05 серпня 2020, 19:26

В’язниця на продаж: що спільного між Бастилією та ІВЦ-132

Костянтин Ніколаєв
Костянтин Ніколаєв редактор Юридичної Газети

Багато років тому, коли пересічні українці ще їздили до Європи в автобусах, я вперше опинився у Парижі. Сусідка по салону на моє питання «Що ти насамперед бажаєш побачити у столиці Франції», відповіла просто: «Бастилію». Я посміхнувся і не став її розчаровувати. Хоча трохи був розчарований сам, адже Бастилія насправді могла стати однією з багатьох туристичних перлин Парижа. Але не стала. Революційна доцільність виявилася сильнішою за намагання зберегти історичну пам’ятку найвеличнішої події в історії Франції. Ось і зараз багато хто кепкує з головного національного свята французів, називаючи його День взяття того, чого нема.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


«Ірпінський виправний центр (№132)», що розташований у смт. Коцюбинське біля Києва, звичайно, не Бастилія. І ніколи нею не стане. Але його доля поки що залишається невідомою.

Нагадаю, 6 серпня голова Мін'юсту Денис Малюська візьме участь у заході, присвяченому початку великого розпродажу вітчизняних в’язниць, який проходитиме саме на території ІВЦ. Прес-служба відомства анонсувала, що Малюська розповість і про плани подальших продажів подібних закладів та напрями використання отриманих від реалізації в’язниць коштів.

Трохи історії ІВЦ-132

Останні засуджені ІВЦ-132 покинули його рік тому, в серпні 2019 р. А перші з’явились ще під час Другої світової війни. Тоді, у 1944-му було прийняте рішення про розташування на території смт. Коцюбинське колонії для засуджених, у якій утримувались адмінпокарані чоловіки та жінки, з назвою «Управління начальника робіт» (УНР), яка діяла до 1952 р. Протягом 1944-1953 рр. покарані, що утримувались в «УНР», працювали на відновленні столичних заводів «Більшовик» і «Червоний екскаватор», а також на будівництві селища Нові Біличі, гіпсового заводу та меблевої фабрики в самому Коцюбинському. Крім того, засуджені займалися бондарним виробництвом. У 1952 р. «Управління начальника робіт» було реорганізоване в колонію посиленого режиму. І ось у 2020-му колишнє «УНР» у Коцюбинському виставлене на торги.

Що відбувається сьогодні

Яка доля спіткає його у подальшому? З одного боку, хочеться вірити, що вона буде краща, ніж у Бастилії, а з іншого - усі ми бачили руїни, в яких опинилася за весь цей час величезна кількість інших об’єктів нерухомого майна по всій Україні, від великих міст до смт. на кшталт Коцюбинського. Багато знайшлось бажаючих їх придбати? Чому ж у ІВЦ-132 має бути інша доля?

Мені справді хочеться вірити, що міністр юстиції знає, що робить, і вже знайшов потенційного покупця на ІВЦ. Якщо ні, то ця перша ластівка просто вилетить з «пенітенціарного гнізда» і ніколи не повернеться, ставши черговим символом «оптимізації».

Мін'юст вже не вперше хоче позбутися власних різноманітних пенітенціарних установ від СІЗО до в’язниць. Ще два місяці тому Малюська у своєму Facebook запропонував усім бажаючим «налетать, торопиться, покупать и отсидеться» (Орфографія і пунктуація збережені).

«Ми невпинно наближаємось до великого розпродажу тюрем, - пише міністр. - Сьогодні колеги з парламенту зареєстрували законопроект №3591, який дозволить не тільки продавати заморожені тюрми, але й використовувати 70% надходжень від продажу на нове будівництво і реконструкцію старої в’язничної інфраструктури». Міністр нагадує, що у бюджеті коштів на в’язничну реформу немає, тому «джерела фінансування ми знаходимо самостійно, звідки й усі останні ініціативи: платні камери, приватні СІЗО та розпродаж тюрем». Він обіцяє, що «в результаті продажу ми зможемо:

- винести старезні слідчі ізолятори за межі міст або у промзону. Центри міст мають використовуватись для ліпших цілей;

- підвищити стандарти утримання ув’язнених та дотримання їх прав;

- зменшити витрати на поточне утримання СІЗО завдяки енергоефективності та відсутності потреби у постійних ремонтах».

«Щоб не породжувати зайвих міфів», голова Мін'юсту тоді уточнив, що продаватимуть лише невикористовувані тюрми (вже багато років їх у нас надлишок), а тому розпродаж тюрем зовсім не означає масових звільнень засуджених. «Навряд чи комусь з потенційних покупців цікава сама тюрма як нерухомість, основну цінність складають земельні ділянки під ними (особливо під тими, що розташовані у центральних частинах великих міст)», - пояснив Малюська, додавши до посту мапу потенційних об'єктів продажу та деталі.

Інші потенційні пенітенціарні об’єкти продажу

Переглянувши її (усього на ній 27 законсервованих об’єктів), кожний бажаючий може знайти багато цікавого. Наприклад, у Одеській області в першу чергу закінчить своє існування Південна виправна колонія №51, яка була законсервована влітку минулого року після масштабного бунту ув'язнених. Крім того, розглядається питання про ліквідацію ще двох установ - Чорноморської виправної колонії №74 (жіноча в'язниця в Одесі) та Ширяївського виправного центру №111.

