Через відсутність універсальних та ефективних механізмів відшкодування збитків, завданих військовою агресією рф, наразі точиться багато дискусій, який з доступних способів захисту обрати та чи варто поспішати. Деякі компанії розглядають можливість звернутися до судів іноземних держав в обхід юрисдикційного імунітету, деякі вже звертаються до ЄСПЛ за принципом «поки не пізно», інші збирають доказову базу для інвестиційного арбітражу або ж чекають на створення комісії з міжнародних позовів, а деякі компанії вже збираються чи подають позови до українських судів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У цій статті не будемо аналізувати всі переваги і недоліки кожного з варіантів, а зупинимось на одному – зверненні до національних судів. Виявляється, не все так зрозуміло, як може здатися на перший погляд, адже, позиваючись до рф в українському суді, потенційний позивач зіштовхується з низкою суперечливих питань: до суду якої юрисдикції звертатись - цивільної чи господарської; де подавати позов - за місцем завдання шкоди чи за місцезнаходженням майна рф; як повідомляти рф; яку суму судового збору сплачувати; які докази і на якій стадії подавати. Перелік питань можна продовжувати, втім, пропоную з’ясувати покроково відповіді хоча б на основні з них.
Крок 1. Визначаємо відповідача
На перший погляд відповідь очевидна: відповідачем має бути держава – російська федерація. Проте як щодо юрисдикційного імунітету – законодавчої заборони розглядати в державних судах спори проти іноземної держави без її згоди? За загальним правилом та відповідно до положень чинного законодавства для розгляду справи проти конкретної держави в національному суді необхідно отримати згоду компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі як відповідача. На цей період провадження у справі зупиняється.
Аналіз судової практики звернення з позовами до рф з 2014 року свідчить, що позивачі шукали способи обійти імунітет шляхом залучення як співвідповідачів у справі міністерства фінансів російської федерації, підконтрольних рф компаній, зокрема Сбербанку та Промінвестбанку. На російські компанії такий суверенітет не поширюється, тож вони можуть виступати відповідачами в українських судах у спорах про завдання шкоди.
Також доволі часто відповідачами у справі визначали посольство рф в Україні, але такий підхід не є раціональним: по-перше, посольство вже не функціонує, а по-друге, рішення національного суду буде визнаватись та виконуватися саме в тих іноземних юрисдикціях, в яких знаходиться майно держави – рф, а не її посольства.
У 2022 році Верховний Суд змінив підхід та своїм висновком фактично «дав зелене світло» не направляти до рф запит на її згоду про участь у справі та не зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від рф або повідомлення про вручення такого запиту. Крім того, у зв’язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України та розірванням дипломатичних відносин з росією направити запит чи лист до посольства рф через припинення його роботи є взагалі неможливим.
Та чи варто вважати питання юрисдикційного імунітету вирішеним? Тут можна посперечатись. Оскільки законодавчі зміни до положень про такий імунітет наразі відсутні, висновки Верховного Суду є досить спірними, особливо, якщо рішення національного суду буде виконуватись за кордоном. Наразі у Верховній Раді зареєстровано три законопроєкти (7520, 7520-1 та 7520-2), прийняття хоча б одного з яких має на законодавчому рівні закріпити відсутність необхідності запитувати в рф дозвіл на розгляд проти неї справи в українському суді. Законопроєкти передбачають можливість застосувати положення про обмеження юрисдикційного імунітету навіть у тих справах, які були ініційовані до внесення змін до законодавства. Тож якщо в процесі розгляду справи проти рф до законодавства будуть внесені зміни, які дозволятимуть не запитувати згоду рф на розгляд проти неї справи в українському суді, то на момент ухвалення рішення суд зможе покладатись не лише на практику своїх колег із вищих інстанцій, а й на чинні норми закону.
А поки проєкти перебувають на розгляді, краще вказувати відповідачем саме державу та долучати до позову переклад документів російською мовою для вручення рф.
