11 квітня 2025 року Верховною Радою України зареєстровано законопроєкт № 13037/П, яким пропонується внести зміни до Дисциплінарного статуту, а також Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Законопроєкт покликаний вдосконалити механізм запобігання та протидії проявам дискримінації за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильству за ознакою статі, правопорушенням проти статевої свободи та статевої недоторканості.
Про те, чи матиме позитивний ефект внесення запропонованих змін до військового законодавства, поговоримо далі.
По-перше. Запропоновано доповнити статтю 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ тим, що військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця не допускати самому і стримувати інших від негідних дій, виражених вербально або невербально (слова, жести, рухи тіла тощо), в тому числі пов’язаних із дискримінацією за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, а також запобігати вчиненню насильства за ознакою статі, сексуальних домагань, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості.
Вказані зміни можуть зменшити кількість випадків дискримінації та гендерно зумовленого насильства під час проходження військової служби, адже якщо раніше військовослужбовці на власний розсуд вирішували стримувати інших осіб від зазначених дій, то в такому випадку це законодавчо закріплений обовʼязок покликаний забезпечити дотримання військової дисципліни.
По-друге. У законопроєкті пропонується шляхом доповнення частини 4 статті 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ закріпити обов’язок командирів негайно реагувати на правопорушення проти статевої свободи та недоторканості. Зокрема, командир зобов’язаний вживати заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості.
Теперішня редакція норми зобовʼязує командира вживати заходів щодо затримання підлеглого лише у випадках, повʼязаних із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством.
Запропоновані законодавцем зміни дозволять забезпечити своєчасне реагування на правопорушення проти статевої свободи та недоторканності, оперативно ізолювати ймовірного кривдника та посилити захист прав потерпілих під час проходження військової служби.
По-третє. У законопроєкті рекомендується доповнити статтю 47 Дисциплінарного статуту ЗСУ тим, що діяння військовослужбовця (дія або бездіяльність), що призвело до вчинення чи замаху на вчинення правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості, є підставою для усунення такого військовослужбовця від виконання службових обовʼязків.
У цьому контексті законодавцем пропонується також доповнити статтю 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ тим, що у кожному випадку, повʼязаному з дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушенням проти статевої свободи та статевої недоторканості з метою виявлення причин та умов, що сприяли його вчиненню, службове розслідування призначається командиром самостійно або за поданням представника відповідального підрозділу з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків або радника з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі.
На практиці часто зустрічаються випадки, коли особа, що зазнала сексуального насильства змушена надалі проходити службу у військовій частині, де перебуває кривдник.
Це обумовлено тим, що у воєнній сфері для звільнення особи від військової служби мають існувати підстави визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обовʼязок і військову службу».
Якщо ми говоримо про кривдника, то це набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено особі покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання. Кримінальні провадження можуть тривати роками, тому в такому випадку жертва сексуального насильства не може розрахувати на оперативний захист своїх порушених прав.
Звільнення особи, яка зазнала сексуального насильства, за власним бажанням не є можливим, оскільки це не передбачено статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Проте особа під час дії воєнного стану може звільнитись за станом здоров’я, якщо наслідки спричинені посяганням на статеву свободу та недоторканність є такими, що призвели до непридатності або тимчасової непридатності до військової служби.
Іншим варіантом може виступати усунення військовослужбовця (кривдника) від виконання службових обов’язків.
У теперішній редакції статті 47 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що невиконання (неналежне виконання) службових обов’язків, що призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків або створило загрозу настанню таких наслідків, є підставою для усунення такого військовослужбовця від виконання службових обов’язків.
Недолік цієї статті полягає в тому, що прямий командир (начальник), який уповноважений приймати рішення про усунення військовослужбовця (кривдника) від виконання службових обов’язків може самостійно визначати в кожному конкретному випадку, чи наявні «тяжкі наслідки», адже в законодавстві це поняття не розкрито.
Такі обставини дозволяють командуванню, яке не має наміру встановити повідомлені скаржником обставини, користуватись положенням ст. 47 та вказувати на відсутність «тяжких наслідків», що безумовно призводить до порушення прав осіб на захист.
Водночас законодавець у проєкті закону № 13037/П виділяє випадки, пов’язані із посяганням на статеву свободу та недоторканність особи та вказує замах/їх вчинення, як окрему підставу для усунення військовослужбовця від виконання службових обов’язків. Це унеможливить маніпулятивне трактування командуванням обставин правопорушення та дозволить забезпечити чіткий, передбачуваний і незалежний від суб’єктивної оцінки механізм реагування на факти сексуального насильства.
По-четверте. У законопроєкті пропонується доповнити Дисциплінарний статут ЗСУ статтею 87-2, запровадивши додаткові гарантії для військовослужбовців, які повідомили про можливі факти, пов’язані з дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушеннями проти статевої свободи та статевої недоторканості. Військовослужбовець, який повідомив про подібні правопорушення, не може бути притягнутим до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з таким повідомленням або підданий іншим негативним заходам впливу або загрозі таких заходів впливу, а також не може бути звільнений чи змушений до звільнення зі служби.
Станом на сьогодні особи, які стали свідками гендерно зумовленого насильства під час проходження військової служби та мають намір повідомити уповноважених осіб про це — не мають жодних гарантій від можливих форм дисциплінарного переслідування, тиску з боку керівництва, а також інших негативних наслідків, включно з погіршенням умов служби чи звільненням. Відсутність таких гарантій фактично стримує розкриття правопорушень і сприяє замовчуванню проблеми.
Доповнення Дисциплінарного статуту ЗСУ статтею 87-2 є обґрунтованим та необхідним кроком для створення ефективного правового механізму захисту військовослужбовців, які виявили готовність повідомити про випадки гендерно зумовленого насильства. Встановлення чітких гарантій недопущення дисциплінарного переслідування, тиску або звільнення у зв’язку з таким повідомленням сприятиме підвищенню рівня довіри до системи військового управління та формуванню культури нульової толерантності до гендерно зумовленого насильства.
Загалом запропонований законопроєкт № 13037/П є важливим кроком до посилення гарантій захисту прав військовослужбовців, які зазнали або стали свідками гендерно зумовленого насильства. Він містить комплексні зміни, що покликані забезпечити своєчасне реагування на подібні правопорушення та створити умови для безпечного повідомлення про факти порушень. Однак для досягнення реальної ефективності запропонованих змін необхідно передбачити механізми незалежного розслідування в ситуаціях, коли правопорушення вчиняє сам командир, інакше навіть найкращі норми можуть втратити свою дієвість через конфлікт інтересів та відсутність незалежного контролю.