформою. Можливо, мене зараз «закидають камінням», але тільки в цьому я бачу ефективність», – підсумував пан Малюська.
В межах першої сесії третього дня Форуму з тематичною доповіддю, присвяченою місцю Конституційного Суду України в системі судочинства, виступив Голова КСУ Олександр Тупицький. До речі, він одним з перших вирішив відверто запитати владу про те, всі ці судові реформи – це дійсно реформи, чи радше якісь юридичні експерименти. За словами Голови КСУ, основні проблеми реформування в Україні відбуваються того через те, що вони зазвичай не враховують думки суддів з тих чи інших питань, не враховують попередній досвід та загалом проводяться без продуманого плану. «Що необхідно зробити, щоб була проведена саме судова реформа, а не експеримент? Не потрібно проводити судову реформу без участі суддів, без врахування їхньої думки, а також без аналізу попередніх помилок. Для справжнього реформування потрібно розробити технічне завдання. Інакше судді фактично отримують автомобіль, який не може їздити», – розповів Голова КСУ.
Також пан Тупицький зазначив, що нерідко одночасно з судами починається реформування Конституційного Суду, до чого також варто ставитися з обережністю. Зокрема, він зазначив, що після конституційної реформи 2016 р. Конституційний Суд України відокремлений від судової гілки влади, тож подальше реформування Суду може відбуватися враховуючи вже наявні законодавчі зміни. Водночас доповідач підкреслив, що діяльність органу конституційної юрисдикції спрямована на забезпечення стабільності та непорушності конституційного ладу, а також захисту конституційних прав громадян. В цьому контексті очільник КСУ зосередив увагу на інституті конституційної скарги, який був введений у правову систему України у вересні 2016 р. Він зауважив, що за цей період до Суду звернулося близько 2 тис. осіб з відповідними скаргами. На його думку, конституційна скарга є надзвичайно важливим інструментом захисту прав людини, тому з метою ефективного застосування необхідно на законодавчому рівні врегулювати низку питань у цій сфері. Також під час свого виступу Олександр Тупицький наголосив на проблемі виконання актів Конституційного Суду України, які відповідно до Основного Закону України є обов’язковими, остаточними й такими, що не можуть бути оскаржені. За його словами, юридична спільнота України має об’єднатися, щоб створити правову державу, яка ефективно захищатиме права та свободи людини й громадянина.
Ще більше градус «емоційності» підняв Олексій Маловацький, заступник Голови Вищої ради правосуддя, член Першої Дисциплінарної палати. Тож не дивно, що його доповідь «Реформа ВРП та ВККС – право чи політика» була радше компіляцією надзвичайно гострих запитань-проблем, які й досі залишаються риторичними, або просто ігноруються з боку влади. Пан Маловацький впевнений, що політика все ще превалює над правовими аспектами у питаннях реформування ВРП та ВККС. Адже можна говорити як про непослідовність такого реформування, так і про недалекоглядність. Інакше не було б проблем ні з кадровим голодом в судовій системі, ні з «роздвоєнням» Верховного Суду, ні з надзвичайно тривалою в часі процедурою добору нових суддів. «Чи можна все це назвати реформою? Можливо, але у мене інше розуміння цього терміну. Я вважаю, що реформа – це, насамперед, реагування на якісь виклики та чітке планування. Наразі всі спроби провести нову судову реформу більше нагадують спроби виправити помилки попередніх судових реформ. В результаті, робиться один крок вперед і два назад, а фактично відбувається тупцювання на місці», – зазначив представник ВРП.
Чому так відбувається, певною мірою відповів Володимир Ващенко, партнер VB PARTNERS, зупинившись на детальному аналізі проблеми єдності професії судового юриста. На його думку, представники сторін, які з'являються в суді, судді та прокурори фактично є вічними опонентами, розділеними бар'єрами. Ці бар’єри заважають комплексному проведенню судової реформи. Він впевнений, що необхідна зміна світогляду, щоб ситуація в цій сфері змінилася на краще. Проте для цього повинні пройти навіть не роки, а десятки років.