Крок 2. Обираємо юрисдикцію
Вирішуючи питання, до суду якої юрисдикції звертатись: цивільної чи господарської, при тому, що позивачем у нас виступатиме юридична особа або ФОП, необхідно врахувати наступні особливості цієї категорії спорів:
1) держава є специфічним суб’єктом цивільних відносин, відмінним від фізичних і юридичних осіб;
2) позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією (в тому числі реальних збитків та упущеної вигоди), є позадоговірними (деліктними), тобто такими, що не випливають з певного договору чи іншого зобов’язання;
3) цивільне процесуальне законодавство визначає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства;
4) тож цілком логічно припустити, що цивільні суди розглядають всі спори, розгляд яких прямо не передбачений іншими процесуальними кодексами, в тому числі й господарським;
5) якщо звернутись до господарського процесуального законодавства, воно передбачає, що господарські суди розглядають справи, пов’язані зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи, перелік яких визначений ГПК. До цього переліку не входять спори про відшкодування шкоди, якщо сторони конфлікту не пов’язані договірними відносинами;
6) у судовій практиці критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб'єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин. Тобто суди цивільної юрисдикції розглядають спори, в яких хоча б однією зі сторін спору є фізична особа, а господарські – ті, де стороною є суб’єкт господарювання;
7) виходить, що за суб’єктним складом спори між юридичною особою і рф повинен розглядати господарський суд, а за характером правовідносин – цивільний.
Наразі між судами немає єдиного підходу стосовно питання про те, яка юрисдикція (цивільна чи господарська) має розглядати позовні заяви юридичних осіб чи фізичних осіб – підприємців про відшкодування майнової шкоди, завданої військовою агресією рф. Суди як цивільної, так і господарської юрисдикцій відкривають провадження за позовами суб’єктів господарювання і призначають справи до розгляду, застосовуючи наступні підходи.
Підхід перший: суд прирівнює статус держави як суб’єкта публічного права до статусу юридичної особи. Відповідно, спір між двома юридичними особами підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Солом’янський районний суд м. Києва при відкритті провадження у справі за позовом української юридичної особи до рф у справі про стягнення збитків дійшов висновку, що спір не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки містить ознаки господарського спору. На думку суду, щоб бути повноцінним учасником цивільних відносин, державі потрібно мати певний правовий статус, притаманний звичайним учасникам цих відносин, тобто статус особи. Враховуючи національні правові традиції, може йтися лише про статус юридичної особи публічного права. Таким чином, держава, будучи особою публічного права, бере участь у цивільному обороті, несе майнову відповідальність як казна. А отже, суд вважає, що в цій справі спір виник між юридичною особою приватного права (українським ТОВ) та іноземною державою – агресором як особливим суб'єктом цивільного права, статус якого може бути прирівняний до юридичної особи публічного права.
У цьому питанні можна провести дуже віддалену аналогію з розглядом господарськими судами спорів про відшкодування шкоди, завданої діями та бездіяльністю державних органів. Велика Палата Верховного Суду ще у 2019 році роз’яснила можливість вирішення в порядку господарського судочинства спору юридичної особи з органами державної влади, якщо не заявляються вимоги про вирішення публічно-правового спору.
Підхід другий: деліктні спори розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Суди цивільної юрисдикції також приймають позови юридичних осіб до рф про стягнення збитків та відкривають провадження у справах.
Більше того, між авторами проєктів 7520 та 7520-2 також немає єдності в питаннях юрисдикції. Наприклад, проєкт 7520 передбачає, що спори проти рф можуть розглядатись як загальними судами, так і господарськими, якщо, наприклад, сторонами є лише юридичні особи. Проєкт 7520-2 віддає всі справи проти рф на розгляд загальних судів. А як же щодо справ, які вже відкриті проти рф у межах господарської юрисдикції? Очевидно, що крапку в питанні розмежування юрисдикції поставить або прийнятий закон, або Верховний Суд. Віднесення цієї категорії справ до судів однієї юрисдикції створить надмірний дисбаланс у навантаженні судової системи, а тому навряд чи законодавець обере цей шлях. Тож поки що, враховуючи як окремі критерії розмежування, суб'єктний склад спору та його предмет, так і практику подання позовів у 2022 році, більшість правників доходять спільної думки, що спори про відшкодування шкоди, завданої юридичним особам військовою агресією рф, мають розглядатися в господарських судах.
