Чому редакція медіа має відповідати у суді за авторські колонки

Неправильно визначене коло відповідачів у справах про захист честі, гідності чи ділової репутації може стати перешкодою для розгляду справи по суті. Оскільки суд не має права самостійно залучати співвідповідачів без ініціативи позивача.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Чоловік звернувся до суду з позовом про визнання недостовірною та вимогою спростувати інформацію, поширену на вебсайті інтернет-видання. При цьому як відповідач був зазначений лише автор матеріалу. Бо на сайті містилася примітка, що точка зору редакції інтернет-видання може не збігатись з точкою зору автора колонки. 

Суд першої інстанції, з яким погодилася апеляція, у задоволенні позову відмовив. Адже позов було пред’явлено до неповного кола відповідачів — не було залучено до участі у розгляді справи власника вебсайту, який створює відповідні технологічні можливості для розміщення інформації (у тому числі, опублікування спростування спірної інформації). А у суду, згідно із процесуальним законом, відсутні підстави для залучення власника вебсайту як співвідповідача.

При цьому пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Не погоджуючись із такими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу. Він вважав, що суди безпідставно не взяли до уваги його пояснення щодо причин незалучення співвідповідачем редакції онлайн-медіа, не врахували, що відповідач опублікував власну інформацію в авторському блозі, за який редакція не несе відповідальності. Чоловік уважав, що оскаржені судові рішення не містять обґрунтувань неможливості розгляду справи без залучення редакції видання онлайн-медіа як співвідповідача.

У Верховному Суді зауважили, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в Інтернеті є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, яких позивач повинен установити і зазначити в позовній заяві.

Визначення відповідачів, предмет спору та підстави позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів і обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується останнім під час розгляду справи. Визначення складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Водночас суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду заяви за правилами спрощеного позовного провадження — до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. У разі пред’явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому (ч. 1 ст. 51 ЦПК).

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Тож суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що власник вебсайту інтернет-видання (який створив технологічну можливість і умови для поширення оспорюваної інформації) не був залучений до участі у справі, врахувавши зміст вимог позивача про спростування такої інформації шляхом опублікування спростування на вебсайті онлайн-медіа, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав заявлення позовних вимог не до всіх належних відповідачів.

Тож Касаційний цивільний суд Верховного Суду підстав для задоволення скарги не знайшов, а тому залишив її без задоволення, а рішення першої та апеляційної інстанцій — без змін (див. постанову від 04.12.2024 у справі № 296/6156/22).