Незважаючи на карантинні обмеження, III Судовий форум ААУ об'єднав суддів та адвокатів для обговорення сучасного стану й перспектив судової системи України. Вперше захід такого масштабу проходитиме три дні у форматі онлайн та бутик-конференцій. Для тих, хто пропустив перший день Форуму, його можна подивитися за посиланням.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Зоя Ярош, президент ААУ
«Ми вдячні, що судова система теж вдалася до змін, правосуддя почало відбуватися в новому форматі із застосуванням новітніх технологій. Звісно, адвокати також весь цей час працювали для забезпечення прав громадян.
Зважаючи на всі обставини, що склалися в країні, Асоціація адвокатів України вирішила, що традиційний судовий форум обов’язково має відбутися.
Вперше ми проводимо форум в онлайн-форматі. Три дні ми будемо говорити про все, що хвилює юридичну спільноту (в тому числі про судову реформу). Окрім того, ми обговоримо практичні кейси, які необхідні в роботі кожного адвоката».
Олег Маліневський, віцепрезидент ААУ
«За достатньо короткий строк нам вдалося відкрити незалежний новий масштабний майданчик, де ми могли б чесно та професійно обговорювати питання, які наразі хвилюють всіх правників, що практикують у судовій практиці. Від сьогодні ви є учасниками безпрецедентного триденного заходу, який донині не відбувався в Україні.
П’ять бутик-конференцій, запитуваних адвокатами в галузі судової практики – це основна програма, яка стосуватиметься питань судової реформи, практики застосування процесуального законодавства, включаючи технології в галузі судочинства.
Судова практика без купюр – це тема, яка висвітлюватиметься протягом усього заходу. Вмикайтеся та насолоджуйтеся судовою практикою».
Перша бутик-конференція відбулась на тему «Стягнення на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя»
«Банківський ринок сьогодні переживає перехідний етап. Приблизно з листопада 2020 р. ми очікуємо його пожвавлення, в тому числі у зв’язку з тим, що буде скасована дія мораторію на задоволення вимог іпотекодержателів за кредитами, виданими в іноземній валюті», – зауважив Андрій Порайко, партнер EVERLEGAL, к.н.д.у.
Що таке звернення стягнення на предмет іпотеки та в чому полягає особливість цього способу захисту інтересів кредитора розповів Олександр Ружицький, партнер EVERLEGAL. «Це позасудовий спосіб, який не застосовується в тому випадку, якщо боржник порушив своє грошове зобов’язання перед банком. Зазвичай у кредитних договорах передбачений пункт про те, що в тому випадку, якщо боржник порушує зобов’язання перед банком, то банк чи кредитор має право вимагати усунути це порушення або може вимагати повного повернення наданого кредиту в повному обсязі», – зазначив спікер.
За його словами, якщо ці вимоги не виконуються, то застосовується більш традиційний спосіб захисту інтересів, а саме звернення до суду, або два способи позасудового звернення: взяття предмету іпотеки на баланс чи право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки третій особі.
Перед тим, як звертатися до державного реєстратора для взяття іпотеки на баланс, насамперед, необхідно направити боржнику вимогу про усунення порушення, в якій зазначити стислий виклад змісту порушення зобов’язань, а також строк усунення цих порушень (не менше ніж 30-денний строк). У ст. 35 Закону «Про іпотеку» передбачено, що таку вимогу іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю або боржнику. Закон «Про іпотеку» передбачає два способи позасудового регулювання: передача іпотекодержателя та власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання та право продати предмет іпотеки будь-якій особі.
Що є підставою для взяття на баланс об’єкта? Підставою є іпотечний договір, який містить іпотечне застереження, або окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя. У своїй практиці я не зустрічав окремих договорів, здебільшого іпотечне застереження міститься в іпотечному договорі. В Законі «Про іпотеку» передбачено, що іпотечний договір, який містить іпотечне застереження, є достатньою правовою підставою для внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав. Державна реєстрація – це лише підтвердження прав, які виникли. Фактично, право власності виникає саме на підставі іпотечного договору, тобто той в момент, коли банк чи іпотекодержатель приймають рішення про реєстрацію права власності, тому що наступна реєстрація в держреєстрі – це лише державне підтвердження і визнання.