Крок 3. Визначаємося з місцем подання позову
Позов проти рф може бути подано до господарського суду за вибором:
(1) або за місцем заподіяння шкоди (що є більш логічним у цій категорії спорів);
(2) або за місцем знаходження майна відповідача, який не має в Україні місцезнаходження. Деякі позивачі звертаються до суду за місцезнаходженням консульських установ рф як останнім відомим місцеперебуванням майна рф. Проте суди не погоджуються з такою позицією, аргументуючи це тим, що через розрив дипломатичних відносин була припинена і діяльність консульств, тож майно і останнє зареєстроване місцезнаходження посольства рф, яке здійснювало представництво її інтересів в Україні, знаходиться за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27. Якщо такий підхід буде підтримано й іншими судами, а до законодавства найближчим часом не буде внесено зміни, господарський суд м. Києва ризикує стати головним осередком розгляду спорів проти рф.
У законопроєктах, про які згадувалося вище, пропонується можливість звернутися до суду за місцезнаходженням позивача, і такі зміни, безумовно, сприятимуть вирішенню проблемних питань з визначенням суду, до якого слід подаватися.
Крок 4. Повідомляємо відповідача – рф
Окреслене питання є чи не найбільш складним та дискусійним при зверненні до національного суду. Процесуальне законодавство передбачає кілька шляхів повідомлення: дипломатичними каналами, через судові доручення та поштовим відправленням. Проблема в тому, що стосовно рф жоден із цих шляхів наразі не працює. З’ясуємо, чому.
Повідомлення дипломатичними каналами
Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року представництво та захист інтересів акредитуючої держави у державі перебування віднесено до функцій її дипломатичного представництва, а усі офіційні відносини з державою перебування ведуться з або через міністерство закордонних справ (МЗС) держави перебування. Тож повідомлення рф про розгляд спору через МЗС є найбільш юридично правильним.
До 24.02.2022 так, власне, й було: МЗС України розробив алгоритм дій щодо отримання згоди російської сторони на відмову від юрисдикційного імунітету держави у зв’язку із розглядом судами України справ за позовами проти рф, в тому числі в особі посольства рф в Україні. МЗС доручало Посольству України в рф передати до міністерства закордонних справ рф ноту МЗС з питання отримання згоди російської федерації на відмову від юрисдикційного імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти рф.
І хоч суди й досі продовжують направляти МЗС доручення вручити посольству рф в Україні запит на згоду або незгоду про розгляд українським судом справи за позовом до рф, МЗС України заготовленим листом відповідає, по суті, однаково: у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України МЗС України 24.02.2022 нотифікувало МЗС рф про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією. Відтак діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, подальше застосування дипломатичних каналів для повідомлення про дату, час та місце судового розгляду справи до російської сторони стало неможливим.
Як щодо судових доручень?
Одним із способів повідомлення є направлення судових доручень про надання правової допомоги згідно з Конвенцією про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, яка застосовується у відносинах України, зокрема й з російською федерацією. Але проблема в тому, що такі доручення можуть стосуватися лише фізичної або юридичної особи, щодо яких необхідно вчинити процесуальні дії. Держава рф як специфічний суб’єкт відносин не належить до цих категорій осіб, а отже, Конвенція не може бути застосована.
Чи працюватиме Гаазька конвенція?
Порядок повідомлення іноземної держави регулюється також Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаазька конвенція), стороною якої, з певними застереженнями, є росія. Хоча прямих перешкод для застосування цієї Конвенції немає, проблема полягає у реальності цього способу. Адже, з одного боку, росія може просто відмовитись приймати документи, і вони не вважатимуться врученими, а з іншого – наразі немає каналів, якими такі повідомлення можна було б направити з України.
