Верховний Суд Великої Британії прийняв рішення у справі про борг Януковича

15 березня 2023 року Верховний Суд Великої Британії нарешті виніс довгоочікуване рішення у справі щодо боргу Януковича або, офіційною мовою, The Law Debenture Trust Corporation PLC v Ukraine [2023] UKSC 11.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Цю справу часто називають суперечкою між росією та Україною (чим вона, по суті, і є), але формально це не так. росія не перераховувала гроші Україні напряму, тому це не міждержавний борг.

17 грудня 2013 року президенти Янукович та Путін оголосили, що росія надасть Україні кредит у розмірі 15 млрд доларів США. Перший платіж мав становити 3 млрд.

Уже за тиждень Україна випустила єврооблігації на Ірландській фондовій біржі через англійську компанію «The Law Debenture Trust Corporation PLC» («Law Debenture Trust», або «Позивач»), а росія через неї ж їх викупила. Умовами випуску було передбачено, що за користування коштами Україна має сплачувати 5% річних. Таким способом здійснення запозичень Україна користувалася багато разів.

Угода між Україною та «Law Debenture Trust» регулюється англійським правом та була підпорядкована виключній юрисдикції англійських судів. Під час укладання угоди Україна відмовилася від державного імунітету й тому в судовому процесі брала участь як звичайний відповідач, тобто як фізична чи юридична особа — сторона комерційної угоди, а не як держава.

Україна тричі належно сплатила відсотки у 2014 та 2015 роках, кожен платіж по 223 млн доларів США. Однак у грудні 2015 року Кабінет Міністрів запровадив мораторій на виплату будь-яких боргів за єврооблігаціями.

Початок судового процесу

17 лютого 2016 року Позивач подав до Високого Суду Англії (суду першої інстанції) позов проти України з вимогою повернути основну суму боргу та несплачені відсотки.

російська федерація не бере безпосередньої участі у справі, проте позов був поданий за вказівкою російського Міністерства фінансів. Також на початку процесу окремо від Позивача росія найняла дорогих англійських юристів із фірми Cleary Gottlieb для супроводу цієї справи, що свідчить про її значну зацікавленість у процесі. Наразі невідомо, чи представляє ця фірма росію після ескалації війни в Україні та накладення санкцій.

Україна у відзиву на позов стверджує, що наданий кредит є лише одним з елементів значно ширшої економічної, політичної та воєнної агресії росії проти України. У 2013 році з метою зриву підписання Угоди про Асоціацію з ЄС росія застосувала масований тиск на Україну, зокрема, вживанням торговельних та економічних заходів, які завдали серйозної шкоди економіці України. До того ж представники росії прямо погрожували відкритою агресією проти України. Так, тодішній радника Путіна Сергій Глазьєв заявив, що у випадку підписання угоди з ЄС, росія більше не зможе гарантувати Україні статус держави та може сприяти її поділу. Колишній міністр фінансів Олександр Данилюк у своїх показаннях пояснив суду, що у 2013 році «поміж членів українського уряду було розуміння, що погрози були реальними й що росія без вагань вдерлася б в Україну різними способами, зокрема, своєю армією, якщо це було б доречним із погляду її інтересів».

У своєму відзиві на позов Україна покладалася на такі аргументи:

1. Україна як держава не мала правоздатності укладати угоду, так як це непередбачено українським законодавством.

2. Міністр фінансів України не мав повноважень для підписання угоди з Позивачем, так як це було порушенням українського законодавства.

3. Угоду було укладено під примусом («duress»). У 2013 році росія примусила Україну відмовитися від підписання Договору про Асоціацію з ЄС в обмін на фінансову підтримку; 3 млрд доларів США були першою частиною цього платежу.

4. Угода про випуск облігацій мала умову («implied term»), що росія не буде перешкоджати виплаті боргу Україною.

5. Україна мала право відмовитися сплачувати борги росії як контрзахід через анексію Криму та військове втручання на Сході України, адже такі дії порушують міжнародне право.

Клопотання про застосування спрощеної процедури

У липні 2016 року Позивач подав клопотання, у якому просив суд прийняти рішення по спрощеній процедурі («summary judgment»). Такий порядок суд  може застосовати у разі, коли на переконання однієї зі сторін позиція опонента настільки слабка, що не має жодних шансів на успіх під час судового розгляду, й тому не варто проводити повноцінне засідання і витрачати час та ресурси. За спрощеною процедурою суд вирішує справу без довготривалого судового розгляду (розгляд тривав лише три дні), виключно на підставі наявних у справі доказів. 