Чорноморська колонія була заснована у 1888 р. як пересильна в'язниця, а в 1953-му її перепрофілювали в жіночу колонію. Ширяївський центр молодший на майже сотню років - він з’явився у 1982-му як сільськогосподарська колонія-поселення. У 2004 р. її перепрофілювали у виправний центр. Їхня подальша доля невідома.

Продажем пенітенціарних установ, які знаходяться у великих містах, Мін'юст переймається вже давно. Із найбільш медійних - спроба позбутися Лук’янівського СІЗО у Києві та Львівського. Останнє - найстаріше в Україні. Його побудовано у 1614 р. як монастир Святої Бригіти. У 1786 р. церковну установу переобладнали під в'язницю, яка у народі отримала назву «Тюрма Бригітки». З того часу вона й існує.

Після тривалих роздумів, що робити з тюремним пам'ятником (насправді він не має історичного статусу) в центрі Львова, в Мін'юсті вирішили: місту потрібна нова в'язниця, побудована за європейськими стандартами (щонайменше 4 кв. м житлової площі на кожну людину, власна лікарня, окремі службові приміщення, наприклад, для проведення скайп-зв'язку, судових засідань у режимі відеоконференцій тощо). Порахували, що нова в'язниця буде коштувати близько 20 млн доларів. До її будівництва вирішили залучити приватних інвесторів. Вони за власні кошти мали побудувати нову сучасну в’язницю, а взамін отримати будівлю «Бригітки» та 1,5 га землі у центрі Львова. Але тодішня ідея Мін'юсту викликала протест у міської влади, і справа не пішла.

Що у Литві

В контексті багатостраждальної львівської в’язниці: 17 червня ц.р. інформагентство BNS заявило, що у Литві збираються продати основну частину комплексу будівель колишньої Лукішкської в'язниці в центрі Вільнюса, а близько третини приміщень здати під оренду в освітніх цілях і для інших суспільних потреб.

Буцегарня була побудована ще у 1904 р., а закрита 2 липня минулого року. До її комплексу входить 6 будівель: церква Святого Миколи Чудотворця, адміністративні приміщення, виробничі приміщення, в'язниця, тюремна лікарня, паркан з КПП. До комплексу також належить навколишня ділянка землі з будовами.

Кабінет міністрів Литви прийняв протокольне рішення передати приміщення майновому банку (Turto bankas), який проведе відкриті аукціони і продасть 14,5 тис. кв. м приміщень в'язниці. Частина, що залишилася (4 тис. кв. м), буде здана в оренду для здійснення діяльності освітнього характеру. За попередніми підрахунками, для реалізації першого сценарію буде потрібно 10,9 млн євро інвестицій, проте частину коштів має компенсувати продаж будівель лікарні.

Голова Мінфіну Литви Вілюс Шапока закликав міністерства культури, освіти, економіки за участю Вільнюської мерії до 1 листопада подати пропозиції щодо використання площ колишньої в'язниці. Якщо не буде бажаючих орендувати приміщення, вони також будуть віддані на продаж. Комплекс колишньої в'язниці знаходиться поблизу сучасних державних інститутів Литви (Верховний суд, Мінфін, МЗС, Сейм).

Цікаво буде подивитися на подальшу долю Лукішкської в'язниці та Львівської, адже обидві вони розташовані у центрі великих міст.

На периферійні буцегарні покупців знайти значно важче. Денис Малюська не приховує, що їх мають зацікавити, насамперед, не будівлі, а земля, яка залишилась чи не останнім по-справжньому ліквідним товаром в Україні. Що з цього вийде, невідомо.

Що у світі? Доля в’язниць

А ось як це роблять у інших країнах, відомо. Усе насправді індивідуально: хтось зносить «Бастилію» і будує на її місці найбільший оперний театр у Франції, хтось перетворює легендарний «Алькатрас» на музей. Будівля, де відбував покарання на Острові диявола (Іль-дю-Салю у французькій Гвіані) Альфред Дрейфус, одна з найтрагічніших постатей в історії світової юриспруденції, взагалі стала місцем паломництва туристів. Так само, як і острів Роббен у Південно-Африканський республіці, у в’язниці якого Нельсон Мандела відсидів 28 років. Зрештою, чи не найбільшою «пенітенціарно-туристичною Меккою» у світі вважається острів Іф з найвідомішим в’язнем у світовій літературі.

Так, усі перелічені приклади є островами. Але ж навіть за таких умов (відриву від великої землі) там спромоглися зробити справжні бізнес-проекти.

Я не кажу вже про величезну кількість готелів, які відкриті по всьому світові на місці колишніх в’язниць. Деякі з них стилізовані під них. Наприклад, «Кароста» (колишня військова в'язниця СРСР), розташована в латвійському місті Лієпая, де годують мізерним сніданком у їдальні колишньої в'язниці. А розкішне оформлення готелю Malmaison в Оксфорді навряд чи зможе навести когось на думку, що раніше цей готель був суворою вікторіанською темницею.

Зрештою, не музеями та готелями єдиними. У скандинавських країнах колишні в’язниці змінюють профіль на бібліотеки, культурні центри, віддають їх під торгові площі. У 2017 р. Міноборони РФ розглядало варіант перепрофілювання будівлі колишньої колонії в Жигулівську Самарської області під кадетський корпус. Тобто варіантів багато. Який оберуть у колишньому «УНР» в Коцюбинському?

Цікаво, що ІВЦ-132 на 01.06.2020 р. має податковий борг 403 968 грн (https://opendatabot.ua/c/8563725).

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати