Останні повідомлення у ЗМІ про намагання антикорупційних органів притягнути близько трьох десятків народних обранців до кримінальної відповідальності за незаконне отримання компенсації вартості житла дали поштовх до всебічного аналізу тих правових орієнтирів, які їх зумовили. Основним серед таких, на наш погляд, є правова позиція, викладена в постанові Об’єднаної палати ККС ВС від 27 листопада 2023 року (справа Сольвара) в частині надання кримінально-правової оцінки дій народного депутата за зловживання гарантіями, зумовленими його статусом.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Хронологія подій
Нагадаю, що народний депутат обвинувачувався в тому, що він «в період з 1 березня 2017 року до 31 жовтня 2018 року, будучи народним депутатом України VIII скликання, умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи владою всупереч інтересам служби, отримав неправомірну вигоду для себе, а саме право користування готельним номером в ДП «Готельний комплекс «Київ» за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, чим спричинив тяжкі наслідки інтересам юридичної особи публічного права — Управлінню справами Апарату Верховної Ради України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України».
Вироком Вищого антикорупційного суду від 14 травня 2021 року Руслана Сольвара визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (зловживання владою) та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв’язку з недоведеністю наявності в його діях складу кримінального правопорушення.
Однак вироком Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 26 серпня 2024 року задоволено апеляційну скаргу прокурора САП, скасовано вирок суду першої інстанції та постановлено новий вирок, яким Сольвара Р. визнано винуватим у вчиненні зловживання службовим становищем за ч. 2 ст. 364 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки.
Ухвалою Касаційного кримінального суду виконання вироку АП ВАКС у частині покарання зупинено, а справу з огляду на наявність виключної правової проблеми передано на розгляд ОП ККС.
Зміст правової позиції Об’єднаної палати
ОП ККС з огляду на неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення норм кримінального процесуального закону, що потягнуло ухвалення незаконного судового рішення, скасувала вирок суду апеляційної інстанції та повернула справу на новий апеляційний розгляд. І на цьому позитивні аспекти формування орієнтирів правозастосування закінчилися.
Зумовлено це неоднозначними, суперечливими, а подекуди сумнівними правовими позиціями щодо розкриття змісту окремих кримінально-правових понять, у зв’язку з чим не виконується одне з основних завдань Верховного Суду — забезпечення сталості та єдності вітчизняної правозастосовної практики загалом, що ставить під сумнів кваліфікацію та (або) об’єктивність (неупередженість) окремих суддів Верховного Суду.
Висновок, викладений у постанові ОП ККС ВС від 27 листопада 2023 року, відповідно до якого «зловживанням владою є протиправне використання повноважень, правомочностей і можливостей, похідних від прав, обов’язків, гарантій, а також пільг та інших благ, які безпосередньо пов’язані зі здійсненням функцій представника влади», є суперечливим з таких міркувань.
По-перше, аналіз змісту постанови ОП ККС ВС від 27 листопада 2023 року свідчить про те, що визнання безпідставного використання гарантій, які надаються державою для належного здійснення функцій представників влади, зловживанням владою є поширювальним тлумаченням поняття «зловживання владою», свідчить про застосування положення закону про кримінальну відповідальність за аналогією, адже фактично розширено сферу застосування поняття «зловживання владою» не тільки як використання владних повноважень, але й можливостей, похідних відправ, обов’язків і гарантій, а також пільг та інших благ, що суттєво розширило сферу кримінально-правової репресії.
По-друге, застосоване ОП ККС формулювання «зловживання владою» через включення до змісту цього кримінально-правового поняття гарантій депутатської діяльності є помилковим, адже такі є елементом спеціального (родового) статусу депутатів як членів колегіальних, виборних, представницьких органів і мають чітке цільове спрямування: мають на меті забезпечити не особистий комфорт чи переваги цієї категорії осіб над іншими громадянами, а забезпечити умови для належного виконання ними тих функцій і повноважень, у яких зацікавлені виборці і суспільство загалом. У їхньому механізмі реалізації поведінка депутата є пасивним чинником.
Гарантії депутатської діяльності як складові правового статусу парламентаря свідчать про те, що в механізмі гарантій поведінка особи є пасивним фактором, оскільки дія їх механізму передусім визначається поведінкою зобов'язаних суб’єктів. Тому гарантії не можуть вважатися складовою повноважень народного депутата чи здійснення влади.
По-третє, як вбачається зі змісту правової позиції ОП ККС, «кримінально-правова оцінка безпідставного отримання народним депутатом такого майнового блага, як проживання у готельному номері, становить собою зловживання владою, і таке діяння має кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 КК».
Водночас колегія суддів звертає увагу, що «у кожному конкретному випадку слід з’ясовувати механізм заподіяння шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам і встановлювати, чи має місце вибуття майна із фондів державної власності, оскільки такі дії можуть кваліфікуватися як кримінальні правопорушення проти власності за наявності відповідних ознак у вчиненому діянні».
Зазначене свідчить про те, що ОП ККС допустила методологічну помилку при кваліфікації дій народного депутата за ст. 364 КК України, адже:
• ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України» апріорі на час інкримінованого діяння не передбачала та не передбачає сьогодні такого механізму надання гарантії народним депутатам щодо забезпечення житлом, який не був би пов’язаний із вибуттям майна із фондів державної власності, оскільки народні депутати мають право виключно на грошову компенсацію оренди чи винайму готельного номера за рахунок коштів державного бюджету, якою самостійно розпоряджаються (надання народним депутатам тимчасового права користування житлом із державного житлового фонду законом не передбачено);
• до злочинів проти власності, в яких механізм заподіяння шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам пов’язаний із вибуттям майна з фондів державної власності, що може бути скоєний спеціальним суб’єктом (службовою особою) шляхом зловживання своїм статусом, у контексті обставин цієї справи відноситься тільки діяння, передбачене ч. 2 ст. 191 КК;
• ст. 364 і ст. 191 КК співвідносяться як загальна та спеціальна; обидва правопорушення мають спільні об'єкти: за ст. 364 КК основним об’єктом є службові відносини (встановлений законом порядок здійснення службовими особами своїх повноважень), додатковим — власність; за ст. 191 КК — навпаки: основним об’єктом є власність, додатковим — службові відносини;
• в обставинах цієї справи з урахуванням розміру спричиненої шкоди діяння Сольвара Р.М. мало б кваліфікуватися за ч. 4 ст. 191 КК;
• Сольвару Р.М. пред’явлене обвинувачення за ч. 2 ст. 364 КК, яка враховує його спеціальний статус, форму вчинення злочинного діяння, розмір спричиненої шкоди, мету цього діяння і яка є загальною відносно кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК.
За таких умов застосований підхід кваліфікації діяння Сольвара Р.М. у випадку конкуренції між загальною та спеціальною нормою кримінального закону, що передбачають склади самостійних одиничних злочинів (ст. 364 і ст. 191 КК), є помилковим, не відповідає правилам кваліфікації діяння та свідчить про застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією.
Застосований ОП ККС підхід є помилковим і суперечить правилам кримінально-правової кваліфікації та свідчить про неправильне застосування кримінального закону, оскільки згідно з принципом lex specialis derogat legi generalis спеціальний закон виключає застосування загального, тобто перевага надається спеціальній нормі.
Загальне правило кваліфікації вчиненого суб’єктом злочину за наявності конкуренції загальної та спеціальної кримінально-правових норм полягає в тому, що якщо суб’єктом вчинено злочин, який передбачений як загальною, так і спеціальною кримінально-правовими нормами, кваліфікація здійснюється за спеціальною нормою, що найбільш повно відображає ознаки (специфіку, особливості) вчиненого злочину.
По-четверте, ОП ККС, визнаючи, що зміст зловживання владою становить безпідставне використання представником влади гарантії, наданої державою для здійснення ним своїх повноважень, безпідставне користування майновим благом, що безпосередньо пов’язано зі здійсненням владних функцій, та одночасно зазначаючи, що у кожному конкретному випадку слід з’ясовувати механізм заподіяння шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам і встановлювати, чи має місце вибуття майна із фондів державної власності, оскільки такі дії можуть кваліфікуватися як кримінальні правопорушення проти власності за наявності відповідних ознак у вчиненому діянні, допустила методологічну помилку при розмежуванні складів злочинів. Адже в першому випадку зазначила, що має місце зловживання владою, а у випадку вибуття майна з фондів державної власності зорієнтувала здійснювати кваліфікацію дій за ст. 191 КК як привласнення шляхом зловживання не владою, а службовим становищем.
Зазначений підхід суперечить висновку, що кримінально-правова оцінка безпідставного отримання народним депутатом такого майнового блага, як проживання у готельному номері, становить собою зловживання владою, адже одне й те саме діяння за одних і тих самих обставин не може отримувати різну кримінально-правову кваліфікацію як зловживання владою та зловживання службовим становищем.