Сплив позовної давності. Встановлений загальний строк позовної давності – 3 роки. Він не застосовується до позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Тобто відповідно до ст. 37, 38 Закону «Про іпотеку», цей спосіб захисту інтересів кредиторів можна застосовувати після спливу 3-х років. Це ефективний спосіб захисту інтересів кредитора, який необхідно знати й ним користуватися.
Хто може виконувати звернення стягнення? Сьогодні діє принцип територіальності. Нотаріуси чи реєстратори можуть виконувати дії лише в межах свого округу в області, в якій вони зареєстровані. Існує практика Верховного Суду, якщо реєстрація здійснена за межами територіальності – це є підставою для скасування такої реєстрації. Насправді, Реєстр не завжди встигає за змінами закону та підзаконних актів.
Що перевіряє реєстратор? Насамперед, реєстратор перевіряє наявність у договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (або окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя). Існує практика Верховного Суду, якщо сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, то прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, вважається протиправним.
Окрім того, реєстратор встановлює відповідність між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами. Наразі сформована усталена практика ВС, якщо є розбіжності в інформації, яку подає іпотекодержатель, а також інформації, яка є в реєстрі. Тому перед тим як звертатися, необхідно надати пояснення цим розбіжностям або їх усунути.
Які ще потрібні документи для звернення стягнення на предмет іпотеки? По-перше, копія письмової вимоги, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові. По-друге, документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги.
Чи в усіх випадках має бути саме отримана вимога? Достатньо часто в кредитних договорах та договорах іпотеки сторони передбачають спосіб вручення повідомлень та умови, за яких вважається, що особа належним чином повідомлена. Не в усіх випадках це є врученням, може бути сповіщенням електронною поштою або надсилання повідомлення за адресою, яку зазначили сторони в договорах.
На питання учасника форуму, якими засобами зв’язку можливе надсилання іпотечного повідомлення (наприклад, Укрпоштою), а також чи можливе використання кур'єрської доставки, з огляду на судову практику? Спікер відповів: "Насамперед, потрібно дивитися на умови кредитного договору та умови іпотеки, а саме який спосіб передбачений. Якщо в договорі відсутній конкретний спосіб надсилання іпотечного повідомлення, тоді рекомендуємо надсилати Укрпоштою цінним листом або рекомендованим повідомленням".
Спірні позиції Великої Палати Верховного Суду проаналізував Андрій Порайко, партнер EVERLEGAL, к.н.д.у. «У Постанові Великої Палати ВС від 04.09.2018 р. йдеться про те, що спір про скасування рішення запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно в державному реєстрі прав вважається цивільноправовим, незалежно від підстав оскарження. До 04.09.2018 р. існувала інша позиція, в тому числі Великої Палати. В лютому 2018 р. Велика Палата постановила, що це цивільноправові спори. Потім у липні 2018 р. ВП відійшла від тої позиції, зазначивши, що все ж таки можуть бути адміністративні спори, якщо спір стосується порушення процедури державної реєстрації», – повідомив експерт.
Андрій Порайко звернув увагу колег на кілька аспектів: «Є рішення ЄСПЛ, в яких йдеться про те, що в українській судовій практиці існує «каша» з визначенням юрисдикції. Поділяючи окрему думку Великої Палати, вважаю, що якщо спір стосується порушення порядку державної реєстрації, то він має розглядатися адміністративним судом. Оскільки є державний реєстратор – суб’єкт держреєстрації, якого державна наділила певними повноваженнями. Якщо як споживач я приходжу до нього з документом, у нього є перелік документів, які повинні бути подані для державної реєстрації. Якщо я подаю весь перелік, то загалом він не порушує процедуру. Однак якщо я подаю один документ з усього переліку, тоді державний реєстратор порушує порядок реєстрації. Отже, він має нести відповідальність. На своїй практиці я не зустрічав жодного судового рішення, коли державного реєстратора притягнули б до відповідальності за те, що він вчинив незаконну реєстраційну дію.
Публічно-правовий спір є спором із суб’єктом певних повноважень, тоді як приватноправовий спір – це спір з рівним учасником відносин, який характеризується певною майновою самостійністю, певною юридичною рівністю суб’єктів. Яка може бути рівність, наприклад, у мене з державним реєстратором, а тим паче з Міністерством юстиції як органом, уповноваженим скасовувати рішення державних реєстраторів. До того ж дії держреєстратора порушують мої права з того моменту, як тільки був внесений запис до державного реєстру. Тому я не погоджуюся, що це виключно є спором про право».
