Відкриття другого дня Судового форуму Асоціації правників України 01.10.2021 р. розпочалося з вітального слова Лілії Гретарсдоттір, голови Управління програм співпраці Департаменту імплементації прав людини, правосуддя та стандартів юридичної співпраці Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи: «Варто звернути увагу на останні законодавчі зміни щодо відновлення роботи ВККС та вдосконалення роботи ВРП. Венеціанська комісія та Рада Європи надала рекомендації щодо цих законодавчих правок, які висловлюють нашу позитивну оцінку і вказують на проблематичні питання». Також спікерка підкреслила, що єдність та послідовність судової практики посилює відчуття справедливості судової системи та підвищує рівень довіри до системи правосуддя. Особливу увагу, за словами спікерки, варто приділити виконанню рішень як національних судів, так і рішень ЄСПЛ, адже жодна судова реформа не буде вважатися реалізованою без виконання судових рішень.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Анна Огренчук, президентка Асоціації правників України, керуюча партнерка LCF Law Group, програмна координаторка форуму, зазначила: «Вчора спікери озвучували різні позиції щодо розвитку судової системи, незмінною залишається констатація кризового стану системи правосуддя. Наш форум покликаний стати діалогом для пошуку компромісів».
EXPERT TALK. Судова реформа: ризики та перспективи
Валентина Данішевська, Голова Верховного Суду, звернула увагу на те, що Етичній раді ВРП надаються такі повноваження, що вона може в один день зупинити роботу всіх членів ВРП. Це великий ризик для судової системи, адже ВРП – ключовий вищий орган судової влади. Якщо закриється ВРП, то це означатиме, що завершила свою роботу судова влада. «Ми вимагаємо, щоб Етична рада не мала повноважень та можливості зупинити роботу членів ВРП. Якщо нам пропонують відновити оновлену ВККС, здійснити поступову ротацію, то на це ми можемо погодитися. Однак це має відбуватися таким чином, щоб ВРП здійснювала свої повноваження щодня. ВРП повинна взятися за підбір кандидатів на вакантні посади, а судді не мають бути залякані. Така модель дозволить не розбалансувати конституційний лад та не порушити Конституцію», – зазначила пані Данішевська. Голова ВС підкреслила, що незалежна судова влада є фундаментом держави та балансує інші гілки владу, а судову реформу не можна провести без судової влади. Її потрібно зробити для того, щоб розвиватися.
Судова реформа: останні новели та першочергові кроки
Співмодераторами першої сесії заходу виступили Наталія Богацька, голова Південно-західного апеляційного господарського суду, голова ГО «Асоціація суддів господарських судів України», та Денис Бугай, партнер VB PARTNERS, адвокат, президент АПУ (2013-2017 рр., 2019-2021 рр.).
«Ми знаходимося за крок до зупинення діяльності судової системи. Ми заперечуємо, щоб необдумані процедурні моменти призвели до загрози функціонування системи судочинства. У нас критичний стан фінансування, а також є проблеми з кадрами. Найкритичніша ситуація в цивільній юрисдикції. Наприклад, у Харківському апеляційному суді з 60 суддівських місць зайнято тільки 16, в Одеському суді з 45 працюють лише 20. Скоро ми прийдемо до того, що апеляційні суди не зможуть здійснювати правосуддя», – зауважила Наталія Богацька.
«Адвокатську спільноту турбує питання судової влади. Статистика ще раз демонструє неможливість дотримання будь-яких процесуальних строків розгляду справ. Мета АПУ – бути майданчиком для діалогу між владою, громадськістю та юридичною спільнотою», – наголосив Денис Бугай.
Андрій Костін, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, прокоментував судову реформу як виклик суспільства змінювати судову систему: «Мова йде про відновлення роботи ВККС на конкурсній основі без квотного принципу на засадах компетентності та доброчесності. Результат відновлення роботи ВККС дозволить запустити функціонування Вищого суду з питань інтелектуальної власності, відновити конкурс на посаду суддів, оголосити конкурси до апеляційних судів, продовжити роботу щодо очищення судової системи, забезпечити проходження суддями кваліфікаційного оцінювання». Що стосується реформи ВРП, пан Костін зазначив, що в законі немає положень про те, що Етична рада зможе припинити діяльність ВРП. Навпаки, має бути досягнутий баланс між проведенням конкурсів та проведенням перевірок. «Міжнародні експерти надали своїх представників до Етичної ради. ВРП може з них обрати трьох, тому остаточне рішення все одно залишається за ВРП», – підкреслив народний депутат.
Богдан Моніч, голова Ради суддів України, зазначив, що закон про Етичну раду має ознаки неконституційності, але РСУ все ж таки почала його виконувати: «Ми зробили перший крок – провели перше голосування для делегування своїх представників до Етичної ради. Проте сьогодні ми не маємо жодного кандидата. Робота РСУ наразі полягає в тому, щоб заохотити найдостойніших колег йти в Етичну раду. Однак охочих небагато, тому що всі розуміють недосконалість закону». Одним із першочергових завдань Етичної ради буде перевірка кандидатів. Проте таку перевірку потрібно здійснювати таким чином, щоб уникнути будь-яких збоїв у роботі ВРП.
Заступник Міністра фінансів України Роман Єрмоличев приділив увагу питанню фінансування судової гілки влади. Він зазначив, що наступного року 21,8 млрд грн планується виділити на судову систему, а також передбачається підвищення заробітних плат. Пан Єрмоличев звернув увагу на необхідність врахування ефективності використання коштів, потрібно зосередитися на розподілі цих коштів між судами: «Цього року 22 млн грн виділено на суддів, які не здійснювали правосуддя, так само витрачаються кошти на суди, які не функціонують. 78% населення не довіряють судовій гілці владі, тому фінансування судів залежить від них самих, особливо що стосується питання проведення реформ».
Олексій Маловацький, в.о. голови Вищої ради правосуддя, прокоментував питання фінансування: «Запит судової влади більший, ніж передбачено Законом України «Про Державний бюджет». Станом на 2020 р. потреби у фінансуванні судової влади були задоволені лише на 64,4%. Щодо виплат суддям, які не здійснюють правосуддя, то ми зобов'язані їх забезпечувати, оскільки змінити це через звернення до КСУ ми не можемо, так само як і позбавлені законодавчої ініціативи». Пан Маловацький також звернув увагу на припинення здійснення ВРП розгляду дисциплінарних проваджень та відсутність у законі про Етичну раду поняття етичної відповідальності, яка буде підставою для припинення повноважень члена ВРП. Гідне фінансове забезпечення, якісне судове адміністрування, спрощений доступ до професії судді, впровадження електронного судочинства, скасування виконавчих документів – окреслені спікером шляхи вирішення проблем.
Ректор Національної школи суддів України Микола Оніщук зазначив: «Я не поділяю думки щодо некомпетентності міжнародних експертів, які можуть увійти до складу Етичної ради. Саме вони зможуть не допустити припинення діяльності ВРП. Водночас не варто очікувати змін у законі. Варто здійснити належну реалізацію положень про Етичну раду. Ми можемо змінити порядок набору на посади членів ВРП, наприклад, запровадити голосування за кандидатури усім складом суддівського корпусу. В майбутньому це дозволить взагалі усунути Етичну раду». На його думку, для належного фінансування судової влади необхідно передбачити ще 90 млн грн, адже у протилежному випадку є ризик призупинення проведення кваліфікованої підготовки суддів для здійснення правосуддя.
Сергій Демченко, народний депутат України, голова робочої групи з питань фінансування судової влади, повідомив, що недофінансування судової влади виникло з кількох причин. По-перше, насправді було виділено недостатньо коштів. По-друге, функціонування непрозорої системи виплати заробітної плати державним службовцям. «Також існують проблеми суб’єктивного характеру – минуле керівництво ДСА, яке здійснювало несправедливий розподіл коштів між судами. Нове керівництво ДСА та розроблений законопроєкт про врегулювання оплати співробітників суду має вирішити цю проблему. Законопроєкт пропонує «прив’язати» зарплати працівників суду до рівня суддівських окладів. Наприклад, патронатна служба отримуватиме 25% від окладу суду, в якому така служба працює. Таким чином, працівники апарату отримуватимуть близько 12 600 грн + 20% премії, а патронатна служба приблизно 15 тис. грн», – зазначив пан Демченко.