Позивач сподівався на швидку перемогу. Проте все вийшло навпаки — справа триває понад шість років і потенційно може тривати ще стільки ж.

Позивач висловив заперечення щодо всіх аргументів України, викладених у відзиву на позов, та заявив, що ця справа є «звичайною справою про боргові зобов’язання». Україна винна борг Позивачу, а не росії. Усі аргументи щодо тиску росії, створення штучних перешкод для виконання угоди та контрзаходи не стосуються ні укладеної угоди, ні англійського права і тому не можуть розглядатися англійським судом. Оскільки Україна відмовилася від державного імунітету, вона погодилася виступати як приватна особа-боржник, тому будь-які заяви про політичну агресію жодним чином не стосуються «Law Debenture Trust». Також Позивач заперечив заяви, що Україна не мала дієздатності для укладення угоди та міністр фінансів не мав повноважень підписувати її. Навіть якщо примус був, або в міністра фінансів справді не було належних повноважень, Україна сплачувала відсотки за кредитом і у такий спосіб підтвердила чинність угоди.

Україна заперечувала проти спрощеного розгляду й наполягала на розгляді за повною процедурою, з викликом свідків до суду та детальним дослідженням усіх обставин справи.

29 березня 2017 року Високий Суд погодився з усіма аргументами Позивача і вирішив, що Україна не має шансів на успіх і тому немає потреби проводити повноцінний судовий розгляд, все має відбуватися за скороченою процедурою. У результаті суд своїм рішенням зобов’язав Україну повернути борг.

За правилами англійського цивільного процесу сторона не має беззаперечного права на апеляційне оскарження і повинна отримати дозвіл на це від суду першої інстанції або Апеляційного суду. Зважаючи на складність та важливість справи, суд надав повний та безумовний дозвіл на оскарження й зупинив виконання рішення до остаточного вирішення справи Апеляційним судом.

Апеляція

У вересні 2018 року Апеляційний суд підтримав позицію Позивача і відкинув усі аргументи України, окрім одного — щодо укладення угоди під примусом. 

Суд погодився з позицією України, що питання про застосування примусу під час укладення угоди не може бути вирішене без повноцінного розгляду, тому він скасував рішення Високого Суду та направив справу на новий розгляд, але лише щодо цього питання.

Розгляд у Верховному Суді Великої Британії та його рішення

Обидві сторони залишилися незадоволеними рішенням Апеляційного суду. Для подальшого оскарження до Верховного Суду Великої Британії також було необхідно отримати дозвіл від Апеляційного або Верховного Суду. Оскільки справа є достатньо складною, а застосоване право — неоднозначним, Апеляційний суд надав сторонам такий дозвіл негайно — у день оголошення рішення.

Сторонам було дозволено подати апеляцію з таких питань:

— за апеляцією Позивача — чи було застосовано примус під час укладання угоди;

— за апеляцією України — чи мала Україна право як держава укладати угоду; чи мав міністр фінансів повноваження підписувати її; чи можна вважати відмову виплачувати заборгованість правомірним контрзаходом.

Справа потрапила на розгляд до Верховного Суду, і в грудні 2019 року було проведено триденне засідання, яке мало стати останнім. Проте до Верховного Суду потрапила інша справа, в якій суд розглядав принципи англійського права щодо застосування примусу під час укладання договору і вирішення якої було важливим для справи щодо українського боргу і тому винесення рішення було зупинено на невизначений час. У листопаді 2021 року було проведено додаткове засідання, на якому сторонам дозволили надати суду коментарі щодо нового прецеденту.

Після півторарічного очікування Верховний Суд вирішив:

1. Україна як іноземна країна, визнана Великою Британією, для цілей англійського права вважається юридичною особою з повною дієздатністю. В України як держави не було жодних обмежень в укладенні та виконанні договору, який регулюється англійським правом, і положення українського законодавства не мають жодного значення.

2. Міністр фінансів України мав повноваження підписувати угоду на основі вказівок від Кабінету Міністрів, який мав повноваження надавати такі вказівки Міністру Фінансів;

3. Питання примусу, який полягав у погрозі засовувати фізичне насилля щодо Збройних Сил України та цивільних осіб, погрозі пошкодити або знищити українське майно, зроблених представниками росії, не може бути вирішене без повноцінного судового розгляду. Саме це забезпечило перемогу України на цьому етапі й лише на цій підставі суд погодився скасувати рішення, прийняте за спрощеною процедурою.