Під час бутик-конференції «Сучасні механізми вирішення сімейних спорів» радник Астерс Ольга Лепіхіна підняла тему щодо забезпечення контакту з дитиною в сімейних немайнових спорах. "Коли настали карантинні обмеження, актуальність цієї теми просто «зашкалювала», тому що людям стало важко врегульовувати свої стосунки, більшість з яких і так є конфліктними", - зауважила спікер.
«Я моніторю багато американських юридичних фірм, де щодня порушуються питання про те, як врегулювати відносин між батьками щодо спілкування з дітьми на карантині. Наразі в Україні не спостерігаються серйозні звернення в органи опіки та піклування чи суду. Єдине, чим наразі можуть допомогти органи опіки та піклування, це поспілкуватися в телефонному режимі зі стороною, яка здійснює якісь порушення. Тобто реальні механізми вирішення таких спорів відсутні, враховуючи карантинні обмеження. Можливо, коли суди почнуть працювати у звичному режимі, ми будемо спостерігати збільшення позовних заяв з питань таких конфліктів, які виникли впродовж карантину», – розповіла Ольга Лепіхіна.
За її словами, у справах про місце визначення проживання дитини та про забезпечення контакту з дитиною в сімейних немайнових спорах мова йде про графік спілкування з дитиною, відбуваються судові спори, що стосуються саме встановлення способу спілкування з дитиною та усунення перешкод у спілкуванні. В таких питання дуже потерпає дитина, саме вона є тим важелем впливу і важелем торгу між батьками. У Конвенції про права дитини 10 разів визначено принцип забезпечення якнайкращих інтересів дитини та принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Також встановлено, що найкращими інтересами дитини є піклування.
Першочергова увага в усіх справах, які розглядають суди та інші державні й приватні установи, мають приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитина має право на контакт з обома батьками, навіть якщо дитина розлучиться з одним із батьків, окрім того тих випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У ст. 15 Закон «Про охорону дитинства» йдеться про те, що той з батьків, хто проживає окремо, має право на підтримання регулярних, особистих, прямих контактів з дитиною. Про рівність прав та обов’язків щодо дитини обох батьків йдеться в Сімейному кодексі України. "Знову ж таки, ми розуміємо, що рівність є відносною. Якщо батьки вирішили розлучитися і проживати окремо, то той з батьків, з ким залишається дитина, здійснює на неї набагато більше впливу", - поділилася спікер.
Вже почала з’являтися судова практика, існують рішення, коли визначають місце проживання дитини 50 на 50 з матір'ю та батьком. Хоча для дитини, як вважає більшість психологів, це не дуже добре. Адже дитина має розуміти, де її постійне місце проживання. Якщо говорити про досвід США, то там така практика є типовою і не вважається дивиною. Батько і дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, окрім тих випадків, коли таке право обмежене законом. Верховний Суд все частіше посилається на цей принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини. З’являється все більше судових рішень, коли дитина може проживати з батьком, якщо він доведе, що дитині з ним буде краще. У батьків з’явилося більше прав, але якщо батько проживає окремо, то забезпечити йому контакт і доступ для спілкування з дитиною достатньо складно.
«Я особисто мала нагоду відвідати ЄСПЛ та поспілкуватися з розробниками концепції якнайкращих інтересів дитини. Вони відстежують, як ЄСПЛ тлумачить цю концепцію у своїх рішеннях. Окремо щодо кожної категорії справ тлумачення цього принципу відрізняється. Хоча в нашій практиці вже кілька років суди починають звертати увагу на інтереси дітей, цікавитися думкою дитини, а не просто формально вирішувати справи», – додала юрист.
Якщо батьки розходяться, то яким чином вони можуть забезпечити контакт з дитиною? Які інструменти передбачає законодавець? По-перше, це договір, в якому батьки можуть прописати, яким чином відбуватиметься доступ другого з батьків до дитини. Такий договір може укладатися на етапі шлюбно-розлучного процесу. Однак на практиці це складно та спрацьовує нечасто. Ми завжди радимо хоча б спробувати мирне врегулювання.