Звичайно, що юристи та адвокати, яким вже сьогодні-завтра виступати в судах, не мають можливості так довго чекати на ідеальне правосуддя, а тому наступна сесія Форуму «Процесуальні лайфхаки: від проблем до можливостей» була не менш цікавою та відвідуваною. Її модератором виступив керуючий партнер Pavlenko Legal Group Віталій Бурдак.
На актуальності сесії одразу ж наголосила Анастасiя Доброчинська, старший партнер ЮК PRAVO GARANT, поставивши питання про те, чи можна боротися з випадками процесуальної диверсії з боку суддів. Адже трапляються випадки (нехай і поодинокі), коли судді пів року та навіть більше навмисно не відкривають провадження у справі. Також не можуть втриматися від певних «диверсійних» дій окремі адвокати. Зокрема, найбільш поширеними є наступні такі дії: заявлення завідомо безпідставного відводу; маніпуляція автоматизованим розподілом справ; подання заяв з питань, які суд вже вирішував та щодо яких вже було прийняте процесуальне рішення; введення суду в оману щодо фактичних обставин справи; заявник не цікавиться перебігом своєї справи; подання завідомо безпідставних клопотань, щоб перешкодити виконанню судового рішення. Так сталося, тому що законодавець впроваджує все нові й нові «реформаторські» норми без їх системного аналізу. Наприклад, лише за період 2017-2020 рр. тричі змінювалися норми процесуальних кодексів щодо підстав та порядку розгляду заяв про відвід. Однак результат таких змін гнітючий, оскільки кількість «задоволених» відводів складає аж 1% від усієї кількості заявлених відводів. Отже, очевидно, що законодавець мав на увазі щось одне, а реалії судової системи – щось зовсім інше.
Про окремі поспішні процесуальні зміни, якими «грішить» Верховна Рада, розмірковував Олександр Лещенко, керуючий партнер АО «Лещенко, Дорошенко і партнери», закцентувавши увагу на Законі України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 р. Він навів таку статистику: за період з 01.02.2020 р. до 28.05.2020 р. касаційні суди відкрили 5526 касаційних проваджень, а ухвал про відмову у відкритті таких проваджень було постановлено 7947. За аналогічний період минулого року кількість «відмовлених» ухвал була майже такою ж. Постає питання про те, що ж саме було вдосконалено?
Якщо повернутися до суті закону, то він встановлює можливість оскаржити в касаційному порядку рішення суду апеляційної інстанції виключно наступних таких випадках: застосування норми права, не враховуючи правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми у подібних правовідносинах; обґрунтування необхідності відступлення від наявного правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; за наявності грубих порушень норм процесуального права. Аналіз судової практики вже дозволяє дійти висновку, що запровадження вказаних касаційних фільтрів призвело до обмеження та звуження права на касаційне оскарження, гарантоване Конституцією України. Згідно з офіційними даними щодо результатів здійснення правосуддя Верховним Судом у I півріччі 2019 р., відсоток скасованих або змінених судових рішень судів нижчої інстанції становить КАС ВС – 40%, КГС ВС – 26%, КЦС ВС – 34,5%, ККС ВС – 48,6%. Таким чином, якість рішень, прийнятих судами нижчих інстанцій, не відповідає високому рівню, що свідчить про хибність обмеження права громадян на доступ до суду касаційної інстанції.
Окрім того, постає питання стосовно запровадження централізованої систематизації правових висновків Верховного Суду, оскільки за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, лише за 2019 р. Верховний Суд прийняв понад 50 тис. рішень. Якісний пошук та аналіз правових висновків Верховного Суду є ускладненим завданням для правників, вже не кажучи про громадян, які не мають юридичної освіти. Узагальнення правових позицій на рівні дайджестів Верховного Суду та публікацій у мережі Інтернет не може повноцінно вирішити окреслену проблематику. Однак, звичайно, ще зарано говорити про повноцінні результати встановлення «нових фільтрів» доступу до касації, оскільки необхідно зробити «поправку» на запровадження карантину.