Направити повідомлення поштою?
Наразі оператори поштового зв`язку України не здійснюють доставку поштової кореспонденції до рф. Існують думки щодо можливості відправляти поштовими сервісами з-за кордону або ж до дипломатичних представництв рф у третіх країнах, але треба розуміти, що такі способи повідомлення на сьогодні чинним законодавством не передбачені, а тому є, швидше, імпровізацією.
Отже, доходимо висновків:
- повідомляти рф як відповідача у справі та направляти їй документи необхідно, навіть якщо це держава-терорист і агресор, адже неповідомлення є грубим порушенням закріплених в міжнародних конвенціях та Конституції України основоположних засад судочинства про рівність учасників судового процесу перед законом і судом;
- повідомляти способами, визначеними процесуальним законодавством, технічно неможливо, тож варто вдаватися до способів, передбачених нормами міжнародного права, та шукати додаткові шляхи повідомлення.
Чому процес повідомлення є настільки важливим? Якщо позивач планує виконувати рішення за рахунок арештованих в Україні російських активів, питання повідомлення не буде ключовим при розгляді справи. Але не слід забувати, що в такому разі позивач буде конкурувати з державою в процесі стягнення російських активів, які знаходяться в Україні. Враховуючи, що все майно рф та її агентів буде вилучено в порядку реалізації Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», навряд чи можна розраховувати, що частина цих активів піде на відшкодування збитків бізнесу.
Проте, якщо позивач планує визнавати та виконувати рішення українського суду за кордоном, правові питання, які міг оминути український суд, як-от питання імунітету чи повідомлення відповідача, обов’язково будуть на порядку денному в іноземному суді.
Як наразі суди виходять із ситуації з повідомленням рф?
Аналіз ухвал про відкриття провадження у справах проти рф, а також законопроєктів у цій сфері свідчить: суди та законотворці мають спільне розуміння, що відповідача повідомляти необхідно, навіть якщо це держава-агресор. Але спільного розуміння, яким чином це робити, - не мають. Більшість судів намагаються перекласти цю зону відповідальності на МЗС та Міністерство юстиції України, як це було до 24.02.2022, розуміючи, що через розірвання дипвідносин таке повідомлення є неможливим. При цьому деякі суди все ж звертаються до виконавчих органів із судовим дорученням про вручення судових документів та матеріалів справи росії, а провадження у справі зупиняють на 6 місяців.
На законодавчому рівні це питання пропонується вирішити шляхом виклику росії до суду через дипломатичні представництва, які розташовані, в тому числі, в інших країнах. Іншим способом повідомлення планується публікація про виклик на офіційному вебпорталі судової влади України.
Другий спосіб вже реалізується українськими судами як єдина наразі очевидна та доступна опція повідомлення та виклику відповідача рф. Такі публікації відбуваються здебільшого за клопотанням позивача, рідше – за власною ініціативою. Проте малоймовірно, що таке повідомлення вважатиметься належним при визнанні рішення українського суду іноземним судом.
Тож, враховуючи недієвість наявних процесуальних механізмів повідомлення, слід користуватись міжнародними, направляючи повідомлення на адресу Міністерства юстиції рф, на доступні електронні адреси компетентних органів, а також шукати альтернативи, які таки існують. Адже під час визнання рішення за кордоном іноземний суд дуже прискіпливо вивчатиме не лише сам факт повідомлення, а й ті зусилля, які позивач доклав для його здійснення.
Крок 5. Визначаємося з доказами на підтвердження позовних вимог
Головне, що потрібно довести у справах про відшкодування завданих збитків, – сам факт понесення збитків (прямих та упущеної вигоди), протиправну поведінку відповідача, вину, причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками, їхній розмір та підстави отримання. Найбільшу складність у процесі доказування становитимуть саме факт «протиправної поведінки» та причинний зв'язок. Адже те, що здавалося б очевидним для кожного пересічного українця, як-от протиправність дій рф, не буде вважатися таким у площині міжнародного права. Іншими словами, якщо в ваш завод влучила ракета, необхідно довести, що (1) завод пошкоджено саме через влучання ракети, а не артилерії, підпалу мародерами тощо; (2) ракету хоча і було випущено фізичними особами, але за вказівкою посадових осіб рф, а отже, рф як державою; (3) дії росії з випуску ракети є неправомірними (так, це потрібно обґрунтувати); (4) є причинно-наслідковий зв'язок між випуском ракети та пошкодженням заводу.
Не варто забувати і про докази, які підтверджують право власності чи право користування пошкодженим майном. Часто суди залишають без руху позови саме з тієї підстави, що не надано належних доказів на підтвердження власності на знищене чи пошкоджене майно.
Як свідчить практика Верховного Суду, вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) мають підтверджувати, що такі доходи не є абстрактними, а дійсно були б отримані, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною та достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримати.
У чому полягає одна з небагатьох беззаперечних переваг національного судового процесу: це можливість використати процесуальні механізми витребування доказів. Часто трапляються ситуації, коли на орендованому складі зберігалося майно, яке було знищено в результаті ракетного обстрілу і пожежі. Власники нерухомого майна, як правило, вживають всіх необхідних заходів для фіксації випадку і самої шкоди. Тож за нормальних відносин з орендодавцем можна запросити докази у нього. Але часто трапляється, що стосунки натягнуті і тому ділитися доказами орендодавець не бажає. В такому випадку в разі належного обґрунтування такі документи можна витребувати в орендодавця через суд (забезпечення доказів). Додатковим механізмом збору доказів для цілей судового процесу можуть бути матеріали кримінального провадження, в межах якого особу визнано потерпілим та надано доступ до матеріалів, а з дозволу прокурора – і можливість їх використати в судовому процесі.
З очевидних причин подати всі докази разом з позовною заявою (як-от оцінку збитків, наприклад) просто неможливо через тривалість процедур підготовки деяких документів. Тому подекуди суди йдуть назустріч позивачам і за їх обґрунтованими заявами продовжують строк для подання доказів на підтвердження точного розміру заподіяної шкоди.
Крок 6: А що з оплатою судового збору?
Думки юристів з цього питання розходяться: дехто вважає, що судовий збір підлягає сплаті в загальному порядку (а якщо це господарський процес, верхня межа збору становить 868 350.00 грн). Дехто переконаний, що у спорах про стягнення збитків з рф на юридичних осіб також поширюється пільга у вигляді звільнення від сплати судового збору, запроваджена законодавцем у 2018 році. Зокрема, така пільга передбачає звільнення від сплати судового збору за позовами до держави-агресора рф про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв’язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. Позиція Верховного Суду щодо застосування цієї пільги до юридичних осіб ще не вироблена, тож право на таку пільгу позивач у господарському процесі повинен доводити самостійно.
Втім, законодавчі ініціативи також зводяться до того, що позивачів за позовами проти рф, чи то фізичних осіб, чи то бізнес, варто звільняти від сплати судового збору.
Зважаємо двічі
Якщо суб’єкт господарювання вирішить позиватися до рф у національному суді, передусім варто чітко усвідомлювати, що такий суб’єкт робитиме з отриманим рішенням на свою користь. Від того залежатиме опрацювання багатьох спірних процесуальних моментів, як-от питання юрисдикційного імунітету, повідомлення відповідача, обсягу та якості наданих суду доказів, оцінки збитків. Якщо ж позивач має намір виконати рішення національного суду в державах, з якими, наприклад, укладено двосторонні договори (Польща, Грузія, Туреччина, Литва, Естонія, Латвія), чи за принципом взаємності (Франція, Німеччина, Великобританія) – підхід навіть до національного процесу має бути набагато серйозніший, він потребує більше ретельної підготовки ще на стадії фіксації завданих збитків та їх оцінки. Також варто оцінити, чи не буде такий судовий процес перешкодою для реалізації інших механізмів стягнення, які можуть бути створені державою, зокрема, комісії з вирішення спорів.