Про незалежність суддівської влади, яка залежить від незалежності кожного судді, говорила Людмила Волкова, радниця AVELLUM. Вона порівняла положення профільного закону, яким визначені заходи, необхідні для забезпечення незалежності судді, з реаліями:
- Незмінюваність судді: постійні перевірки суддів цьому не сприяють.
- Заборона втручання у діяльність: наразі застосовуються маніпулятивні прийоми з метою поширення сумнів щодо справедливості судочинства.
- Особливий порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності: немає держав з настільки безпрецедентною відкритістю притягнення судді до відповідальності. Можливо, варто ставити питання про уніфікацію дисциплінарних проваджень.
- Порядок фінансування: суддя наразі перебуває у стані невизначеності, оскільки на слуху розмови про те, що в будь-який момент можуть зменшити розмір оплати судді. Також це стосується матеріального забезпечення апарату суду.
Забезпечення єдності судової практики: рекомендації Ради Європи та досягнення судової влади України
Друга сесія форуму розпочалась з виступу Олега Ткачука, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. У своєму виступі спікер розкрив еволюцію правових висновків ВС. Він зазначив, що підхід до формування єдиної судової практики через практику окремих палат є хибним. Єдина практика має бути у всього Верховного суду. Звичайно, цьому не сприяє той факт, що судді того ж ВС бачаться лише на Пленумі ВС. Також велике питання, як може діяти спеціалізація суддів під час засідання Великої Палати ВС, приміром, коли у кримінальній справі рішення виносять більшість суддів адміністративної чи господарської юстиції.
Віктор Городовенко, суддя Конституційного Суду України, зробив порівняння юридичного тлумачення Конституційного Суду України та Верховного Суду. «З 2016 р. Конституційний суд України був вилучений з розділу правосуддя і став окремим органом конституційного контролю, а тому повноваження тлумачення Конституції України перейшли до ВС», – зауважив спікер. За його словами, якщо до 2016 р. КСУ міг тлумачити закони шляхом використання визначень інших законів, то з 2016 р. це стало суперечити основному закону держави. Також він навів приклади тлумачення законодавства ВС та КСУ.
Надважливу тему судового контролю за дотриманням обов’язкових висновків ВС суб’єктами владних повноважень розкрив під час свого виступу суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Володимир Кравчук. Будучи представником адміністративної юстиції, він зазначив, що представники владних повноважень порушують закон чи не більше ніж громадяни. Частково це пов’язано із суперечностями українського законодавства. Приписи ВС не є рекомендаціями, як це часто сприймають посадовці, а джерело права. Ст. 65 Закону України «Про державну службу» навіть передбачає дисциплінарну відповідальність за невиконання приписів ВС. Однак, на жаль, це мало кого стримує повторювати одні й ті ж порушення законодавства. «Стоїть питання про те, що робити в умовах, коли чиновники нівелюють приписи ВС? Насамперед, потрібно інформувати чиновника про конкретні приписи. Адже багато державних службовців просто не отримують необхідну інформацію і плодять нові порушення», – підкреслив Володимир Кравчук.
Обов’язковість vs врахування висновків ВС: яка концепція більш дієва
З доповіддю на цю тему виступила Вікторія Джарти, суддя Господарського суду м. Києва. Вона зазначила, що примус до врахування висновків ВС не завжди працює, адже трапляються різні спори та ситуації. Проте враховувати висновки ВС все ж таки потрібно, оскільки це створює єдину судову практику, яка є більш зрозумілою як для суспільства, так і для бізнесу.