Натомість Семен Ханін, керуючий партнер ЮК «АМБЕР», не робив жодних поправок на тому, що звіт вже ніколи не буде таким, як раніше, торкнувшись питання доказування в цифрову епоху. Його доповідь більшою мірою торкнулася технічних моментів, ніж процесуальних, але чітко окреслила ще один шар майбутньої судової реформи. Зокрема, на думку пана Ханіна, потрібно якомога швидше припинити приймати будь-які докази, що записані та зберігаються в цифровому вигляді. Це стосується всіх джерел: телефонів, комп'ютерів, аудіо- та відеозаписів, флешок, трафіків, IP‑адрес тощо. Юрист переконаний, що не зробивши цього негайно, ми підвищуємо ймовірність судової помилки. «Свого часу подібне відбувалося до появи ДНК-експертизи, яка виправдала велику кількість вже страчених на електричному стільці. Наразі кількість судових помилок може бути значно більшою!», – наголосив Семен Ханін. Надалі, за його припущенням, необхідно принципово змінювати всі технічні засоби зберігання цифрової інформації, які згодом можуть бути використані в суді. У процесі запису такі пристрої зможуть формувати щось на зразок електронно‑цифрового підпису, тобто певний унікальний код, який можна прораховувати за певним алгоритмом, який однозначно визначає запис. Запис із цього коду неможливо отримати, але будь-яка зміна даних запису неминуче призводить до зміни коду. Допоки ж можна просто сміливо домагатися в суді визнання електронних доказів недостовірними й неприпустимими та вигравати справи.
На «виграші» поза стінами суду закцентував свою увагу Олег Горецький, керуючий партнер ЮФ «Горецький та партнери», розповівши про новітні тенденції застосування медіації в роботі адвокатів. За його словами, з кожним днем медіація стає все більш популярним методом вирішення спорів. Це не дивно, адже її переваги є очевидними: економія часу та коштів, конфіденційність, розвантаженість судів. Одним з напрямків реформування, на думку пана Горецького, могло б стати те, що ГПК необхідно доповнити положенням про обов’язок суду сприяти примиренню сторін. Ця дія передбачала б активну участь судді з метою полегшення, допомоги, підтримки сторін у процесі здійснення процедури врегулювання спору.
Достатньо актуальною стала доповідь В'ячеслава Краглевича, партнера EQUITY, який торкнувся ролі Конституційного Суду в усіх навколоправових реформах. Зокрема, турбує той факт, що КСУ не завжди буває послідовним у своїх висновках (наприклад, майже змінивши свою думку на протилежну за дуже короткий проміжок часу під час вирішення питання про адвокатську монополію). Також пан Краглевич наголосив на більш активному розвиткові інституту конституційної скарги, а також закликав у законодавчому порядку передбачити можливість винесення Судом забезпечувальних наказів.
Особливістю другої сесії стала активна участь у заході представників судової влади. Активними коментарями відзначилися: Олександра Яновська, суддя Великої Палати Верховного Суду, д.ю.н., професор; Оксана Епель, суддя Шостого апеляційного адміністративного суду; Ганна Бондаренко, суддя Господарського суду м. Києва.
Що стосується останньої сесії (у форматі Case discussion) під назвою «Місія можлива: менеджмент складних та резонансних справ», то її модератором виступила Зоя Ярош, президент ААУ, керуючий партнер АО «Marshaller Group». В ролі експертів виступили: Олена Кібенко, суддя Великої Палати Верховного Суду, д.ю.н., професор; Юлія Бездоля, суддя Господарського суду Одеської області; Олена Овчаренко, дисциплінарний уповноважений Асоціації приватних виконавців, д.ю.н., адвокат.
Під час цієї сесії учасники форуму долучилися до обговорення таких цікавих тем: «Зовнішнє фінансування судових проектів» (Діана Козловська, керуючий партнер Elite Consult Group Law Company), «Практика вирішення судами питань, які виникають у процесі здійснення виконавчого провадження» (Андрій Авторгов, приватний виконавець, к.ю.н.), «Процесуальний марафон: рецепти закінчення багаторічних/багатосправних спорів» (Андрій Гусак, партнер ЮФ «LEXJUS»), «Народ проти»: як досягти результату в токсичній справі» (Анатолій Яровий, партнер АО «Radzievsky&Yarovy»), «Менеджмент мультиюрисдикційних справ з іноземним елементом» (Олександр Луговський, партнер, керівник практики вирішення IT-спорів ETERNA LAW), «Вихід за периметр спору та інший нестандарт у корпоративних війнах» (Ірина Столярчук, адвокат Pavlenko Legal Group).