4. Питання відмови сплачувати кредит як контрзахід не може бути вирішене в спрощеному порядку і виходить за межі компетенції англійського суду, адже застосування контрзаходів ґрунтується на принципах міжнародного права, що регулюються відносини між державами і такі питання не можуть розглядатися англійським судом.

Верховний Суд не взяв до уваги події, що відбулися після останнього засідання в листопаді 2021 року і не надав жодних коментарів щодо повномасштабного вторгнення росії в Україну, проте визнав, що не може їх повністю ігнорувати.

Що далі?

Рішення Верховного Суду – не остаточна, але важлива перемога України. Тепер справа буде направлена до Високого Суду Англії для нового розгляду за повною процедурою із самого початку. Якби Позивачу вдалося переконати суд у своїй правоті, справа була б остаточно закінчена й Україні довелось би сплачувала борг із відсотками. Без сумніву, це також дало б російській пропаганді ще одну тему для обговорення.

Підготовка до розгляду й сам розгляд у суді першої інстанції може тривати два-три роки, і додатково ще до двох років у разі, якщо сторони отримають змогу оскаржувати рішення.

Важливою особливістю розгляду за повною процедурою є те, що сторони зобов’язані розкрити всі документи щодо спірних питань, включно з тими, які можуть нашкодити їхнім юридичним позиціям. Найімовірніше, Позивач не надасть жодних сенсаційних документів, адже роль «Law Debenture Trust» суто технічна. Однак юристи, які представляють інтереси України, можуть спробувати одержати документи безпосередньо в росії, яка, хоч і не бере безпосередньої участі в справі, проте безсумнівно має корисні для вирішення справи документи. Звісно, якщо суд затребує документи, він їх, швидше за все, не отримає, але це матиме негативні наслідки для Позивача.

Україна також матиме змогу надати додаткові докази. Останнє слухання відбулося восени 2021 року за декілька місяців до повномасштабного вторгнення росії. Без жодних сумнівів, Україна має достатньо нових доказів, що тиск у 2013 році, відмова від писання Договору про Асоціацію, укладення кредитної угоди, анексія Криму, «прихована» агресія у 2014 році та повномасштабна війна, що триває з лютого 2022 року, об’єднані однією метою — встановити контроль над Україною в будь-який спосіб.

Водночас Верховний Суд обмежив питання, щодо яких може проводитися розгляд у першій інстанції. Україна має змогу захищатися в суді, посилаючись на примус, але лише в контексті зроблених Сергієм Глазьєвим погроз застосувати фізичне насилля проти українських Збройних Сил та цивільних осіб та пошкодити або знищити українське майно.

На жаль, суд відкинув аргумент України щодо економічного тиску, оскільки за англійським правом такий тиск не вважається неправомірним. Однак погрози фізичним насиллям згідно з англійським правом можуть вважатися примусом, тому Україні необхідно довести їхній вплив на її рішення укласти угоду. До того ж суд поклав на Позивача додатковий обов’язок довести, що вказані погрози не мали жодного впливу на таке рішення. Факти застування економічного тиску в поєднанні з погрозами насилля є складниками єдиної російської стратегії щодо України й тому важливі для формування контексту справи та посилення позиції України. 

Рішення суду є достатньо збалансованим. Жодна із сторін не здобула беззаперечної перемоги, і їм доведеться докласти значних зусиль для доведення своєї позиції. 

Україні буде складно довести, що погрози застосування сили дійсно мали місце і вплинули на рішення укласти угоду, адже ті особи, на яких міг чинитися тиск або які безпосередньо приймали рішення про укладення угоди, зокрема, колишній президент Янукович чи прем’єр-міністр Азаров, навряд чи дадуть свідчення на її користь. Натомість свідки, які вже дали показання, зокрема, пан Данилюк, можуть бути звинувачені в необ’єктивності та що його свідчення є показами із чужих слів. З іншого боку, Позивач буде змушений доводити, що погрози, якщо вони дійсно були висловлені, не мали жодного впливу на рішення. Напевно, його юристи спробують залучити згаданих колишніх українських чиновників до свідчення в суді на користь росії.

У будь-якому випадку нас чекає довгий і цікавий процес із яскравим політичним забарвленням та непередбачуваним фіналом.