Закриваючи другу сесії форуму, співкеруючий партнер Hillmont Partners Андрій Нижний розповів про обмеження касаційного оскарження у малозначних справах та про інші перепони на шляху до єдності судової практики. Він навів кілька прикладів рішень ВС, де зміна судових прецедентів несуть загрозу єдиній судовій практиці. Спікер зазначив, що судді ВС, ухвалюючи рішення у справі, яка має подібні прецеденти, мають оцінювати те, як новий прецедент вплине на практику. «Можливо, варто закріпити на законодавчому рівні обов’язковість застосування виключно нових прецедентів, які виносить ВП ВС», – зазначив спікер.
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Наталія Блажівська та юрист Секретаріату Європейського суду з прав людини Дмитро Третьяков виступили співмодераторами другої сесії форуму.
Процесуальні дилеми як виклики для забезпечення права на справедливий суд
Модератором третьої сесії виступив Олександр Шкелебей, керуючий партнер, керівник практики судових спорів ESQUIRES.
Про зловживання процесуальними правами розповів Костянтин Богатир, суддя Південно-західного апеляційного господарського суду. Він наголосив, що довести зловживання правами складно, а в деяких випадках – неможливо.
«Зловживання правами – це завжди умисна поведінка, що порушує права інших учасників правовідносин. В українському законодавстві ст. 13 ЦК як загальна норма забороняє зловживання правом і зобов'язує дотримуватися прав інших осіб. Проривом у цій доктрині стало закріплення спеціальної норми у процесуальних кодексах (наприклад, у ГПК це ст. 43)», – зазначив суддя.
Також він звернув увагу на правильність оформлення зловживання правом у судовому рішенні. В резулятивній частині потрібно чітко прописати дії, які суд визнає зловживанням правами, а тоді зазначити наслідки, які з цього випливають. Попередження найчастіше застосовується у процесі як засіб застосування до особи заходів процесуального примусу. Якщо сторона не реагує на попередження, тоді можливе видалення учасника із зали судового засідання, а далі застосовується штраф. Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє таку особу від зобов’язань вчинити певні дії. Найпоширенішим способом зловживання правами є повідомлення суду неправди у поясненнях сторін, фальшування доказів, повідомлення про фальшиве замінування приміщення суду, заявлення відводів, заміна представника за день до судового засідання.
Володимир Ващенко, партнер VB PARTNERS, свій виступ присвятив санкційній політиці держави. Рішення ЄСПЛ від 23.09.1982 р. у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» закріпило необхідні умови для втручання держави у права та свободи особи, в тому числі шляхом застосування санкцій. Насамперед, національні суди мають перевірити достатність та достовірність підстав втручання у права та свободи особи. Рішенням передбачається сукупність умов для такого втручання Зокрема, воно має здійснюватися згідно із законом, повинно мати легітимну мету, бути необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним законній меті.
В Україні у 2021 р. вже було видано 25 рішень про застосування санкцій. Найчастіше санкції застосовувалися до телерадіокомпаній, інформаційних агентств та надрокористувачів. Щодо судової практики ВП ВС та КАС, то до 2020 р. суди не здійснювали перевірку достатності підстав для застосування санкцій. Тільки у 2020 р. КАС ВС у справах №990221519 та №990125919 дійшов висновку про скасування санкцій з огляду на недостатність підстав для застосування санкцій.
«Практичними питаннями, які виникають у санкційному процесі, є позиція Президента, пасивність РНБО, обмеження доступу до інформації, неякісні документи від ініціатора процесу, низька якість актів Президента та РНБО, відсутність ефективного механізму виконання рішень», – зазначив пан Ващенко.
Партнер практики вирішення спорів Marchenko Partners Олег Марченко зосередив увагу на міжнародній відповідальності держави за відмову в правосудді. Спікер окреслив міжнародні зобов’язання у сфері правосуддя:
- ARSIWA – статті про відповідальність держави за міжнародно-правові діяння Комісії з міжнародного права ООН;
- ст. 6 ЄКПЛ;
- міжнародні договори про захист інвестицій: право на справедливе та неупереджене ставлення;
- загальні принципи права та норми міжнародного звичаєвого права (наприклад, мінімальний стандарт поводження з іноземцями).
