Угоди NDA (СА) почасти укладають в рамках іноземного права. Розглянемо деякі особливості в окремих правових системах. Угода про нерозголошення (non-disclosure agreement або ж confidentialitу agreemenе) пов'язує сторони зобов'язаннями конфіденційності. Вона може односторонньою або взаємною. NDA прийнятні як в межах цивільних, так і трудових відносин. В першому випадку вони слугують запобіганню витоку інформації, отриманої під час перемовин, і тим самим спрямовані на запобігання потенційним збиткам. В другому випадку має місце захист як правило торгівельних чи виробничих секретів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Між тим, існує думка, що цінність цих угод доволі сумнівна. Зрештою мова йде лише про спробу “захистити” бізнес-ідею. Сили патентного захисту такі угоди не матимуть.
Англія
Наявність (чи навпаки - відсутність) “основного” договору між сторонами жодним чином не впливає на дійсність угоди NDA. Вона, отже, існує абстраговано (незалежно) від укладення певної зобов'язальної угоди (контракту). Зобов'язання конфіденційності, за англійськими уявленнями, не охоплюють інформацію дріб'язкову, несуттєву або некорисну. Крім того бажано, щоб вони не були також надмірно широкими. В іншому випадку суди можуть відхилити угоду, розцінивши її як обмеження торгівлі. Де мова йде про тлумачення самого поняття «конфіденційної інформації», під такою розуміють, серед іншого, ціни, відомості про виробників і постачальників, вимоги клієнтів, переговори щодо контрактів, інформацію про товари значного попиту. За загальним правилом допускається вибір застосовного до угоди права і суду.
Зчаста угоди NDA вимагають також від працівників. Тут слід пам'ятати, що угоди про нерозголошення не можуть порушувати трудові права та антидискримінаційне законодавство. Існує декілька умов за яких зобов'язана сторона вправі розголосити інформацію:
- особа повинна бути переконана (обгрунтовано), що діє в суспільних інтересах, а не з особистих спонукань.
- мета розголошення - повідомити про скоєні, можливі або заплановані правопорушення. Останні охоплюють як, власне, злочини, так і порушення законодавства щодо рівності, безпеки чи здоров'я.
За англійським поглядом, суспільний інтерес щодо розголошення інформації також може бути підставою її розголосити там де він переважає над суспільним інтересом щодо її захисту. Публічні органи, в т.ч. державні компанії, зобов'язані оприлюднити інформацію в межах закону про свободу інформації, якщо тільки це не порушить комерційної таємниці. Тягар доведення цього покладено на саму компанію.
Вимагати розголошення інформації вправі також податкова служба або, наприклад, регулятор адвокатської діяльності.
США
В США, як і в Англії, з-під захисту виключають загальнодоступну інформацію та ту, якою одержувач вже володіє чи яку попередньо отримав від третьої сторони. При цьому суттєво, щоб остання, в свою чергу, також не порушила конфіденційні зобов'язання. Тут, до речі, відрізняють конфіденційну інформацію у вузькому сенсі від комерційної (торгівельної) таємниці. Остання може зберігатися безкінечно довго, тоді як безстрокові NDA не обов'язково будуть підтримані судами. Надмірно географічно широка “конфіденційність” також може бути знехтувана судом.
Щодо випадку найнятих робітників, то антиконкурентні положення угод (ті, що обмежують подальше працевлаштування) не завжди знаходять підтримку в американських судах.
Розголошення інформації можливо за загальним правилом на вимогу суду. Схожі правила передбачено також комісією з цінних паперів та бірж. Не може бути обмежено право працівників надавати інформацію конгресу, члену конгресу або будь-якій з його палат. В окремих штатах передбачені власні, додаткові умови захисту інформаторів: починаючи від сексуальних домагань на робочому місці (Вашингтон, Вермонт, Тенессі) аж до будь-яких інших протиправних дій (Каліфорнія).Особа, яка розголосила певні відомості щоб запобігти злочину чи допомогти слідству, захищається законом.
В США, як і в Англії дозволено обирати застосовуване право та юрисдикцію. Допускається вибір як іноземної країни, так і, власне, американського штату. Що стосується патентних спорів та спорів про авторські права, то слід пам'ятати, що в США це виключна предметна підсудність федеральних, а не місцевих судів (судів штату). При цьому щодо вибору юрисдикції судова практика штатів не одностайна. В одних випадках суди відмовляють в прийнятті заяви, коли ані сторони ані угода не стосуються штату. В інших випадках суди приходять до висновку, що справи підсудні їм навіть тоді єдине, що стосується штату - це арбітражне застереження в угоді.
