Закон України № 63-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу» (Закон про податковий компроміс), який був прийнятий Верховною Радою України 25.12.2014 року, є довгоочікуваний бізнесом, позитивним і прогресивним по своїй суті, хоча і має деякі вади.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Так, наприклад, негативним є те, що Законом не визначено вичерпний перелік випадків (підстав), коли контролюючі органи мали б право призначати та проводити податкові перевірки в рамках застосування процедури податкового компромісу.
Також, в Законі нічого не зазначено про те, в яких випадках та за яких обставин контролюючі органи можуть відмовляти платнику податків в застосуванні процедури податкового компромісу. Наслідком цього є численні факти надуманих та безпідставних відмов у застосуванні цієї процедури.
Але, на мою думку, головними причинами того, що Закон про податковий компроміс не запрацював на повну силу, є суб’єктивні фактори.
Перш за все, на місцях контролюючими органами розширено трактуються норми Закону № 63-VIII щодо меж процедури податкового компромісу, платників податків безапеляційно попереджають про те, що або вони включають до своєї заяви про намір застосування податкового компромісу всі ризикові, з точки зору контролюючої інстанції, господарські операції, або невідворотньо буде призначена позапланова податкова перевірка, за наслідками якої всі ці «ризикові» господарські операції будуть включені до акту «без права оскарження».
Хоча, це той рідкий випадок, коли Методичні рекомендації щодо застосування Закону № 63-VIII, затверджені наказом Державної фіскальної служби України № 13 від 17.01.2015 року, позитивно розширено трактують норму вказаного закону, з яких випливає, що перевірка проводиться виключно в межах податкових періодів та суб’єктів господарювання, по господарських операціях з якими платником податків подано уточнюючі розрахунки.
Іншим стримуючим суб’єктивним фактором є те, що серед представників бізнесу поширені необґрунтовані побоювання щодо наслідків застосування Закону про податковий компроміс, зокрема, побоювання щодо того, що добровільне визнання факту заниження податкових зобов’язань платником податків фактично буде явкою з повинною, внаслідок чого службова особа підприємства, у разі відмови контролюючим органом у застосуванні до платника податків податкового компромісу, в подальшому може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків, а також може бути підставою для кримінального переслідування за іншими статтями КК України.
Також, побоювання представників бізнесу стосуються того, що приймаючи рішення про застосування податкового компромісу, платник податків ставить під удар своїх контрагентів, спричиняє для них негативні наслідки.
На жаль, серед окремих юристів такі «страшилки» також поширені.
Хочу впевнено зазначити, що вказані побоювання є повною нісенітницею.
По-перше, факт застосування процедури податкового компромісу навіть об’єктивно не можливо трактувати як добровільне зізнання в будь-яких протиправних діях, оскільки закон про податковий компроміс регулює виключно процедуру його узгодження, при цьому не ставить будь-яких умов для його застосування, тим більше і не ставить досягнення компромісу в залежність від визнання вини, а тому факт застосування платником такої процедури ніяким чином не може розцінюватись та трактуватись як добровільне визнання ним вини будь в чому. Навпаки, досягнення податкового компромісу є беззаперечною підставою для закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю в діях службових осіб підприємства складу злочину, передбаченого ст. 212 КК України.
По-друге, Закон № 63-VIII містить чітку норму про те, що уточнення платником податків податкових зобов’язань шляхом подання уточнюючого розрахунку не впливає на розмір податкових зобов’язань його контрагентів.
Враховуючи вказані вище обставини, а також звернення платників податків, Асоціація платників податків України звернулась Комітету Верховної Ради України з податкової і митної політики з проханням про надання роз’яснень Комітету з приводу порядку застосування Закону про податковий компроміс, оскільки трактування окремих його норм на практиці неоднозначне.
З роз’яснення Комітету, яке видане 10.03.2015 року, зокрема, випливає, що податкова перевірка згідно з процедурами податкового компромісу за періоди, щодо яких вже була проведена документальна перевірка за тими ж питаннями платника податків, який подав уточнюючий розрахунок, контролюючим органом призначена бути не може.
В роз’ясненні також зазначено, що межі податкового компромісу визначаються розміром занижених податкових зобов’язань, що виникли у платника податків у конкретний податковий (звітний) період за наслідками конкретних господарських операцій з конкретними суб’єктами господарювання, про які зазначено платником податків у переліку (опису) господарських операцій, що подається ним разом із уточненим розрахунком для цілей застосування податкового компромісу.