Також спікер визначив випадки відмови у правосудді та навів приклади таких порушень в Україні. Наприклад, у справі про картельну змову, пов’язану з групою компаній Тедіс:
- незабезпечення належного правового процесу (корупція, нерівне ставлення, дискримінація, порушення права бути почутим, порушення права на захист);
- судове рішення по суті не відповідає таким загальним принципам права як добросовісність, пропорційність, зловживання правом та res judicata;
- процесуальна справедливість (належний процес) має бути забезпечений державою як у судовому процесі, так і в адміністративних квазісудових процесах (приміром, у розслідуванні справ АМКУ, справа про картельну змову).
Антимонопольні спори
Круглий стіл, присвячений антимонопольним спорам, зібрав багато тем для дискусій, серед яких оскарження штрафів АМКУ за концентрації без дозволу, оскарження вчинення антиконкурентних узгоджених дій чи зловживань монопольним становищем та ін. Модерувала дискусію радниця LCF Law Group Ніна Сидоренко разом з головою Комітету АПУ з конкуренційного права, партнером Asters Олександром Вознюком.
Ірина Булгакова, суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, розкрила практику ВС стосовно оскарження рішень АМКУ. Вона розпочала з висвітлення справи щодо групи компаній Тедіс. За її словами, у справі АМКУ проти групи Тедіс АМКУ вийшов за межі своїх повноважень, а тому ВС виніс рішення про скасування рішень судів нижчих інстанцій. Також була змінена позиція стосовно процесу доказування у справах проти АМКУ. Якщо раніше сторона не могла подавати додаткові докази, обмежуючись доказами, що містяться в матеріалах справи АМКУ, яку оскаржують, то наразі ця практика змінена.
Директорка юридичного департаменту Антимонопольного комітету України Ганна Кривошей розповіла про те, як судові рішення судів впливають на правозастосовну практику АМКУ. Вона розкритикувала підхід ВС щодо надання права стороні в суді подавати додаткові докази у спорі з АМКУ. «Враховуючи, що в судовому спорі Комітет не має права надавати додаткові докази, на нашу думку, це нівелює принцип змагальності в судочинстві, – наголосила доповідачка. – Лише близько 5-7% рішень АМКУ успішно оскаржуються в судах».
Заступниця Голови Антимонопольного комітету України – державна уповноважена Анжеліка Коноплянко розповіла про те, як АМКУ підходить до збору та налізу доказів у процесі розслідування справ. За її словами, цього року виросла в геометричній прогресії кількість оскарження відмов відкривати справи за зверненнями заявників. Судді одноголосно заявляють, що відмова АМКУ має мати формат рішення з обґрунтованими підставами відмови. Що стосується оскарження антиконкурентних узгоджених дій на державних закупівлях, то наразі суди вимагають у доказах мати додаткові доведення, окрім збігу ІР-адрес та однакових номерів мобільних телефонів. У справах стосовно зловживання монопольним становищем АМКУ проводить економічну експертизу шляхом залучення внутрішніх спеціалістів Комітету, а тому вважаємо недоцільним застосовувати в судах додаткову економічну експертизу, оскільки це дискреційне право Комітету.
Ксенія Прохур, старша юристка Baker McKenzie, у відповідь на репліку заступниці голови АМКУ, наголосила, що експертиза в суді повинна бути, адже в суді є переважним принцип змагальності, а така експертиза є альтернативною точкою зору, окрім позиції АМКУ.
Дискреційні повноваження АМКУ та межі судового перегляду рішень АМКУ: підходи судів
Олена Перцова, радниця AEQUO, підняла питання щодо проблематики подачі з боку АМКУ відзивів на позовну заяву. Загалом, спори щодо оскарження АМКУ тривають у господарських судах довше, ніж інші справи, займаючи кілька років. Проблема полягає в тому, що АМКУ дуже часто затягує з наданням відзиву на позовну заяву. Також з відзивом Комітет ніколи не надсилає матеріали справи. Часто це створює труднощі у формуванні позиції у справі.
Олександр Нагорний, заступник голови Комітету АПУ з конкуренційного права, радник Sayenko Kharenko, під час обговорення поставив представникам Комітету кілька запитань стосовно порядку застосування процедури визначення штрафу. «Чому Комітет у процесі оскарження рішення в суді не може доопрацювати оскаржене рішення та винести необхідне покарання порушнику? Адже суспільство навіть у примітивному вигляді розуміє, що той чи інший суб’єкт є порушником та монополістом», – задався питанням експерт.
Спікерами круглого столу також були судді Господарського суду міста Києва Вадим Босий та Юлія Картавцева, судді суддя Північного апеляційного господарського суду Володимир Андрієнко та Олена Коротун, партнер LCF Law Group Сергій Бенедисюк.
20 років виконання рішень ЄСПЛ Україною: дорослий погляд на стан справ
Під модеруванням Івана Ліщини, адвоката, заступника Міністра юстиції – Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини 2016-2021 рр., відбулась четверта сесія заходу. Він назвав питання невиконання Україною рішень ЄСПЛ сталою темою всіх останніх правових форумів.
Павло Пушкар, керівник відділу Департаменту виконання рішень ЄСПЛ Генерального Директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи, зазначив, що функціональною природою рішення ЄСПЛ є забезпечення механізму трансформації правової системи держави, а невиконання рішень блокує європейську перспективу для України.
«Рішення ЄСПЛ мають декларативний характер, тобто тільки вказують на проблему і не зазначають, як вона має виконуватися. Ст. 382 ККУ встановлює відповідальність за невиконання рішень ЄСПЛ, але вона не застосовується на практиці. Законопроєкт №5533 пропонує внести зміни до ст. 106 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та включити додаткову підставу для дисциплінарної відповідальності за ухвалення рішення з порушенням Конвенції або за ухвалення рішення, яким залишено без змін рішення суду нижчої інстанції, яким порушено Конвенцію, що встановлено рішенням ЄСПЛ», – зазначив пан Пушкар.
Він пояснив, що таке порушення прирівнюватиметься до суттєвого дисциплінарного проступку або до грубого нехтування обов’язками, несумісними зі статусом судді, або виявлятиме невідповідність займаній посаді, та вважатиметься підставою для звільнення. На його думку, сумнівно, що законопроєкт відповідає вимогам Конвенції та європейським стандартам.
Юристка Департаменту виконання рішень ЄСПЛ Генерального Директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи Ольга Дубінська повідомила, що станом на вересень 2021 р. 623 справи знаходяться на виконанні, в тому числі 111 справ є провідними, тобто кожна з них має свою правову проблему, задля вирішення якої вжити потрібно здійснити юридичні дії. 451 справа перебуває під посиленим наглядом, закрито 1173 справ. На виконанні понад 5 років знаходиться 219 справ, з них 75 справ на виконанні довше ніж 10 років.
«За результатами засідання КМРЄ у вересні 2021 р., під час аналізу справ проти України (за позовами Жовнер/Іванов/Бурмич, Меріт/Світлана Науменко, Олександр Волков, Пєтухов (№2), був зроблений загальний висновок про потребу в Україні комплексних змін, цілісного бачення реформ та необхідності державі оцінювати вплив таких змін», – зазначила пані Дубінська.
Дмитро Гудима, суддя Великої Палати Верховного Суду, окреслив проблеми, які виникають у зв’язку із заявами про перегляд справ з підстав наявності рішення ЄСПЛ. За його словами, тепер за такими заявами справи не відкриваються, тому що зайва надія для заявника є невиправданою.
«Існують випадки, коли люди на підставі рішення ЄСПЛ звертаються щодо усунення тих порушень, які насправді були допущенні у цій справі, проте рішення ЄСПЛ цих порушень не стосувалися. Часто люди видають за свої справи рішення ЄСПЛ щодо інших заявників. Трапляються ситуації, коли людина звертається за переглядом судового рішення, коли ЄСПЛ визнав порушення Конвенції у цій справі, але порушення стосується тих дій, які не були вчинені. Також ЄСПЛ достатньо часто встановлює порушення щодо дотримання розумного строку виконання рішень чи строків розгляду справ. Отже, не всі порушення, які встановлює ЄСПЛ, можуть бути підставою для перегляду рішення національними судами», – зазначив пан Гудима.
Заступниця Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Валерія Коломієць доповіла, що з питань виконання рішень ЄСПЛ була створена міжвідомча комісія, оскільки це вже глобальне питання, тому вирішувати його потрібно командою. Наприклад, був залучений Мінфін, адже наразі Україна офіційно має боргів більше ніж на 6 млрд, тому всім потрібно мати розуміння наслідків невиконання рішень ЄСПЛ для євроінтеграції України.
«Цьогоріч ми запустили моніторинг наявних в Україні мораторіїв і здійснюємо аналіз їх дієвості та економічного ефекту. Також цього року вже була допрацьована стратегія щодо запобігання катувань. Документ вже перебуває в КМУ для прийняття, що виведе проблему на системний рівень. До кінця року планується розглянути питання належного утримання осіб, які перебувають у місцях несвободи. Подання необґрунтованих регресних позовів становить фінансове та ресурсне навантаження на Мін’юст, а очікуваного ефекту не отримує», – зазначила пані Коломієць.
Ірина Жаронкіна, старша національна експертка, керівниця компоненту «Захист прав власності та виконання судових рішень» Проєкту ЄС «Право-Justice», продемонструвала результати аналізу боргових зобов’язань України: «48,8% боргу серед державних підприємств має нафтогазовий сектор, 40,4% – енергетичний. На прикладі структури боргу в судових рішеннях щодо заробітної плати можна побачити, що 2 754 випадків заборгованості має державний сектор та 1 724 – приватний сектор. За результатами проведених досліджень можна зробити висновок, що більше ніж 90% державних підприємств є збитковими».
Виконання судових рішень: міжнародний аспект
Юлія Атаманова, партнерка LCF Law Group, модерувала останню сесії форуму, на якій говорили про різноманітні перешкоди у виконанні міжнародних судових рішень в Україні.
Роберт Шоу, партнер Holland & Knight, розповів про Концепції юрисдикційного імунітету держави стосовно особливостей застосування під час виконання рішення міжнародного арбітражу. За його словами, наразі він захищає інтереси НБУ перед кредиторами ліквідованого банку. «Вилучення чужих активів у США дуже обмежене, особливо коли мова йде про Центробанк, яким є НБУ. Окрім того, відсутні міжнародні договори, за якими можна виконати рішення суду США десь за кордоном», – повідомив спікер. Як приклад, він навів ізраїльську фірму, яка кілька років тому надала Україні якісь послуги, за що не отримала кошти. Вона намагалася це вирішити в американському суді та стягнути витрати за рахунок українського майна на території США, проте такий позов був відхилений. Також це стосується власності українських державних компаній.
«Публічний порядок держави як «перешкода» виконанню рішення міжнародного арбітражу» – такою була тема виступу судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Євгена Петрова. За його словами, у 2020 р. на розгляді в КЦС перебувало 159 справ стосовно оскарження рішень першої та апеляційної інстанції щодо виконання рішень МКАС і третейських судів. Українське законодавство передбачає можливість невиконання міжнародного арбітражного рішення, якщо це порушує публічний порядок. Водночас в жодному законодавчому акті не міститься визначення, що таке публічний порядок. Лише у 2018 р. ВС зробив висновок, що є публічним порядком, наприклад, якщо мова йде про виконання арбітражного рішення на користь країни-агресора або особи, що перебуває у санкційних списках.
Спікером, який завершив форум, став Олександр Процюк, радник CMS Reich-Rohrwig Hainz. Він поділився власним досвідом використання забезпечувальних заходів міжнародного арбітражу та зазначив, що забезпечення виконання рішення міжнародного арбітражу здійснюється через апеляційні суди. Загалом, ця процедура швидка і розгляд займає лише два дні. Проте через неукомплектованість судів цей час подовжується. Підставами для відмови у визнанні та виконанні забезпечувальних заходів арбітражу передбачені ст. 5 Нью-Йоркської конвенції.