По-друге, договір може укладатися, коли дітки маленькі, або якщо дітей немає. В останньому випадку такий договір укладається в одному пакеті зі шлюбним договором. Це чудова нагода нареченим або тим, хто перебуває у шлюбі, з’ясувати, хто і як бачить подальше спільне життя, спілкування з дітьми та їх забезпечення. В цьому договорі також можна врегульовувати, що буде протягом шлюбу, адже він укладається не лише на випадок його розірвання. Тут постають питання щодо утримання, в тому числі утримання у шлюбі, хто оплачуватиме навчання дітей, медичне страхування, виїзд дітей за кордон, з ким залишатиметься дитина після розірвання шлюбу, хто сплачуватиме аліменти. Наприклад, у США в таких договорах врегульовують питання віросповідання. Тобто врегульовується дуже багато немайнових питань. Такі договори дуже популярні, якщо в парі є іноземець або обоє батьків є громадянами України, але живуть на дві чи більше країн одночасно. Позитивним є те, що за допомогою договору сторони можуть врегулювати спір і вийти за межі того регулювання, яке встановлене сімейним законодавством.
Що робити, коли сторони вже розпочали шлюбно-розлучний процес і не можуть домовитися мирним шляхом? Сторони мають право обирати, до кого звертатися: до органу опіки та піклування або до суду. Існує практика Верховного Суду від травня 2019 р. ВС зазначає, що якщо позивач не звернувся до органу опіки та піклування з приводу роз’яснення спору, це не є підставою для відмови тримати позов до суду. Як бачимо, є суди в регіонах, які відмовляють у вирішенні спору на тій підставі, що позивач попередньо не звернувся до органу опіки та піклування для вирішення цього питання.
Про алгоритми виїзду дитини за кордон розповіла Катерина Власюк, засновниця АБ «Сімейний адвокат Катерина Власюк»:
«Ще кілька років тому, щоб отримати дозвіл на виїзд за кордон для дитини, потрібно було докласти багато зусиль. За 8-12 місяців наперед один з батьків мав надати докази, наприклад, чому дитині потрібно поїхати саме до Туреччини чи Єгипту, взяти довідку у педіатра, чому саме за кордоном кращі умови. Дуже рідко були випадки (більше ніж 5 років тому), коли суди давали дозвіл на виїзд дитини до 16 років.
Останні кілька років була суттєва проблема, тому що потрібно було подавати роз’яснення з цього приводу ВС, який надавав дозвіл лише на одну поїздку. Багато чоловіків «губилися» саме в момент, коли дітям потрібно було виїздити за кордон, або маніпулювали та отримували за це непогані кошти. Жінки (яких була більшість у таких справах), будучи у відчаї, купували згоди на виїзд дитини за кордон у нотаріусів та молилися, щоб батько дитини про це не дізнався. Також був випадок, коли мати дитини намагалася позбавити батька батьківських прав. Основним аргументом було те, що їй потрібно часто вивозити дитину за кордон, а батько не надає такої згоди.
На щастя, сімейне законодавство розвивається. Я рада, що кілька років тому особисто долучилася до прийняття таких змін. Незважаючи на те, що в юридичному колі точилося багато розмов, переконували, що такі матері використовуватимуть цю можливість виїзду дітей за кордон, але зміни в законодавстві були прийняті, вони активно працюють. Не всі наші клієнти про це знають, але якщо наразі є рішення суду про місце проживання дитини, один з батьків може безперешкодно виїжджати з дитиною, але на 30 календарних днів. Головне – вчасно повернутися.
Друга опція, коли більше ніж за 4 місяці існує заборгованість за аліментами. Жінка як стягувач звертається до виконавчої служби, отримує довідку про те, що є заборгованість. На підставі цієї довідки, яка діє лише 30 календарних днів, можна перетинати кордон. Головне, щоб на момент перетину кордону ця довідка була чинною. Завдяки нормі про виїзд дитини за кордон через наявність боргів за аліментами сформувалася позитивна практика. Багато жінок, які не зверталися за стягненням аліментів, розуміючи, що у них є така опція, почали використовувати цю можливість. Однозначно, це в інтересах дитини, тому що аліменти – це кошти дітей.
Як адвокат у більшості випадків я негативно реагую на те, що батьки безвідповідально ставляться до фінансових питань, які пов’язані з дитиною, та після розлучення забувають, що вони мають захищати інтереси й права своїх дітей (насамперед, дбати про них самостійно). Наразі є три дієвих варіанти, як можна стягнути аліменти. Полегшення режиму виїзду за кордон надало можливість повною мірою використати можливості, які є у жінки, яка самотужки утримує та доглядає дитину.
Якщо немає рішення про визначення місця проживання дитини, немає рішення суду щодо стягнення аліментів або немає заборгованості за аліментами, існує така опція як виїзд за кордон за розпорядженням органу опіки та піклування. У разі відсутності гострого сімейного конфлікту я рекомендую своїм клієнтам скористуватися такою опцією. Адже якщо справа слухається в суді щодо визначення місця проживання дитини, то орган опіки не видасть таке розпорядження. Один із батьків дитини звертається з мінімальним пакетом документів до такого органу. На найближчій комісії, яка до карантину скликалася двічі на місяць, виноситься питання з приводу того, чи надавати заявнику розпорядження на виїзд дитини за кордон протягом одного календарного року без згоди іншого з батьків, але з обмеженням на 30 календарних днів.
На моїй практиці орган опіки та піклування жодного разу не відмовляв батькам у такому зверненні, якщо вони подавали належний пакет документів. Обов’язково таке розпорядження направляється іншому з батьків рекомендованим листом з повідомленням. Фактично є 14 днів, щоб оскаржити таке розпорядження та подати позов до суду. Якщо порівнювати це розпорядження з нотаріальною заявою, то воно виглядає достатньо просто: немає фірмового бланка та захисних елементів. Якщо таке розпорядження було отримане, необхідно звертати увагу на дату, дані дитини, матері чи батька, а також розуміти, що це не вільний квиток на один календарний рік, а можливість за один раз перетнути кордон з дитиною фактично на один місяць.
Існують роз’яснення з приводу того, що мати або батько дитини, які виїжджають за кордон, повинні додатково попереджати одного з батьків або звітувати про повернення перед органом опіки та піклування, який видав таке розпорядження. Поки що орган опіки не може з цим впоратися, тому відповідальність покладена на того з батьків, хто виїжджає з дитиною, та на контроль того з батьків, хто проживає без дитини. Раджу не порушувати встановлений режим, адже у разі порушення буде накладений адміністративний штраф, а документ на виїзд дитини буде скасований».
Під час третьої бутик-конференції «Держава VS особа в екологічних спорах» народний депутат України, Голова комітету ВРУ з питань екологічної політики та природокористування Олег Бондаренко назвав ухвалені законопроекти та розповів про перспективи розвитку екологічного законодавства в Україні.
За його словами, минулого року діяльність Комітету була не дуже плідною в частині прийняття законів. Однак він назвав кілька прийнятих законів: «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів», «Про регулювання господарської діяльності з озоноруйнівними речовинами та фторованими парниковими газами», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про видобуток бурштину та інших корисних копалин», а також деякі акти, спрямовані на підвищення відповідальності з метою збереження довкілля.
"Сьогодні на розгляді Комітету Верховної Ради знаходиться близько 30 законопроектів, які стосуються норм і правил діяльності, що регулюватимуть довкільну тематику впродовж десятків років. Насамперед, це рамковий законопроект «Про управління відходами». 27.05.2020 р. Комітет ВРУ схвалив цей проект закону та радить Верховній Раді прийняти за основу на черговому засіданні, а в цілому – у вересні. Відповідний закон запровадить такі важливі речі як ієрархію управління відходами та інститути управління відходами, які перелічені в Директивах ЄС, до яких приєдналася Україна", - зазначив народний депутат.
За його словами, на підставі Закону «Про управління відходами» до ВРУ будуть подані та прийняті ще кілька законів (зокрема, проект Закону «Про відходи електричного та електронного обладнання», проект Закону України «Про упаковку та відходи упаковки».
«Проект закону про побутові відходи окремо не буде розроблятися, його норми будуть включені до рамкового Закону "Про управління відходами". Вважаю, що прийняття цих законопроектів стануть величезним поштовхом до залучення інвестицій в Україну та зменшення забруднення країни за усіма видами відходів», – підсумував експерт.