До речі, останній доповідачці, мабуть, було найважче утримувати увагу «глядачів», адже онлайн-марафон тривав понад 9 годин. Однак Ірина Столярчук впоралася з цим завданням. Вона розповіла про те, що під час вирішення того чи іншого корпоративного спору «вихід за периметр» може стати рішучим, але дієвим кроком, що сприятиме зустрічі конфліктуючих сторін за столом переговорів, вирішенню спору на ранніх етапах у досудовому порядку або матиме ефективний вплив на завершення вже наявних судових процесів. Також пані Столярчук зауважила, що формулювання «вихід за периметр спору» не є тотожним процесуальним можливостям суду, наприклад, у вигляді виходу за межі позовних вимог чи вимог апеляційної та касаційної скарги. Говорячи про «вихід за периметр спору», мається на увазі широкий погляд на ситуацію не лише очима адвоката чи юриста, який аналізує ситуації з позиції закону, але і як клієнта, опонента, адвоката опонента, піар-спеціаліста, конкурента й бізнес-партнера клієнта, конкурента і бізнес-партнера опонента, кінцевого споживача результатів діяльності клієнта, судді, який розглядає спір. Саме погляд на корпоративний конфлікт з максимально можливих позицій може підштовхнути до відкриття альтернативних, неочевидних та новаторських підходів розв’язання поставленого завдання.
Наприклад, можливості, які для вирішення корпоративного спору надає піар-аспект та репутаційні важелі впливу, найчастіше залишаються недооціненими та поза увагою клієнтів та їхніх радників, адвокатів. Проте інформація про компанію, розповсюджена в ЗМІ, її аналіз та своєчасна реакція на неї інколи можуть стати запорукою успіху всієї справи. За результатами аналізу інформації можна визначити слабкі місця в репутації опонента, дізнатися, хто є опонентами твого опонента, які інші проблеми та кризи присутні в житті компанії, наскільки вона є сильною, впливовою та неприступною. Особливої уваги механізм привернення уваги ЗМІ заслуговує в тому випадку, коли опонент дозволяє собі неетичну поведінку, порушує закон, використовує всі можливі неприпустимі методи. Мабуть, перше, що порекомендує адвокат, це звернутися за захистом у порядку кримінального судочинства, але паралельно можна надавати розголосу цій ситуації через соціальні мережі та журналістів. Час покаже, який механізм захисту був ефективнішим. Звісно, надавати розголосу також необхідно з дотриманням норм правового поля, не допускаючи закидів від опонентів обґрунтованими позовними заявами про захист честі та гідності, ділової репутації.
Ще одним нестандартним механізмом, який розглянула Ірина Столярчук, є можливість побудови захисту в умовах «турбулентності» судової практики та відсутності в ній єдності. Для кожного практикуючого юриста й адвоката знайома ситуація, коли немає бажаного правового висновку Верховного Суду про застосування норм права у справі з подібними правовідносинами, а натомість в Реєстрі є декілька рішень судів різних юрисдикцій з протилежними висновками. У такому випадку на стадії касаційного оскарження можна обґрунтовувати наявність виключної правової проблеми та просити передати справу на розгляд Великій Палаті Верховного Суду, а також паралельно наводити аргументи й обґрунтування, чому одні висновки є правильними та чому від інших (протилежних) варто відступити. Якщо ж справа тільки готується для подачі до суду, то доцільно одразу обґрунтовувати, чому один висновок є релевантним для вирішення справи, а інший – ні (наприклад, через суттєві відмінності в обставинах справи та правовідносинах, що розглядаються в цілому), або одразу будувати позиції на тому, чому суд має відступити від одного правого висновку та застосувати інший.
Однозначно, всі ці доповіді дають нам підстави стверджувати, що не лише третій день Форуму, але загалом весь захід варто визнати надзвичайно вдалим та цікавим як для спікерів, так і для учасників.