 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Оголошена мобілізація в Україні призвела до низки соціальних та правових наслідків. І одним із таких наслідків стало зростання кількості судових справ про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком. Таке явище пов'язане зі змінами у структурі сімейних відносин, та забезпеченням прав громадян, які підлягають мобілізації.
Так, згідно з ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.
Так само відповідно до ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої ст.135 СК України.
З огляду на вищевикладене, рішення суду яке підтверджує самостійне виховання одним з батьків дитини до 18 років є підставою для відстрочки або звільнення з військової служби. Тому й не дивно, що посилення мобілізації викликало збільшення бажаючих офіційно підтвердити статус одинокого батька.
Для швидкого підтвердження факту самостійного виховання дитини, більшість заявників звертаються до судів в порядку окремого провадження.
Так, окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Основною відмінністю окремого провадження є відсутність спору про право, що в свою чергу дозволяє досить швидко розглянути справу та отримати судове рішення. Разом з тим у вересні 2024 Велика Палата Верховного Суду вирішила, що факт самостійного виховання дитини батьком не може встановлювати в окремому провадженні.
11 вересня 2024 Велика Палата Верховного Суду на наслідками розглянула справи №201/5972/22 виснувала, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Також Велика Палата вказувала, що розгляд заяв про встановлення факту самостійного виховання дитини не може здійснюватися в окремому провадженні, оскільки у таких справах існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.
Надалі 8 суддів з 19, які розглядали справи висловили окрему думку та не погодилися з позицією викладеною у постанові ВП ВС. У спільній окремій думці суддями зазначено, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через існування (настання) обставин, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов'язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо.
З такою окремою думкою, важко не погодитися. Адже дійсно, існують абсолютно різні обставини, що передують самостійному вихованню батьком чи матір'ю дитини. І тут постає питання, чи буде порушено принцип дотримання найкращих інтересів дитини у випадку якщо батька, який самостійно виховує та утримує дитину буде мобілізовано? І ні для кого не секрет, що в Україні, досить велика кількість жінок виховує дітей самостійно. При цьому такі жінки не позбавляють батьківства свої колишніх чоловіків та батьків дітей, не стягують аліменти, а фактично самостійно, власними силами та коштом виховують та утримують дітей. Тому наразі постає ще одне питання, якщо все таки війна продовжуватиметься і через певний час буде оголошена мобілізація жінок, то ці жінки можуть бути мобілізовані, оскільки батько дитини просто існує в актових записах цивільного стану?
Але ми знаємо, що судова практика мінлива, тому можливо через певний час Велика Палата Верховного Суду змінить свою думку стосовно порядку розгляду заяв про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.
Як зараз батьки встановлюють самостійне виховання дитини?
Блокування Великою Палатою встановлення факту самостійного виховання дитини в рамках окремого провадження, призвело до появи позовних заяв про розірвання шлюбу, в яких заявники, просили суд не тільки визначити місце проживання дитини з батьком, а й встановити факт самостійного виховання та утримання дитини (оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу військовозобов’язані які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду). Наразі судових рішень за наслідками розгляду справ з такими позовними вимогами вже досить велика кількість.
Загалом суть спору така. Батько звертається до суду з позовною заявою про розлучення, просить розірвати шлюб та залишити дитину проживати після розірвання шлюбу з батьком та встановити факт що має юридичне значення, а саме факт самостійного виховання ним неповнолітньої дитини.
Відповідача зазвичай подають заяви про розгляд справи за їх відсутності, визначають позовні вимоги та не заперечують проти їх задоволення.
Також до позовних заяв, додаються письмові пояснення відповідачів про тривале не проживання з дитиною, нотаріально посвідчені договори, якими визначено, що утримання та виховання здійснюватиметься батьком самостійно, афідевіти в яких відповідачі стверджують про самостійне виховання дитини батьком, та інколи висновки органів опіки в яких зазначено, що проживання дитини разом з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Суди розглядаючи такі справи вказують, що об’єднання вимог позовного та окремого провадження не забороняється та розриваючи шлюб, встановлюють факт самостійного виховання та утримання дитини батьком.
Нижче наводяться посилання на рішення у таких справах:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/123452094
https://reyestr.court.gov.ua/Review/120307963
https://reyestr.court.gov.ua/Review/123465942
https://reyestr.court.gov.ua/Review/106682255
Такі спори здебільшого завершуються визнанням позовних вимог та не йдуть далі судів першої інстанції, а тому на прикладі постанов Верховного Суду їх не наведено.
Але варто зауважити, не завжди у таких справах суд задовольняє вимоги позивачів. У справі №127/28031/24, Вінницький міський суд Вінницької області вказував у своєму рішенні, що хоча мати дитини й перебуває за кордоном, згідно СК України вона має обов`язок і права щодо утримання і виховання сина. При цьому вона не визнана недієздатною, не відбуває покарання у виді позбавлення волі (доказів протилежного суду не надано), тому суд не вбачав підстав для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком (посилання на рішення).
У справі №568/889/24 Радивилівським районним судом Рівненської області також було відмовлено у встановлені факту самостійного утримання батьком дитини, оскільки суд порахував, що довідка ДВС про заборгованість матері зі сплати аліментів не є належним доказом самостійного виховання та утримання дитини батьком.
А що каже ТЦК та СП?
Як вже зазначалось вище, відповідно до п.4 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч.1 ст. 135 СК України.
Відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №560, документом, що підтверджує самостійне виховання дитини, рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч.1 ст.135 СК України.
Тобто з вищевикладеного вбачається, що рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини є законною підставою для отримання відстрочки. Зокрема, такої думки притримується Чернігівський окружний адміністративний суд. Розглядаючи справу про визнання протиправним та скасування рішення ТЦК про відмову у наданні відстрочки суд зазначив, що оскільки позивач, у справі про розлучення довів той факт, що він здійснює самостійне виховання та утримання його дитини, додані ним до заяви про відстрочку документи, повністю підтверджують його право на відстрочку, як чоловіка, який має дитину віком до 18 років, і відповідно самостійно виховує та утримує її за рішенням суд, що відповідає Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 560. Окремо суд зазначив, що у випадку мобілізації позивача, у його неповнолітньої дитини не залишиться нікого, хто зможе її виховувати, утримувати та фінансово забезпечувати (посилання на судове рішення).
Але не завжди суд стає на сторону батьків одинаків. До прикладу, Вінницький окружний адміністративний суд відмовляючи у скасуванні відмови ТЦК у наданні відстрочки зазначив, що для набуття статусу особи, що самостійно виховує та утримує дитину необхідні факти неможливості з об'єктивних причин участі у вихованні і утриманні дитини іншого з подружжя у житті дитини. Вказував, що аналіз норм Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що батька можна визнати, що виховує дитину без матері, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов'язок щодо виховання дитини. Саме по собі розірвання шлюбу та реєстрація місця проживання матері окремо від дитини не передбачає, що дитина виховується без матері (посилання на судове рішення).
Тож, встановлення факту самостійного виховання дитини є не простим, але важливим юридичним процесом, що захищає як інтереси батька (матері) так і самої дитини. Важливо, щоб при розгляді справи, суд дійсно врахував найкращі інтереси дитини та належним чином дослідив всі докази, що подані на підтвердження факту самостійного виховання одним з батьків дитини.