Швейцарія
Швейцарському законодавству не відомий окремий закон, що регулював би положення про конфіденційність. Вони містяться в низці законів щодо зайнятості в промисловості та торгівлі, в нормах цивільного права та в законодавстві про інтелектуальну власність. Від угоди про нерозголошення відрізняють попередній договір, меморандуми про порозуміння, листи про наміри. Отже, там де виникає необхідність в тлумаченні чи виконанні угод застосовують лише норми інституту зобов'язального права. Відома швейцарському праву конструкція щодо відповідальності з переддоговірних перемовин (сulpa in contrahendo) застосовуватися, таким чином, не буде.
Інформацією, що підлягає захисту, є інформація, яка може вплинути на прибуток бізнесу. Тобто інтерес в її захисті має бути пов'язаний з комерційною, а не з абстрактною (ідеалізованою) цінністю. Предметом угоди про нерозголошення можуть бути також і відомості know-how.
У Швейцарії досить поширена практика, коли положення про конфіденційність включають в колективні трудові договори. В рамках трудових відносин відомості вважаються конфіденційними, якщо вони відомі лише певному колу осіб, не є загально доступними (тобто не можуть бути отримані шляхом самих лише досліджень чи самостійного пошуку), в таємному збереженні яких є інтерес. При цьому неважливо, чи були такі данні доведені до відома робітника, чи він дізнався про них випадково або в результаті недобросовісної поведінки. Порушення вимог щодо конфіденційності може мати наслідком не лише фінансові, а і кримінальні санкції.
Для угоди не передбачено певної визначеної форми, вона може бути укладена і усно.
Дозволено обирати юрисдикцію також і тут, але слід зауважити про неможливість вибору права, яке буде застосовано до положень про нерозголошення в межах трудового договору.
Німеччина
У ФРН до угод NDA застосовуються норми Цивільного кодексу та закону про захист комерційної таємниці. Німеччина - член ЄС. Отож зазначений закон про захист комерційної таємниці прийнято нею на виконання Директиви ЄС 2016/943 від 08.06.2016. Порушення зобов'язань з угод NDA тут - різновид протиправного набуття комерційних секретів (див. ст. 4 ч.3 п.b згаданої Директиви).
За німецьким поглядом комерційна інформація має задовольняти певним вимогам. По-перше, вона не повинна бути легкодоступною чи загальновідомою тим особам, що зазвичай мають справу з такого роду інформацією, тобто повинна бути саме за рахунок цього цінною. По друге, вона завжди є предметом заходів секретності з боку її власника. Третя обов'язкова умова - щодо такої інформації існує обгрунтований інтерес в її таємності. Дозволяється порушити конфіденційні зобов'язання з метою захисту законних інтересів. Мова йде, зокрема, про свободу слова чи преси або, наприклад, про викриття правопорушень, якщо розкриття є прийнятним та достатнім для цього заходом.
Для угод NDA практикується свобода договору. Сторони вправі, отже, на власний розсуд обумовити їх зміст. Обмеження передбачені лише якщо угоди суперечать добрим звичкам чи звичаям цивільного обігу. За німецькими переконаннями обов'язок конфіденційності існує і тоді, коли сама угода відсутня, але особі з урахуванням обставин чи поведінки партнера та характеру самої інформації очевидно, що останній бажав би залишити її таємною. Збереження таємниці юридичною особою (партнером, контрагентом) завжди означає збереження її працівниками такої особи. Існує думка, що працівник не може бути зобов'язаний до конфіденційності в такій же мірі, як і юридична особа, ані з точки зору змісту, ані з точки зору тривалості чи санкцій. Це означає, що підприємство вправі пов'язати своїх працівників конфіденційністю за укладеною ним з третьою особою угодою NDA лише (не більш ніж) в межах, прийнятних трудовим правом. В протилежному випадку підприємство було б зобов'язане досягти неможливого, що зробило б згадану угоду з третьою особою недійсною.
Цікавим є питання захисту клієнтської бази в рамках угод NDA. Де йдеться про загальні умови угод (публічні договори), суди не визнають обмежень на укладення угод з клієнтом контрагента. Мотивується це тим, що в такому випадку клієнт був би поставлений в невигідні умови і був би змушений укладати угоди лише з “агентом”, “посередником”, генеральним підрядником і т.д. В той же час активне зманювання клієнтів в подібних випадках може бути в принципі забороненим. В будь-якому випадку в угоді про захист клієнтської бази повинно бути чітко і детально окреслено, які дії заборонені, щодо яких клієнтів, а також територію та період її дії. Нелімітована угода надмірно обмежує економічну свободу, виходить за рамки інтересів, що підлягають захисту, а тому ризикує бути відхиленою судом.