30 грудня 2024 року Кабмін зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт № 12367 про внесення змін до КПК та Закону «Про прокуратуру» щодо строків досудового розслідування. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! У Пояснювальній записці до вказаного законопроєкту зазначено, що Проєкт Закону розроблено на виконання пункту 67 Листа про наміри та Меморандуму про економічну та фінансову політику між Україною та Міжнародним валютним фондом від 17 червня 2024 року та пункту 69 Листа про наміри та Меморандуму про економічну та фінансову політику між Україною та Міжнародним валютним фондом від 04 жовтня 2024 року, відповідно до яких встановлено зобов’язання щодо внесення змін до КПК України в частині забезпечення балансу у проведенні всебічного досудового розслідування кримінальних правопорушень. Автори вважають, що з метою посилення ефективності процедур розслідування корупційних злочинів виникла необхідність скасування обов'язкового закриття досудових розслідувань у зв'язку зі спливом строків досудового розслідування після повідомлення про підозру. На думку цих же авторів, законопроєкт повинен скасувати так звані «правки Лозового», які допомагають уникати відповідальності корупціонерам. Проте, чи є так насправді? Як є станом на зараз? З 1 січня 2024 року почали діяти зміни до Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК), згідно з якими існуючі до цього обмеження щодо строків розслідування до вручення підозри було скасовано, а строк досудового розслідування почав обчислюватися з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом. Отже, з 01 січня 2024 року, у кримінальних провадженнях, в яких жодній особі не повідомлено про підозру («фактові» кримінальні провадження), строки досудового розслідування не обчислюються. Загальні строки досудового розслідування визначені у ст. 219 КПК України. Зараз, коли строки розслідування закінчуються, прокурор має діяти відповідно до норм статей 219, 280 та 294 КПК України, які регулюють строки, порядок продовження та загальні положення закінчення досудового розслідування. Суд може закрити кримінальне провадження, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК України. Проте це не стосується випадків, коли йдеться про повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи. У разі недотримання розумних строків учасники провадження можуть оскаржити це прокурору вищого рівня в порядку статті 308 КПК України. Рішення прокурора про відмову можна оскаржити слідчому судді. Що пропонується? доповнити ст. 219 КПК положенням про обов’язок прокурора здійснити одну з дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК України (закрити справу, направити обвинувальний акт чи клопотання про звільнення від відповідальності до суду), не пізніше останнього дня строку досудового розслідування; виключити п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України щодо закриття кримінального провадження через закінчення строків досудового розслідування; запровадити новий механізм, за яким слідчий суддя буде розглядати клопотання про зобов’язання прокурора закінчити досудове розслідування, у разі закінчення строків досудового розслідування; встановити нову підставу для дисциплінарної відповідальності прокурорів — неприйняття процесуального рішення чи невчинення процесуальної дії у визначені строки. Правові наслідки прийняття законопроєкту Незважаючи на бажання авторів довести необхідність прийняття цього законопроєкту, а також його винятковість у врегулюванні ряду питань, варто зазначити наступне. Головним науково-експертним управлінням Апарату Верховної Ради України було надано Висновок від 08.01.2025 до вказаного законопроєкту, в якому, зокрема, зазначено, що виключення п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України є недоцільним, а неспроможність органів досудового розслідування в окремих випадках здійснювати свої функції у встановлені КПК строки не повинна стати перешкодою для реалізації завдань кримінального провадження відповідно до ч. 1 ст. 2 КПК, що полягають у захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду. На відміну від наявного зараз судового контролю, який забезпечує незалежну та об’єктивну оцінку обґрунтованості продовження строків досудового розслідування до 6 місяців, запропонована модель передбачає прийняття такого рішення представником сторони обвинувачення, тобто прокурором. Це порушує принцип змагальності та рівності сторін у кримінальному процесі, оскільки прокурор, навіть якщо він є керівником, має процесуальну зацікавленість у результаті досудового розслідування. Така норма викликає обґрунтовані сумніви щодо її конституційності, зокрема щодо заборони звужувати зміст та обсяг наявних прав і свобод людини при прийнятті нових або внесенні змін до чинних законів. Отже, цей законопроєкт не дозволить зберегти судовий контроль за продовженням строків досудового розслідування. Крім того, відкритим залишається питання існуючих «процесуальних маніпуляцій» сторони обвинувачення, які полягають в умисному затягуванні строків досудового розслідування. Так, нерідко зустрічаються випадки незаконного та безпідставного оголошення підозрюваних в розшук, з метою формального зупинення досудового розслідування, не зважаючи на сумлінне виконання останніми покладених на них обов’язків щодо з’явлення за кожним викликом до слідчого, прокурора чи слідчого судді. Яскравим прикладом таких порушень було масове безпідставне «оголошення в розшук» осіб на початку повномасштабного вторгнення рф в кінці лютого 2022 року, коли велика кількість слідчих та прокурорів виїхали з міста Києва, залишивши свої робочі місця. Постанови слідчих про оголошення в розшук навіть не направлялись на виконання відповідним структурам Національної поліції. Ба більше, «розшукувані» підозрювані в цей час знаходились в Києві за місцем свого проживання, працювали, допомагали військовим і не здогадувались, що їх нібито «викликали» правоохоронці та що їх «розшукують». Також для безпідставного зупинення строків досудового розслідування слідчі та прокурори користуються «наявною необхідністю виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва». Запити про проведення процесуальних дій в межах міжнародного співробітництва нерідко навіть не відправляються на виконання до компетентних органів інших держав, або ж дублюються декілька разів, що дозволяє правоохоронцям формально зупинити досудове розслідування. Запропоновані законопроєктом № 12367 зміни до ч. 4 ст. 284 КПК України, які пропонують новий механізм подання до слідчого судді клопотань про зобов’язання прокурора закінчити досудове розслідування, у разі закінчення строків досудового розслідування, теж викликає сумнів у його ефективності. Таке клопотання сторони захисту, потерпілого або іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, розглядається слідчим суддею не пізніше п’яти днів з дня його надходження до суду. Однак на практиці, слідчі судді районних судів міста Києва нерідко не дотримуються визначених КПК України строків розгляду скарг чи клопотань, через велику завантаженість. Вказана обставина призведе до тривалої бездіяльності прокурорів, які не прийматимуть жодного процесуального рішення щодо закінчення досудового розслідування, без ухвали слідчого судді. Враховуючи той факт, що прокуратура не повідомлятиме сторону захисту чи потерпілого про продовження строків досудового розслідування аж до 6 місяців, об’єктивний розгляд таких клопотань можливий слідчими суддями виключно за участю прокурора чи слідчого. Так само прокурори та слідчі можуть саботувати судові виклики, не надавати слідчим суддям матеріали досудового розслідування, подавати безпідставні відводи чи клопотання про відкладення судових засідань тощо. Також невирішеним залишається питання затягування прокурорами строків виконання ухвал про зобов’язання закінчити досудове розслідування. Нерідко прокурори відмовляються отримувати в залі суду ухвали, які зобов’язують їх прийняти певне процесуальне рішення. Через відсутність належного фінансування, суди не мають технічної можливості направити такі ухвали для виконання на поштову адресу прокуратури. Однак навіть після отримання ухвали засобами поштового зв’язку, прокурори подають безпідставні заяви про роз’яснення судового рішення, а потім — оскаржують до суду апеляційної інстанції ухвали слідчих суддів про відмову в такому роз’ясненні. Законопроєкт не регламентує чітких вимог до тексту клопотання про зобов’язання прокурора закінчити досудове розслідування. Це може призвести до безпідставних відмов в задоволенні клопотань чи їх поверненні, внаслідок «неможливості» їх розгляду слідчими суддями. Також законопроєктом не врегульовано порядок оскарження ухвал слідчих суддів про безпідставну відмову чи повернення клопотань, що призведе до подання повторних звернень та збільшення вже існуючого навантаження на судову систему. Станом на 2025 рік, в судовій практиці сформована усталена практика щодо закриття кримінальних проваджень на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України. Для прикладу, постановою об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13.02.2023 по справі № 932/8842/20 сформовано правовий висновок, згідно з яким, навіть якщо особі вручено повідомлення про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти власності, та за умови, що додатковим об’єктом злочину є посягання на життя та здоров’я особи, вказана обставина перешкоджає закриттю кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України. Іншим прикладом усталеної судової практики є постанова об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.10.2022 по справі № 216/4805/20, якою сформовано правовий висновок, згідно з яким, той факт, що день повідомлення про завершення досудового розслідування та день фактичного надання доступу до матеріалів досудового розслідування можуть не співпадати, не свідчить про те, що строк для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування необхідно обраховувати з моменту фактичного надання доступу до таких матеріалів. Проміжок часу між цими днями не повинен включатися у строк досудового розслідування. Отже, не вирішеною залишається проблема в законопроєкті, коли стороні захисту не надається фактичний доступ до матеріалів досудового розслідування, однак строки досудового розслідування зупинені через формальне прийняття прокурором постанови про «завершення досудового розслідування». Як висновок, прийняття цього законопроєкту жодним чином не посилить ефективність процедури розслідування корупційних злочинів, та і інших злочинів. Однак навпаки, скасування ряду норм КПК України, а також доповнення його новими, виключно ускладнить процеси, які станом на зараз є усталені, а також механізми, які працюють.
11 березня 2025, 19:56